- •1.У чому виявляється вплив фінансово-кредитних інститутів на сучасні
- •2. Яким чином тип моделі організації фінансово-кредитного сектору в Україні визначає характер та способи формуванні фінансових ресурсів.
- •3. Які основні канали взаємодії України зі світовим фінансовим ринком.
- •4. Охарактеризуйте внутрішні та зовнішні джерела акумуляції капіталу в країні. Визначте їх співвідношення та надійність.
- •5. Які фактори впливають на формування сприятливого клімату в країні для ефективного залучення капіталу з зовні?
- •6.Проаналізуйте сучасний стан взаємовідносин країни з міжнародними фінансовими організаціями та оцініть їх результативність.
- •1994 Р. По 28 лютого 2010 р. (у спз).
- •7. Визначте головні проблеми формування зовнішньої заборгованості країни? Обґрунтуйте найбільш ефективні способи та засоби подолання боргової проблеми.
- •8. Охарактеризуйте місце похідних цінних паперів в системі транскордонної взаємодії національних економік зі світовим фінансовим ринком.
- •9. Які основні причини та трансмісійні канали сучасної глобальної фінансово-економічної кризи?
- •10. Проведіть бенчмаркінг антициклічних заходів з подолання наслідків глобальної фінансової кризи в окремих національних економіках.
8. Охарактеризуйте місце похідних цінних паперів в системі транскордонної взаємодії національних економік зі світовим фінансовим ринком.
Доцільність застосування деривативів українськими банківськими установами зумовлена двома важливими факторами: похідні цінні папери є прибутковими інструментами інвестування, а також надають можливість учасникам ринку обирати необхідний їм рівень захисту від фінансових ризиків. Однак, загальносвітова тенденція підвищення ролі банківських установ на ринку похідних цінних паперів, характерна для фінансових ринків розвинутих країн, поки що не поширилася на Україну.
Внаслідок того, що деривати -- це надбудова над базовим активом, яка для нього вторинна, їм було дано назву похідних. А завдяки тимчасовому лагу, тобто відстроченню угоди, деривативи також почали називатись інструментами термінового ринку. Деривати дозволяють агентам ринку застрахуватися від рисок, пов'язаних із зміною ціни активів, їх фізичною наявністю на ринку, підвищенням відсоткових ставок або курсу валют. Простіше кажучи, за допомогою похідних інструментів можна змоделювати будь-яке поєднання прибутковості і ризикової по активах, тому їх застосовують як інвестори для мінімізації портфельних рисок, так і спекулянти.
Деривативи мають дуже велике значення для управління ризиками, оскільки дозволяють розділяти їх і обмежувати. Деривативи використовуються для перенесення елементів риски і, таким чином, можуть служити певною формою страховки.
Величезний руйнівний потенціал для всієї світової фінансової системи сконцентрований на ринку капіталу, про який взагалі мало говорять, і про який навіть об'єктивної статистики украй мало. Це ринок дериватів, або похідних, фінансових контрактів, який не требо недооцінювати.
Cвітовий ринок товарних деривативів порівняно з біржовим ринком фінансових деривативів різниться незначними зростаннями обсягів торгівлі у кількісному еквіваленті, проте характеризується відносною стабільністю протягом останніх років, що обумовлено стабільністю виробництва і споживання на міжнародних товарних ринках. Тому інструменти, які торгуються на світових товарних біржах характеризуються національними особливостями формування товарних ринків і забезпечують ефективне хеджування цінових ризиків як у рамках національних економік, так і в світовому масштабі.
9. Які основні причини та трансмісійні канали сучасної глобальної фінансово-економічної кризи?
Глобальна фінансова криза 2008 року – найпотужніша криза з часів великої депресії. Криза проявилась у вересні 2008 року під час банкрутства, злиття або консервації декількох великих американських фінансових фірм. Розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в США, вона швидко розрослась у глобальну кризу, що призвела до банкрутства декількох європейських банків, падіння різних біржових індексів та значного падіння вартості акцій та товарів по всьому світу.
Глобальна економічна і фінансова криза не обійшла і Україну. Несприятливі процеси на світовому ринку товарів і капіталів негативно позначились на економіці України.
В Україні були свої причини економічної кризи, успадковані ще від колишнього СРСР. Всі причини вітчизняні економісти поділяють на три групи. До першої групи віднесли причини успадковані від СРСР, до другої – невдало проведені економічні реформи, а третьої – причини, пов’язаніз трансформацією економікиУкраїни до ринку, а саме:
- наявність глибоких диспропорцій в економіці, які проявились в тому, що частка виробництва групи А (виробництво засобів виробництва) становила 70%, а групи В (предметів споживання) – 30%, в той час як у розвинутих країнах має місце обернене співвідношення; отже, економіка орієнтована не на людину, а на виробництво заради виробництва;
- значна мілітаризація економіки – 35% від ВВП;
- значне фізичне та моральне зношування основних виробничих фондів, звідки низький рівень продуктивності праці та погіршення конкурентоспроможності на світових товарних ринках;
- розрив господарських зв’язків з країнами колишнього СРСР, внаслідок чого Україна втратила ринки збуту, джерела сировини, а це, в свою чергу, привело до зупинення багатьох підприємств. Через відсутність ресурсів та комплектуючих лише 20% підприємств мали завершений технологічний цикл. Україна стала залежною від світових цін на сировинні товари та енергоносії.
Динаміка реального ВВП України, починаючи з 1990 року
Вище названі та ще багато інших зовнішньоекономічних причин поглиблюють економічну кризу та її соціальні наслідки, такі як інфляція, зростання цін на енергоресурси, товари народного споживання, продукти харчування; зростання безробіття, збільшення еміграції, особливо молодого працездатного населення з України.
В умовах економічної кризи, яка охопила реальний і фінансовий сектори економіки, держава повинна використати всі наявні інструменти для відновлення довіри до грошової одиниці, кредитно-банківської системи, довіри між учасниками ринку. Система фінансових інститутів повинна забезпечити макроекономічні пропорції міжспоживанням, заощадженням та інвестиціями.