3.1. Концептуальні засади державної програми забезпечення економічного зростання в Україні

Останні два роки економічного зростання в Україні виявилися дещо успішними завдяки економічній політиці: курсу уряду на заборону бартерних розрахунків та взаємозаліків, реформуванню сфери державних фінансів, змінам у податковій системі, грошово-кредитній та фінансово-валютній політиці, упорядкуванню енергетичної сфери. Увесь цей перелік чинників суттєво вплинув на позитивні економічні зрушення.

Законодавчі, організаційні заходи, спрямовані на поліпшення умов для розвитку виробництва повинні проводитись у взаємодії. Врешті, час уже відійти від практики вирішення окремих державних проблем ізольовано одна від одної. Так, прикладом неузгодженості та некерованості у сфері інвестиційної політики останніх років можна вважати наявність семи державних інституцій(Українська державна кредитно-інвестиційна компанія; Національне агентство України з реконструкції та розвитку; Державний інвестиційно-кліринговий комітет; Палата незалежних експертів з питань інвестицій; Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну; Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів України), на яких покладені обов'язки безпосереднього залучення іноземних інвестицій в Україну.

Ключову позицію у державній економічній політиці займає інвестиційна політика, метою якої є залучення капіталу в країну. Створити капітал без інвестицій сьогодні дуже проблематично, так само як і забезпечити конкурентоздатність продукції на зовнішніх та внутрішніх ринках. Тому пріоритетною для держави є проблема створення привабливого інвестиційного мікроклімату в країні як для іноземних інвесторів, так і для вітчизняних.

18

У визначенні інвестиційної привабливості країни найважливішими є такі чинники, як норма прибутку, отримуваного від капіталовкладень, рівень розвитку внутрішнього споживчого ринку, темпи зростання ВВП, економічна, політична та законодавча стабільність.

Основними причинами незадовільного рівня капіталовкладень в Україні, насамперед, можна назвати:

1. Негативний міжнародний імідж за такими показниками, як економічна та політична нестабільність, хабарництво і корупція, високий рівень тінізації економіки, економічна злочинність та така її форма прояву як «відмивання брудних грошей» через фінансову та банківську системи;

2. Рівень «зарегульованості» законодавства, складність процедур реєстрації та звітності суб'єктів підприємницької діяльності; значний податковий тиск; численні необґрунтовані з позицій економічної доцільності і державних інтересів України податкові пільги; недосконалість методів фіскальної політики; недостатня розвиненість фондових ринків та законодавства, що регулює ці відносини;

3. Нерозвинутість внутрішнього споживчого ринку, відплив капіталу, створеного в Україні, за її межі; недостатня ефективність використання банківського потенціалу у залученні інвестицій; низька активність регіональних органів влади у процесах залучення інвестицій.

Усунення негативних факторів впливу має бути покладене за мету провадження комплексної стратегічної програми розвитку економіки, у рамках якої й повинні розглядатися окремі локальні правові чи організаційні питання. Тому на сьогодні гостро постає проблема створення комплексної програми розвитку економіки країни, яка охопила б усі щаблі державного управління та поєднала законодавчі механізми із застосуванням важелів державного регулювання економіки, проведенням економіко-математичного аналізу.

19

Засобами створення інвестиційної привабливості країни є стимулювання розвитку підприємництва, збільшення обсягу ВВП, виробленого в країні, розширення внутрішнього споживчого ринку — зростання фонду оплати праці. Іншими словами, треба забезпечувати розширене виробництво.

Політична воля керівництва країни, законодавчі зміни та організаційні заходи мають забезпечити наявність та згоду капіталу працювати у країні. Кожен з них передбачає конкретні дії. Вплив цього фактора на економічне зростання відбувається опосередковано, через інвестиційну привабливість країни. Виявлення політичної волі проявляється у здатності органів влади зайняти чітку позицію у реформуванні законодавства шляхом впровадження норм законів, у яких єдиним пріоритетом будуть національні інтереси держави, а не інтереси фінансово — промислових груп та олігархічних кланів. Створити умови для неупередженого законотворчого процесу можна, забезпечивши прозорість владних структур та механізмів.

20