5.5.2. Будинок у Києві в стилі модерн

Проте спочатку радянські архітектори досить невимушеневикористовували старовинні західноєвропейські та українські національні традиції в дусі еклектиз­му та модерну; наприклад, українськебарокопозначилося в архітектуріСільско-господарськоїакадемії у Києві (1923—1930рр.,архітекторД.Дяченко).

Однак спочатку архітектурна Й митецька політика Радянської влади намага­лася спиратися,перш за все, на футуристичну програму. Прикладом надій на нові монументальні рішення є використання сухотай раціонального стилюкон­структивізмуу створенні величезного за розмірами ансамблюплощіім.Дзержинськогоу Харкові (рис. 5.5.3), тимчасово «новій»столиці України (1925— 1935рр.,архітекториС.Серафімовтаін.).

Однак конструктивізм виявився занадто «бідним» і нова комуністична еліта відчула, що в очах пересічної маси нові будівлі не дають належних результатів і явно поступаються в імпозантності старовинним кварталам. Конструктивізм було засуджено як «буржуазний» напрям в архітектурі; особливо ж наголо­шувалося на його «буденності»,«несвятковості».Замішана на карнавальній сві­домості нова естетика соціалістичного реалізму прагнула «ренесансної» пишно­ти; ідеалом сталінської епохи стає «місто-свято».

Спочатку для цієї мети дозволено було використовувати класицистичні прин­ципи.Класицизм є основою стилістичних рішень будинку Ради міністрів України (рис. 5.5.4); (1934—1939 рр.,архітектори — І.Фомін,фундатор стилю неокласицизму у російській архітектурі, таП.Абросімов)і будинку

5,5.3. Площа ім.Дзержинського у Харкові

Верховної Ради України (1936— 1939рр.,архітектор В. Заболотний). Згодом виникають стилі, іронічно ви­значені мистецтвознавцями як «сталін­ський ампір»та «сталінське бароко», еклектична, позбавлена смаку спроба наслідування класики. Зокрема цей штуч­ний стиль виявився у повоєнному оформ­ленні будинків київського Хрещатика.

Але після ери Сталіна офіційне захоплення «прикрасами» змінюється за­кликом до економії, «архітектурні зло­вживання» починають каратися, і з дру­гої половини п'ятдесятих років тривалий час панує безликий типовий проект. З 70-х років починають використовува­тисятипові збірні конструкції.

Спроби якось боротися з одноманіт­ністю обов'язкових «черьомушок»зу­мовлюють у 60—80-х роках тяжіння до функціональної чіткості будівлі,ан-самблевості;щоб згладити враження одноманітності та бідності, широко ви­користовують декоративні (навсю пло­щину величезної стіни) панно пропаган­дистського характеру (оживає технікамозаїкитамайоліки).Нові рішення на­ражаються часом на гостру критику міс­цевого керівництва (нападки на рівніЦККПУна стиль автовокзалу, знищен­ня велично-філософського панноЛук'я-нівськогоцвинтаря у Києві тощо). Про­те новий підхід поступово утверджуєть­ся; зведено великий палац культури«Україна» у Києві (1970р.,архітектор Є.Маринченко),оперний театр у Дніп­ропетровську (1974р.»архітектор Б.Же-жерін)таін.

Справді сучасні принципи архітек­тури виявляються в Україні наших днів, коли відмінено усі ідеологічні табу ми­нулих років. У містах постало чимало

5.5.4. Будинок Ради міністрів у Києві