2.5. Наукова комунікація

Наукова діяльність передбачає постійні зв’язки дослідників у процесі її здійснення. Такі зв’язки називають науковою комунікацією. У процесі наукової комунікації відбувається рух наукової інформації. Під науковою інформацією розуміють рух знань та ідей, здобутих одними дослідниками, що являють інтерес для інших.

Класики теорії наукової комунікації К. Шеннон та У. Вівер («Математична теорія комунікації», 1949) визначили її в найширшому розумінні як обмін науковою інформацією, у процесі якого «один розум впливає на інший». Ці автори створили лінійну модель комунікації, в якій передбачався прямий рух інформації — від автора до одержувача.

Інші дослідники комунікації Х. Шрам та Ч. Осгуд акцентували увагу на існуванні не прямих, а й зворотних зв’язків і розробили так звану циклічну модель комунікації.

У зв’язку з існуванням різних тлумачень наукової комунікації була створена узагальнювальна модель, що охоплює і прямі, і зворотні зв’язки учасників наукових обмінів (рис. 2.2).

Рисунок відображає те, що в науковій комунікації взаємодіють два суб’єкти: комунікант — той, хто передає інформацію, та реципієнт — той, хто інформацію одержує.

Інформація передається за допомогою комунікату — носія (інструменту передавання) інформації.

Канали зв’язку між комунікантом та реципієнтом можуть бути як прямі (стрілки, спрямовані вправо →), так і зворотними (стрілки, спрямовані вліво ←).

Прямі канали інформації реалізуються за участі:

√ бібліотек;

√ редакцій наукових видань;

√ засобів масової інформації;

√ Інтернету;

√ контактів під час наукових конференцій, семінарів тощо.

Зворотні канали передбачають реакцію реципієнтів на одержану інформацію.

Ця реакція здійснюється в процесі:

цитування певних наукових джерел або посилання на них у процесі дослідження;

написання відгуків (рецензій) на монографії, статті, дисертації, підручники тощо;

підготовки оглядів або рефератів наукових робіт у визначеній сфері дослідження;

включення результатів наукових досліджень у навчальні курси та програми.

Оскільки наукова інформація може подаватись у різних формах з використанням різних носіїв, мати різну ступінь обробки тощо, то вона класифікується за кількома ознаками.

По-перше, вирізняють інформацію за носіями, а саме:

√ у документальній формі, що зафіксована на матеріальних носіях — у книжках, журналах, на дисках;

√ недокументальній формі, коли одержана в процесі безпосереднього спілкування під час публічних виступів, обговорень, особистого спілкування дослідників тет-а-тет;

√ електронній формі, джерелом якої є Інтернет, електронні журнали, інтернет-конференції, електронні бази даних тощо.

По-друге, виокремлюють види інформації за способом подання, а саме:

√ формальну, або одержану через певні установи — науково-дослідні організації, вищі навчальні заклади, бібліотеки, редакції наукових видань, архіви тощо;

√ неформальну, або ту, що передається під час особистих контактів, — у дискусіях, листуванні тощо.

По-третє, вирізняють інформацію за її придатністю до використання реципієнтами, а саме:

√ «сировинну», тобто подану у вигляді, що є зручним для автора інформації;

√ первісно оброблену, тобто структуровану та класифіковану у зручній для реципієнта формі;

√ придатну для кінцевого використання реципієнтом, тобто організовану (подану) у формі, зручній для дальших досліджень, висновків та рекомендацій реципієнта (таблиць, схем, графіків тощо).

Найсучаснішим каналом передавання наукової інформації є Інтернет. Для того щоб результативно ним послуговуватись, потрібно вміти шукати інформацію. Сьогодні існують два найбільш типові способи пошуку інформації в Інтернеті: серфінг та браузинг. Серфінг — це перехід від однієї відомої дослідникові веб-сторінки до іншої, коли реципієнт шукає інформацію, уявлення про зміст якої загалом має ще на початку пошуку. Браузинг передбачає використання найбільш поширених інтернет-каталогів, коли реципієнт недостатньо обізнаний з досліджуваною проблемою і переходить від одного посилання до іншого, покладаючись на запропоновану йому вибірку.

Кожний дослідник має власний набір найбільш використовуваних у роботі інтернетджерел. Далі наведемо один з таких можливих наборів для дослідження проблем державного управління.

Тести для перевірки знань+++

1. Хибним є твердження:

б) множинність результатів наукової діяльності означає, що в розрахунках у різні періоди

можуть бути одержані різні оцінки результату;

2. Правильним є вислів:

в) наукова діяльність є елементом управління, оскільки обґрунтоване управлінське рі-

шення спирається на аналіз ситуації, з’ясування впливу чинників, порівняння різних варіан-

тів рішення.

3. Економічний закон як продукт фундаментальної економічної науки — це:

а) найбільш суттєвий і постійно повторюваний зв’язок економічних процесів та явищ;

4. Нормативні акти (закони) в організації наукової діяльності в Україні відіграють таку

роль:

в) установлюють пріоритетні напрямки науки та державної політики в цій сфері і право-

вий статус суб’єктів наукової діяльності.

5. Екстерналії в науковій діяльності — це:

а) результати, якими послуговуються не безпосередні учасники наукової діяльності, а

«треті особи»;

6. Наукова комунікація — це:

б) прямий та зворотний рух наукової інформації від автора (комуніканта) до одержувача

(реципієнта);

7. Ефективність прикладних досліджень оцінюють за: ЧДД

а) коефіцієнтом чистого дисконтованого доходу ІД =

8/. Сфера, процес або явище стають предметом фундаментальних економічних дослі-

джень, якщо:

в) набувають ознак, які раніше не були відомі і тому потребують теоретичних узага-

льнень.

9. За критерієм носіїв наукової інформації її поділяють на:

а) документальну, недокументальну та електронну;

10. У визначенні мети наукового дослідження відображають:

а) те, заради чого здійснюється дослідження, а саме: наукову проблему, що визначає

предмет дослідження;