Тема 2. Наукове знання як результат наукової діяльності

2.1. Зміст наукової діяльності

Розкриваючи зміст наукової, як і будь-якої іншої, діяльності, потрібно визначати такі елементи:

результати;

учасників (суб’єктів) та способи їх організації;

об’єкти.

Наукова діяльність здійснюється заради одержання особливого результату у вигляді наукового знання. Останнє може мати такі найбільш загальні форми втілення і відповідно бути поданим у вигляді розкритих і сформульованих наукою тенденцій, закономірностей, законів і теорій.

Економічні тенденції відображають зміни у процесах та явищах, що виявляються за визначених умов. Коли умови змінюються, виникають інші тенденції. Наприклад, за умови бюрократизації економіки виявляється тенденція збільшення частки витрат на державне управління в державному бюджеті.

Економічні закономірності відбивають зв’язки між процесами та явищами, що виявляються в діяльності багатьох економічних суб’єктів, котрі належать до визначеної групи. Наприклад, для країн, що переходять від адміністративної до ринкової економіки, властива закономірність глибокого економічного спаду на початку перетворень.

Економічні закони є найбільш суттєвими, постійно повторюваними зв’язками, в яких виявляється природа економічних явищ. Наприклад, закон Оукена, що фіксує залежність між втратою частки потенційною продукту та відхиленням безробіття від природного рівня, відбиває природу безробіття як неповної зайнятості ресурсів.

Економічні теорії, що формують економічну науку, є системою поглядів, які спираються на певні вихідні припущення (гіпотези), використовують особливий понятійний апарат, інструментарій аналізу і виходять на конкретні висновки стосовно того, як функціонує економіка. Наприклад, такими системами поглядів є неокласична теорія, традиційне кейнсіанство, неокласичний синтез тощо.

Існують загальні ознаки наукового знання, за якими його відрізняють від ненаукового.

До них належать:

√ Повнота опису (подання) досліджуваних процесів та явищ. Наукове знання передбачає відображення як найбільшої сукупності внутрішніх зв’язків досліджуваного процесу або явища та його зовнішніх впливів. Наприклад, вивчення попиту на гроші не може обмежитися лише аналізом його залежності від змін реального продукту, а має враховувати принаймні вплив загального рівн цін, дохідності альтернативних до грошей форм активів, стану державного бюджету, активності іноземних інвесторів та попиту іноземних споживачів на вітчизняні товари і послуги.

√ Несуперечливість тверджень, сформульованих на основі певних припущень.

Несуперечливість має принаймні дві форми вияву:

1) наукове знання, що передбачає виведення одних тверджень з інших за законами формальної логіки;

2) наукове знання, що узгоджується з реальними фактами.

Наприклад, якщо визнається прямий зв’язок між сукупним попитом і загальним рівнем цін, а сукупний попит визначається рівнем доходів, то зростання доходів має розглядатись як чинник зростання цін. Водночас якщо з’ясовано, що зростання доходів не викликало відповідного зростання цін, то треба шукати причини, які модифікували цей зв’язок. Серед них може бути, наприклад, державне регулювання цін.

√ Здатність бути перевіреними (верифікація). Відповідність реальним економічним фактам, як зазначалось у попередній темі, є вимогою нормативного аспекту методології наукових досліджень. Об’єктом перевірки передусім стають сформульовані гіпотези. Наприклад, для з’ясування того, яка з гіпотез — кейнсіанська чи монетаристська — більшою мірою відповідає реальним макроекономічним зв’язкам, перевірялась залежність ВВП, з одного боку, від сукупних витрат, а з другого — від обсягу грошової маси. Достатньо розвинутий інструментарій для таких перевірок створений в економетриці.

Учасниками (суб’єктами) наукової діяльності є окремі дослідники та наукові колективи, що здійснюють дослідження у певній сфері. Оскільки наукова діяльність передбачає організацію, то до складу її суб’єктів належать і органи управління цим процесом. Суб’єкти наукової діяльності та основні рівні її організації (управління) в Україні зображено на рис. 2.1.

Рисунок уточнює те, що суб’єктами наукової діяльності є не тільки науковці, які здійснюють цю діяльність, а й ті органи державної влади, установи та організації, що причетні до управління процесом, а саме: Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Міністерство освіти і науки, Національна та галузеві академії наук, вищі навчальні заклади та науково-дослідні установи.

До функцій Верховної Ради належать визначення концептуальних засад державної політики в науковій сфері та ухвалення законів, які цю сферу внормовують, а до функцій Кабінету Міністрів — розроблення державної політики, зокрема, затвердження державних науково-технічних програм, підготовка проектів нормативних документів.

Міністерство освіти та науки у взаємодії з Національною та галузевими академіями наук забезпечує науковий процес за допомогою оцінки стану розвитку науки, визначення її перспективних напрямків, координації діяльності окремих наукових установ та вищих навчальних закладів тощо.

У вишах та науково-дослідних установах створюються підрозділи, до функцій яких належать безпосередня організація та забезпечення діяльності конкретних наукових колективів. Це кафедри, відділи, що розв’язують конкретні наукові проблеми, конструкторські бюро, лабораторії та ін. На цьому самому рівні функціонують експертні (спеціалізовані) ради, до функцій яких віднесені оцінка результатів наукової діяльності та присудження наукових ступенів.

Науковці у процесі своєї діяльності об’єднуються не тільки на формальних засадах —у межах певних установ та їх підрозділів, а й на неформальних. Виявами таких неформальних об’єднань можуть бути групи науковців, що організовані навколо редакційних колегій наукових видань, постійно діючих наукових семінарів, а також громадські організації у науковій сфері тощо.

Основними документами, що внормовують наукову діяльність в Україні, є:

Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» (1992), в якому визначаються основні цілі та принципи державної політики в науковій сфері, становлюються правовий статус та компетенції суб’єктів наукової діяльності;

Закон України «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки в Україні» (2001) та Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2002), в яких визначені перспективні напрямки концентрації зусиль та ресурсів наукової сфери та організаційні форми, які покликані забезпечити розвиток пріоритетних напрямків наукових досліджень;

Закон України «Про вищу освіту» (2002), в якому обґрунтована необхідність інтеграції навчальної, наукової та виробничої діяльності та визначені завдання (функції) підрозділів вищих навчальних закладів, пов’язаних з науковою діяльністю. Закон, зокрема, визначає освітньо кваліфікаційний рівень магістра як такий, що передбачає володіння знаннями та навичками, достатніми для виконання інноваційної діяльності в певній професійній сфері. Зрозуміло, що інноваційна діяльність передбачає навички наукового дослідження.

Об’єкти наукової діяльності — це ті сфери реальної дійсності, які досліджуються окремими науками. Останні об’єднуються в систему наук. Національна українська класифікація

наук охоплює 25 позицій, серед яких, наприклад, восьму позицію посідають економічні нау-

ки, а 25-ту — науки про державне управління*.

У межах кожного наукового напрямку виділяються певні спеціальності, у паспорті яких

визначено основне спрямування досліджень. Наприклад, у економічному напрямку виокремлено спеціальність 08.00.03 — Економіка та управління національним господарством. За паспортом цієї спеціальності передбачено дослідження:

√ функціонування державних систем та механізмів управління економікою на галузевому, міжгалузевому та регіональному рівнях;

√ методи й економічні важелі регулювання економічних процесів та їх ефективність;

√ ефективність функціонування національного господарства;

√ економічна політика держави, шляхи та засоби її реалізації, форми, методи та важелі державного регулювання національної економіки.

Національна класифікація наук передбачає виділення об’єктів наукових досліджень за основними сферами наукової діяльності. Водночас фундаментальні дослідження та прикладні дослідження, наукові дослідження можна класифікувати за характером.

У фундаментальних дослідженнях наукова діяльність спрямована на розкриття законів розвитку окремої сфери, закономірностей і тенденцій, які їй властиві за певних умов.

У прикладних дослідженнях діяльність науковців спрямована на здобуття знань, що безпосередньо матимуть практичне застосування.

У складі економічних наук, наприклад, можемо виокремити фундаментальні науки, до яких належать макроекономіка, мікроекономіка, фінанси, теорія державного управління та прикладні — економіка підприємства, бухгалтерський облік, маркетинг, менеджмент організацій тощо.

Об’єкти наукової діяльності поділяють також на прості (з одним або небагатьма елементами, що є очевидними вже на початку дослідження) та складні (з багатьма елементами, перелік яких уточнюється в процесі дослідження).