2.1.5. План Вавилонузі Шляхом Процесій у центрі

зіккуратом,А перед входом у свій палацСаргонII поставив скульптурні фігуришеду —зображення богів-охоронців палацу — у вигляді крилатих левів та биків з людськими обличчями масою 21 тонна кожний. В розписавассирій­ських палаців переважає не культовий, а світський сюжет, який мав підкреслю­вати міць царя. Цар тут — не небожитель, а всемогутній земний повелитель;

обличчя у нього величне, суворе, без певних індивідуальних рис; зображено надзвичайну розкіш царських прикрас та одягу. Поряд — свідоцтва царської жорстокості(посадженняна палю, здирання шкіри живцем, виривання язика) змальовані без найменшого співчуття. У сценах царського полювання та битв трапляються чудові зображення тварин. Наприклад, «Левиця, що помирає» з палацуАшшурбаніпала(VIIст.дон.е.)— шедевр світового значення: левиця, простромлена стрілами, робить спробу піднятися в останньому зусиллі; зобра­ження сповнене трагічної величі.

Вавилоняни,які врешті перемогли Ассирію, зазнали ЇЇ сильного впливу у мистецтві. Вони виготовляли витончені меблі, прикрашаючи Їх шматочками слонової кістки, золотими пластинками та коштовним камінням. Гончарі, окрім різноманітного посуду, майстрували глиняні світильники, які заправляли наф­тою¹⁰.Вавилонські вовняні тканини поширювалися по всій території Передньої Азії, а пізніше за величезні гроші їх стали продавати в Греції та Римі.

Головним видом вавилонського мистецтва стала архітектура. Яскраве сві­доцтво тому — самВавилон(рис. 2.1.5), символдавньосхідноїцивілізації.

2.1.6. Ворота Їштар

Наприкінці свого існування він являв собою чудовий архітектурний ан­самбль і був оточений стінами, по яких могли роз'їхатися дві колісниці, запря­жені четвіркою коней. Потрапити в місто можна було через вісім воріт, при­свячених різним богам. Місто було релігійним центром. Там існувало кілька десятків храмів, але головним з них була Вавилонська вежа — святилище вави­лонського богаМардука,Храм являв собоюсемисхідчастийзіккурат,увінчаний позолоченими рогами — символом плодючості (також символ Мардука).

Недалеко від зіккуратумістився і храм бога Мардука, в якомузберігалася найбільша святиняВавилону— статуя Мардука. Якщо віритиГеродоту,то ця статуя, зроблена зчистого золота, важила близько 2,5 тонн. Золоченим був ззовні і зсередини весь останній поверх — «житло бога».

Від святилища Мардука вів найголовніший шлях — Шлях Процесій, що, як вважалося, призначений для самого бога Мардука. Протилежним боком цей шлях впирався у Ворота Їштар (рис. 2.1.6), за якими, власне,і починалося місто.

Ворота богині плодючості Їштар були також однією з визначних пам'яток Вавилону. Вони складалися з чотирьох дуже масивних веж, проходячи під яки­ми, люди потрапляли на Шлях Процесій. Поверхня веж була покрита синьою глазурованою цеглою- На темно-синьому тлі — опуклі світлі зображення биків та драконів з лускатим тілом, зміїною головою та шиєю, ногами собаки та лапами хижого птаха. Біло-жовті фігури цих тварин — символи богиніЇштар і бога Мардука — чергувалися з рудо-жовтими. А на стінах, вздовж шляху, зображені коричневі леви із золотими гривами та люто вискаленими зубами. По обидва боки від воріт, оперізуючи все місто, простягалася вже згадувана стіна із жовтуватої цегли.

Проходячи крізь Ворота Їштар по Шляху Процесій, люди минали стіни Південного палацу, за якими знаходилось одне з семи чудес світу — сади

Семіраміди.Ці сади заклавНавуходоносордля найулюбленішої зі своїх Дру­жин,щоби на рівнинахВавилонустворити їй подобу лісистих гір. На складе­них з цегли арках, щонагадували уступи гір,буонасипаний шар землі та посаджені дерева, чагарники й квіти. Здалеку здавалося,ніби ці сади висять у повітрі, що й дало їм відповідну назву,

Із багатоїлітератури СтародавньоїМесопотамії(релігійні гімни, хроніки, цар­ські написи, філософські трактати, записи фольклорних афоризмів тощо) вирізняється «Поема проГільгамеша».Вона виниклащев Шумері у XXIVст.дон-е.у вигляді чотирьох доситьпримітивних «билин» про подвигицаревичаУру-ку,згодомїї переробилиаккадськоюмовою й вона набула виглядуепічного тек­сту,насиченого глибокою філософією. У ній розповідається про пошук безсмертя і ставиться вічне питання про сенс людського життя.

Гільгамеш,син богині та смертної людини, був мудрим правителем. Він примусив все населення будувати стіни навколо міста, аленезадоволеніжителі звернулися до богів з проханням послати їм тану істоту, яка перемогла б Гільгамеша. Боги створилинапівтварину-напівлюдину—Енкіду.Але, розпочавши двобій, Гільгамеш і Енкіду побачили,шоніхто з них не зможе перемогти, і стали друзями. Разом вони вчинилибагато подвигів. Коли ж Енкіду помер, Гільгамеш впав у відчай..„

Монолог Гільгамеша,враженого думкою про приреченість усього живого, є одним з перших виразів проблем існування людини:

Уту,слово тобі скажу, до мого слова слух прихили!

Про свої задуми мовлю, до надій моїх слухзверни]

Аюдивмирають у місті, сумуєсерг^е!

Людивідходять, ісері^е6лгузі!

Через мур міський похилився я,

Трупи в річці побачив я,

Чи не так само і я відійду?Воістину так, воістину такі

Варто згадати створений вавілонянамифілософський діалог«Розмова пана зі своїм рабом», який відтворює психологію зневіри,аристократа,щостомився як від розваг, так і від непевності життя:

«Рабе,корися мені!»,«Так, о мійпане, такі»

«Ну, поспішай!Колісницюготуй!допалацуя їду!»

«Поспішай, о мій пане, скоріш — на тебечекає успіх!»

«Ні, рабе, ні! Я не піду до палацу!»

«Не треба, мій пане, не треба!

Може, що и,ар відправить далеко тебе,

В путь-дорогу незнаную примусить тебе вирушапш,

Денно інощностраждання на шлях тобі ляжуть!»

Відомі також емоційнірелігійні гімни,особливо ж вавилонської доби, як, наприклад, «Моління доІштар»:

Тобі — моління мої, володарів володарко, богинь богине!

Іштар,ти царюєш повновладно, ти заступницелюдськ!

Ірніні,володарко обрядів, ти найбільша поміжІгігів!

Ти могутня, ти державна,ім'я твоє — над усіма

Численні музичні інструменти.,знайдені археологами, та їх зображення (се­ред них, зокрема, вавилонська семиструнна арфа),свідчать про те, щомесопо-тамуілюбили музику й спів. Вже у Шумері існували «будинки музики», де за плату можна було послухати улюблені мелодії.Вавилонянинавчилися викорис­товувати клинопис для запису музики.

Ассирійці не відставали від своїх попередників-шумерів і вавилонян:«В 70-х роках американськийассиріологАннеКілмердешифрувала клинописну таблич­ку зУгариту,на якій записано мелодію та слова ассирійського романсу, присвя­ченого богині Угариту. Цей нотний запис майже на півтори тисячі років стар­ший за грецький папірус із нотами до п'єсиЕврипіда«Орест»— найдавніший манускрипт західноїмузики».

ЗАПИТАННЯ ТАЗАВДАННЯДЛЯСАМОПЕРЕВІРКИ

1. Чому землеробська цивілізація зароджується,саме у Месопотамії?

2. Перелічіть найдавніші суспільства Месопотамії?

3. Охарактеризуйте пантеон месопотамських божеств та їхні функціЇ.

4. Що ви знаєте про виникнення писемності, наук і освіти у Стародавній Месопотамії?

5. Охарактеризуйте юридичну систему царя Хаммурапі.

6. У чому полягає основний пафос епосу проГільгамеша?

7. Яке міщепосідализіккураті храм в архітектурі СтародавньоїМесопо­тамії?Які твори месопотамської скульптури вам запам'яталися?

2.2. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

2.2.1. Стародавнє єгипетське суспільство.Слово «Єгипет» походить відгрец.«Айгюптос»(так греки вимовляли назву найдавнішої столиці єгиптянХет-ка-Птах).Самі ж єгиптяни називали свою країнуКемет— «Чорна зем­ля»¹⁵(за темним кольором грунту Нільської долини).

Перші поселення на територіїСтародавнього Єгипту належать до VII тис. дон.е.В епоху,щопередувала виникненню держави, Єгипет складався з кількох областей, в результаті об'єднання яких виникають двацарства — Верхній та Нижній Єгипет. Після тривалої війни перемогу отрималоВерхньоєгипетське царство і відбувається їх злиття(бл.3000р.до н.е.).

Першим володарем об'єднаних єгипетських земель був Мена,який заснував столицю на стику Верхнього та Нижнього Єгипту —Хет-ка-Птах.Мена спору­див у стінах міста палац — ПерАо(Великий дім). Назва цього палацу спричи­нила появу слова на позначення титулу єгипетського царя —фараон.

Історію Єгипту прийнято поділяти на періоди; Стародавнє царство — XXVI— XXIII ст.до н.е.;Середнє царство — XXII—XVIIIст.до н.е.;Нове царство —ХУІ-ХІст. до н.е.

Єгиптяни створили централізовану монархічну державу, культура якої відріз­нялася надзвичайною стабільністю. Достатньо сказати, що вона проіснувала майже без змін 4,5 тис. років. Пам'ятки її й сьогодні вражають уяву своєю монументаль­ністю, глибиною філософської думки, витонченістю художньої форми.

2.2.2. Вірування стародавніх єгиптян.Геродотназивав Єгипет «даром Нілу», а єгиптяни називали Ніл «рікою, що дає життям.Кочові мисливці в давнину заселили долину Нілу, вражені великою кількістю дичини в зелених заростях по обидва боки ріки посеред пустелі. Звідси обожнення, що сягає кам'яного віку, тварин і сил природи: сонця, вод Нілу, пустелі. А коли стало зрозуміло, цю весняні розливи Нілу створюють умови для плідного землероб­ства, мешканці долини перейшли від полювання до сільського господарства, що зумовило розбудову поселень, спорудження храмів у них.

Кожна область (ном) і кожнемісто здавна шанували власних богів, а також стихії природи й тварин. Наприклад, дощ шанувався єгиптянами як «сльози з очей богаРа»або «плач богиніІсіди»таін.Пантеон єгипетських богів налічував їх понад тисячу. Культ богів склався у часи, коли первісні мис­ливці,найдревнішіжителі долини Нілу, поклонялисятотему —звіру, по­кровителю племені.

За уявленнями стародавніх єгиптян, спершу існував водяний хаос Нун, з глибин якого вийшов бог Сонця Ра, який виплюнув із себеШу(бога повітря) таТефнут(богиню вологи), від яких народилися бог земліГебта богиня небаНут;їхні діти —Ізіда,Осіріста Сет (рис. 2.2.1). За іншою версієюСонде вийшло з яйця, яке зніс на горі серед водного хаосу птах ВеликийГоготун. Противником Ра вважали велетенського зміяАпопа,дитя підземних надр.

В інших номахтворцями світу та людей були інші боги. Наприклад —П-гііх,який водночас був покровителем мистецтв та ремесел,Хнум,який вилі­пив людину на гончарному колі.

Згодом ідею головного бога стали пов'язувати зОсірісом,який був ожив­ленийІзідоюі став у підземному царстві богом рослинності, що оновлюється навесні, і суддею душ померлих.

2-2.1. Єгипетські божества:

Ра, Анубіс, Нут, Хнум, Амон, Птах, Хатор, Ізіда, Осіріс

Чимало тварин у Єгипті вважали священними, Їх утримували при храмах з почестями, а після смерті — бальзамували та хоронили у саркофагах. «Най­більш шанованим був Апіс — священний бик Мемфіса, якого єгиптяни мали за слугу бога Птаха'⁸. Вшануванню підлягало й чимало інших тварин. «Так виника­ють цілі кладовища, гідні пам'яті богів та царів; до них належать кладовище кішок в Бубастісі та Бені-Хасані, кладовище крокодилів в Омбосі, кладовище ібісів в Ашмунені, кладовище баранів в Елефантині». Тому зображення тварин у єгипетському мистецтві вражають анатомічною точністю та витонченістю.

Нерідко в образах тварин та птахів втілювалися й самі боги. Так, Хатор, богиню кохання та плодючості, вшановували в образі корови; бог письма та наук Тот,на6ував вигляду павіана, часом ібіса; бога Хнума зображали як барана, Гора — як сокола, Себека — як крокодила. Людське обличчя та левове тіло мав Сфінкс — божественний символ гідності фараона. Чимало богів зображали із звіриними головами: Сохмет, богиню війни, — із головою левиці. Ріку Ніл (Хапі) також вважали священною, бо вона давала Єгипту життя. В пустелі ж володарював злий бог Сет (смерть). Вбитий ним брат Осіріс, відроджений Ізідою, «проростав» із підземного царства у вигляді рослин. Єгипетські боги відно­сно пізно втілилися в образи людей. Первісне давні єгиптяни обожнювали рос­лини, тварин- Богиню Хатор уособлювала смоківниця, бога Нефертума вшано­вували у вигляді квітки лотосу. В усьому цьому виразно простежуються сліди давнього, первісного тотемізму.

З об'єднанням країни з'являється ідея Верховного Бога, який створив усе на світі. Ним вважали то сонце, що рухається по небу (Ра, Атон), то творця природи й людей (Хнум), то відродженого Осіріса. Та лише в епоху Нового царства в Єгипті було запроваджено чисте єдинобожжя, коли фараон Ехнатон, скасувавши інші культи, вводить поклоніння всемогутньому сонячному диску Атону.

Єгипетське богослужіння було чистою теургією, наприклад, ідол Ізіди «будили», «годували», «вигулювали», «клали спати» тощо — вважали, що боже­ство мусить відповісти на це піклування прихильністю.

Стародавні єгиптяни вірили у воскресіння померлих. При цьому вважали, що особистість, окрім тіла, має аналог нашої совісті — Ка, аналог вітальної душі — Ба.