Для того, щоби забезпечити померлому нове, віч­не життя, потрібно зберегти його тіло та ім'я (щоб душа мала куди повернутися), а також забезпечи­ти його в могилі тим, що йому потрібно для існу­вання. Виникає мистецтво бальзамування тіла — муміфікація. Процес бальзамування був доволі складним: видаляли нутрощі, тіло умащували па­хощами, зашивали очі (при цьому в очні впадини клали самоцвіти, щоб мертвий міг бачити) і т.д. Щоб тіло не сплющувалося, його заповнювали піском, тирсою та рулонами полотен, просочених смолою, і вміщували до саркофагу (рис. 2.2,2). А якщо муміфікація виявлялася недосконалою, від­творювали подобу тіла померлого — його портрет­ну статую. Причому портрет мав бути схожим -— інакше як душа впізнає своє тіло? Звідси своєрід­ність портретного мистецтва Єгипту, яке чітко передає індивідуальні риси обличчя, але вираз об­личчя на всіх портретах залишається спокійно-безпристрасним. Бальзамування тіла стало приві­леєм багатих.

У Стародавньому Єгипті скульптора називали санх, що означало «той, хто творить життям, він ніби відтворював двійника померлого. Цей факт визначав становище художника в Стародавньому Єгипті, посада якого вважалася дуже почесною. Провідними архітекторами, скульпторами, худож­никами були високопоставлені особи, часто жер­ці. Мистецтву відводилась дуже важлива роль — воно мало дарувати безсмертя.

Померлому потрібно було зберегти все його багатство — рабів, худобу, сім'ю- Але на відміну від, скажімо, Стародавнього Вавилону, де після смер­ті знатного чоловіка його слуг та жінку просто вби­вали і ховали разом, єгиптяни вдавалися до допомо­ги не ката, а художника- Багато невеликих статуе­ток (угиебті) замінювали покійному слуг, а стіни гробниці були оздоблені розписами та рельєфами з зображенням земних подій. Все в усипальниці, в її архітектурі та оформленні мало виражати велич­но-спокійну красу життя, а не жахи смерті.

Заупокійний культ позначився майже на всіх видах мистецтва Стародавнього Єгипту. Напри­клад, ще задовго до Стародавнього царства над усипальницями вождів стали зводити похилі наси­пи, закріплені цеглою або камінням. Ці насипи — мастаба (що означає «лава*) слугували для

2.2.2. Саркофаг у вигляді зображення померлої

позначення цих могильних будівель і стали праобразом єгипетської піраміди. Розмах будівництва мав показати велич царя.

У період Середнього царства відбувається переоцінка цінностей. В заупо­кійний культ вводиться моральний момент: той, хто прямує в потойбічний світ, повинен стати перед суддею мертвих — Осірісом,але попередньо визначається кількість добрих і злих вчинків, зроблених ним протягом всього життя.

Фараон АменхотепIV, що царював на початку XIVст.дон.е.(Нове царст­во),вирішив іменуватися Ехнатон (що означає «ДухАтона»)і переніс столицю із древніхФіву побудоване ним містоАхетатон(«Горизонт Атона»).Ехнатон встановлюєєдинобожжя, оголосивши істинним богом сонячний диск під іменем бога Атона. Культ інших богів було відмінено, внаслідок чого похитнулася влада жерців. Багатобожжя, що існувало досі в Єгипті, сприяло збільшенню кількості жерців, які постійно збагачувались та, маючи величезні кошти, ущемляли само­державну владу фараона. Реформа ж нанесла удар по багатобожжю та жрецтву.

Однак реформа Ехнатонавиявилася нетривалою. Спадкоємцям його дове­лося піти на примирення зіжрецямита родовою знаттю. Культ старих богів був відновлений.

2.2.3. Політичний лад і суд у Єгипті. На чолі держави стояв фараон, який визначав правителів областей, що спиралися на численне чиновництво й військові сили (рис. 2.2.3).

Особлива роль відводилася в Єгипті касті жерців, які були хранителями знань, правлячим класом, творцями писемності та різних наук. До жерців нале­жали талановиті люди із різних верств суспільства. В Єгипті стабільно функціо­нувалатеократія(влада жерців). При цьому жерці не замикалися в межах своєї касти: якщо їхні діти не були достат­ньо здібними, вони ставали ремісника­ми, зате обдаровані діти простолюду змал­ку відбиралися в школижреців.Такий приплив «свіжої крові» запобігав вирод­женню: на чолі країни завжди стояли здіб­ні, життєздатні та освічені люди.

Свою цивілізацію єгиптяни спокон­віку вважали створеною богами: до зем­них царів Єгиптом нібито правили боги небесні, потім — напівбоги. Тому не див­но, що і єгипетські царі обожнювались. Фараона вважали сином бога у плоті (його іменували також «сином Сонця») і вер­ховним жерцем.

Монархія в Єгипті, таким чином, під­порядковувалася класу жерців. Коли, на­приклад, Ехнатон силоміць встановив єдинобожжя (культ Атона), розігнавши жрецтво і позакривавши храми інших богів, то після смерті імяйого було всюди. знищене, а традиційні структури — 2.2.3. ФараонРамзесВеликий поновлені.

Селян та ремісників нещадно експлуатували. Сільська община не володіла результатами своєї праці й підлягала тиранії чиновника, особливо ж коли рік був неврожайним: якщо зерна не було, селянина били палицями й пальмовими прутами.Скоцюрбленогоремісника, який тяжко працював у своїй комірчині від зорі до зорі, також постійно били, якщо він не виконував волі наглядача.

Влада трималася на жорстокості. В одному з написів, які збереглися, чинов­ник вихваляється тим, що викликав у людей жах- Фараони вимагали вбивати тих, хто Їм не кориться, знищувати їхні сім'ї та пам'ять про цих людей.

Судвершили владні особи; вважалося, що вони захищали інтереси всіх громадян, а не тільки верхівки. Кожна людина, викликана до суду, мала захища­ти себе сама. Відома «Повість про красномовного поселянина», у якій селянин не просто переконав володаря в тому, що його скривдив грабіжник, але й отри­мав усе майно кривдника. Цікаво,що володар, прийнявши справедливе рішен­ня одразу, примушував селянина дев'ять разів розповідати історію лише для того, аби насолодитися його красномовством і, записавши його оповідь на папі­рус, потішити фараона.

У кожному місті був свій суд (кенбет).Судді здійснювали також поїздки в селища. Згодом з'явилися суди вищого ступеня, що отримали назву «суди слухачів». Найвищими вважали два Верховних суди (відповідно у Верхньому та Нижньому Єгипті), які очолювали візирі.

2.2.4. Наука та освіта.Єгиптяни були одним з перших народів, який винайшов писемність. У часи Стародавнього царства починається виготовлення із рослини папірус матеріалу для письма з такою ж назвою з метою увічнення життя та справ фараона. Найдавніше письмо з'явилося тут вже наприкінці IV тис, дон.е.Цеієрогліфічне письмо,назва якого утворилася від грецьких слів, що означали «священний» та «різьбити». Писали єгиптяни на папірусах, довжина яких іноді сягала 30—40 метрів.

Домом життя називали єгипетську вищу школу, де навчали головним на той час наукам — астрономії, математиці, медицині. Школи готували чиновників, яким присвоювали звання «писаря, що одержав табличку». В Єгипті існував культ грамотності, що пояснювалося складністю староєгипетськогописьма. Не кожний міг опанувати його, і той, хто здобував професію писаря, міг розраховувати не тільки на славу, але й на владу. В Єгипті існувала приказка «Місцеписця— в столиці, і там він не буде знати нестатку». Характерна також інша приказка, яка відповідає давньоєгипетській педагогіці:«Вуха хлопчика на спині його, він слухає, коли його б'ють».

Із року в рік розливи Нілу змивали межі між полями, які доводилося понов­лювати. Для справедливого обкладання податками потрібно було вміти обчислю­вати площу різних за формою земельних ділянок. Знайдено папіруси з точними рекомендаціями, як обчислити об'єм зрізаної піраміди. У IV тис, до н.е. єгиптя­ни винайшли ніломір, який допомагав хліборобам прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розмір паводка. Існувало три типи ніломірів. Перших два — це прибережні скелі та кам'яні сходи до річки, на яких позначали рівень павод­кової води. Найцікавішим є третій — шахта, з'єднана каналом з Нілом, де, за

законом сполучених посудин, про який вже тоді мали уявлення єгиптяни, рі­вень води був такий, як у Нілі.

Єгиптяни поділяли рік не на чотири пори, а на три — по чотири місяці кожна, і називали Їх так: розлив, пророщення, спека. Подібний поділ року був пов'язаний з Нілом, тому що більшість населення Єгипту займалося землероб­ством. Календар налічував 365 днів.

Гідний подиву розвиток інженерії в Стародавньому Єгипті. «Нинішні інже­нери в захопленні від того, як грамотно спорудили єгипетські архітектори похо­вальну камеру в піраміді Хеопса, складену з 50—70-тонних кам'яних блоків. На стінах і підлозі цієї камери немає жодної тріщини, хоча над нею тяжіє кам'яне громаддя вагою у кілька мільйонів тонн. Не розплющилася камера лише тому,' що єгипетські будівельники завбачливо розмістили над нею п'ять розвантажуваль­них порожнин, верхня з яких має фальшиве перекриття з велетенських кам'я­них брил».

Для обробки землі чи будівництва пірамід потрібні точні знання, отож практичні потреби стимулюють розвиток науки, в першу чергу — математики (арифметики та геометрії) та астрономи.

Мабуть, найбільші досягнення єгиптян — в галузі медицини. В Єгипті з'являється перша в світі жінка-лікар (не знахарка!) — єгиптянка ПесечеТ (ІЇІ тис. до н.е.). На папірусах перелічені методи зцілення: огляд та лікування ран голови, рук, ніг. Згадуються й безнадійні випадки, коли лікар не повинен брати­ся за лікування, щоб хворий не помер в нього на руках (тому що за лікування, яке не увінчалося успіхом, з лікарів суворо питали). Розвиток єгипетської меди­цини був зумовлений, насамперед, бальзамуванням, завдяки якому єгиптяни добре знали анатомію, вміли робити розтин трупів. Саме єгиптянам належить геніальне відкриття, що керівним центром організму є мозок (а не серце). Водночас єгипетська медицина мала тісний зв'язок з магією, хвороби заговорю­вали, затанцьовували; наприклад, коли болів зуб, то до нього прикладали живу мишу, бо у мишей чудові зуби.

Досягнення єгипетської медицини, насамперед у хірургії, цінувались при дворах іноземних володарів і слава єгипетських лікарів надовго пережила Їх самих. Середньовічні арабські та європейські медичні тексти містять чимало рецептів, запозичених із єгипетських папірусів.

2.2.5. Мистецтво та література. Найбільш вражаючих результатів єгип­тяни досягли в архітектурі, яка була тісно пов'язана з їхніми релігійними уяв­леннями та політичним ладом.

У період Стародавнього царства складаються основні архітектурні форми, які знаходять своє втілення в монументальних спорудах (піраміда і заупокійний храм, сонячний храм з обеліском). Зокрема, створюється найперша з єгипет­ських пірамід — піраміда Джосера, побудована Імхотепом. Фараон Джосер

забажав, щоб його усипальниця «лава за лавою» піднімалася до неба, перевер­шуючи усипальниці всіх знатних людей. Піраміда складається з декількох змен­шуваних догори уступів. Згодом піраміди споруджують з більш гладкими стіна­ми. Значно виша та величніша піраміда Хуфу, або Хеопса, як Ті іменували греки. В об'ємі піраміди Хеопса міг би розташуватися будь-який європейський собор. Висота її становить близько 147 метрів.

Привласнення життєвих благ фараоном та жерцями породжує народні за­ворушення, в результаті яких на руїнах Стародавнього царства виникає Середнє царство, яким править фараон вже із нової столиці — верхньоєгипетського міста Васет (пізніше іменованого Фіви).

Середнє царство вважають класичним періодом єгипетської культури. На­прикінці XVI ст. до н.е. було споруджено заупокійний храм цариці Хатшепсут. Він дає нам уявлення про загальні принципи храмового будівництва в ту епоху. Всі частини храму розташовані по горизонтальній осі. Три тераси, що підніма­ються одна над одною, утворюють три горизонталі, що чергуються. На цих терасах розташовувались водойми, густо обсаджені деревами. Живопис та скульп­тура прикрашали зали храму, висічені в скелі. В одному святилищі стояло понад 200 статуй, а його підлога була викладена золотими та срібними плитами. В цей же період споруджується заупокійний храм Аменемхота III, який греками був названий Лабіринтом (до наших днів не зберігся). Він займав величезну тери­торію і являв собою пантеон богій країни.

У цей період остаточно складаються норми давньоєгипетського образотвор­чого мистецтва. Воно взагалі мало змінювалося, індивідуальна воля художника була обмежена — завдання його не творити, а оберігати священні канони. Оскільки, на відміну від короткочасного земного життя, мистецтво вважалося носієм життя вічного, воно мало непорушні правила. Єгиптяни, очевидно, не знали ще законів перспективи: розмір фігур у них залежав не від розташування у просторі, а від значущості кожної з них. Тому на єгипетських рельєфах града­ція розмірів — це градація цінностей: значущіший суб'єкт завжди більший, Наприклад, в розписі піраміди найбільшою є фігура фараона, господаря гробни­ці; його родичі — трохи менші, раби та полонені — ще менші. Розмір робив зайвими інші атрибути величі. Тому фараона, якого вважали богом, зображали без перебільшеної пишноти. Ці традиції передавалися в Єгипті з покоління в покоління і відступали від них вкрай рідко (здебільшого в епоху Нового царства).

Розрив з давньою релігійною традицією в мистецтві Єгипту епохи Ехнатона означав відхід від застиглої ідеалізації царського образу. Виникає підкреслена прав­дивість зображення (навіть з передачею фізичних вад), фігури зображають у русі.

У період Нового царства розквітає архітектура храмів. Найграндіозніші будівлі Нового царства — храми Карнакський та Луксорський. Один з головних архітекторів Карнакського храму — Інені. Колонна зала цього храму — найбільша в світі: 134 колони, розташовані в 16 рядів; висота центральних сягає 23 метрів, на капітелі кожної з них може розташуватися 100 осіб. Єгипетська колона своє­рідна й різноманітна (рис. 2.2.4).

Живопис та скульптура в Єгипті зазвичай становили частину архітектур­но-митецького ансамблю. Традиційна єгипетська скульптура — це переважно

барельєф; кругла скульптура розвивається в часи елліністичного впливу. Функціонувало чимало культових фігурок богів з каменю та металу. Богів зображали у вигляді людських фігур з го­ловами звірів (сліди первісного мисливського тотемізму). Колосальний за розмірами Великий Сфінкс уГізі.Зображення людей мали сталу кольорову гаму: чоловіків малювали брунатним, жінок — рожевим, іноземців — білим, афри­канців — чорним кольорами. В зображенні лю­дини чи людиноподібної фігури склався так зва­нийєгипетський канон(рис. 2.2.5):голова, руки й ноги — у профіль, корпус фігури — анфас; це було спробою зобразити рух.

Найкращі зразки давньоєгипетського обра­зотворчого мистецтва — це глибоке духовне осмислення проблем буття людини. Таким був і портрет фараонаТутанхамонана кришці сар­кофага, виконаний із золота та темно-синього лазуриту: юне, але зболене обличчя, з велики­ми, підведеними сурмою очима свідчать про трагізм людської долі.

Водночас єгиптяни вдосконалювалися і в прикладномумистецтві,заповнюючи свій побут витонченими митецькими творами. Ві­дома ложечка для ароматів, виконана у формі стрункого тіла юної дівчини, що лине, тримаю­чи на витягнутих руках місткість дляпарфуму.

Поневолений ассирійцями, потім персами, Єгипет у IV ст.дон.е.підкоряється новим за­войовникам —грекомакедонцям,і відтоді за­знає впливу елліністичного світу, переймає грець­кі культурні традиції. Наприклад, єгипетська скульптура втрачаєзастиглість, стає більш подіб­ною до реальних силуетів людини або тварини;