персонажів. До кращих творів письменниці належить соціально-психологічна повість «Земля», яка вирізняється розумінням пси­хології селянина, новаторською стилістикою, невимушеним використанням біблійного архетипуКаїна. Однією з перших в українськійлітературіКобилянськазвернулася до проб­леми емансипаціїжінки, створила образи жінок-інтелігенток у повісті«Ніоба»йін.

Архітектура в Україні XVIII—XIXст. переживає новий етап. Не пориваючи з ба­гатовіковими національними традиціями, вона вбирає у себе в цей період кращі досяг­нення архітектури європейської, зокрема сти­лю бароко. Протягом перебування України в складі Росіїу стилі бароко було зведено чи­мало визначних історичних споруд: церкву Різдва Богородиці в Києво-Печерській лаврі (1696), Троїцький храм у Чернігові (1695), храмВоздвиженськогомонастиря в Полтаві (1709), Дзвіницю у Київській лаврі (1744);

архітектор І. Шедель.У бароковому стилі переоформлені були Софійський собор (рис. 5.4.5), Успенський собор у Лаврі, Ми­хайлівська церкваВидубицькогомонастиря. Характерним зразком- бароко є також воро­таЗборовського(1746) в огорожі Київсько­го Софійського собору. На Київщині жив і творив архітекторС.Ковнір,за участю якого були споруджені дзвіниця на Далеких і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври (рис. 5.4.6), церкваАнтоніяі Феодосія у Василькові. В усіх цих будівлях повною мі­рою виявилися характерні риси українсько­го бароко: яскравий розпис, використанняліпнини,щедро різьблені та золочені багато­ярусні іконостаси.

Цікаво, що стиль бароко у Росії сприй­мався, не зважаючи на те, що тут працювали й такі зарубіжні майстри, як Б. Растреллі,ще й як «український стиль». Наприкінці XVIII ст. його було саме у такому формулюванні офі­ційно заборонено Святим Синодом у сфері церковного будівництва.

Нові тенденції запроваджує в українській архітектурі вихованецьМогилянськоіакадемії І. Григорович-Барський. За його проектами

5.4.5. Дзвіниця Софійського собору у Києві, побудована коштом і. Мазепи

5.4.6. ДзвіницяКиєво-Печерсько'їлаври

побудовані Надворітнацерква з дзвіни­цею в Кирилівському монастирі,церкви.

Покрова Богоматері і Миколи Набереж­ного, бурсаМогилянськоїакадемії. У цих спорудахпростежуються першіпаросткіз стилю класицизму.

Серед видатних українських архітек­торів XVIII—XIXст.,що віддали данину класицизму, особливо знанийА.Мелен-ський,який протягом ЗО років був голов­ним архітектором Києва. Він спорудив і реконструював у місті чималобудівель-зокрема,корпус Духовної академії, церк­ву-ротонду наАскольдовіймогилі, буди­нок першого міського театруйін.

У Західній Україні бароко природне підтримувалося авторитетом католицької традиції. Прекрасною пам'яткою барокової архітектури є собор Св. Юра у Львові

5.4.7. Собор Св.Юра

(рис. 5.4.7) (1745—1770), архітектором якого був Б.Мердерер(Беретіні).Тут гармонійно поєдналися масивні форми та ажурний декор, елементи витончено­го західного рококо і монументальність традиційного українського бароко. Од­нак у західноукраїнських землях постало протягом XIX ст. й чимало споруд у стилі класицизму (наприклад, наукова бібліотекаім.В.Стефаникау Львові). Своєрідним єСвятодухівськийсобор у Чернівцях, побудований у стилі росій­ського класицизму: відомийпросвітник краю митрополит Є.Гакманроздобув у Петербурзі нереалізований проектІсаакієвськогособору й.матеріалізувавйогс у столиці Буковини.

Міська архітектура Східної та Західної'України вці часи розвиваєтьсязг різними принципами. Західноукраїнські міста характеризувалисяскупченняд'-вулипь,що справляли враження своїм виглядом і розходилися віялом від центру — ринкової площі з ратушею або магістратом посередині, Ця структура нагадує забудову центральноєвропейських міст, у яких вулиці та провулки росли стихій­но-природно, за ініціативою мешканців. Така забудова характерна для Львова-Дрогобича,Самбора,Чернівців й ін. Цим західноукраїнське містовідрізняється відсхідноукраїнського, що виникало за строгим, затвердженим особисто росій­ським імператором планом, в основі якого лежали принципи ясності,рівновіддаленостіміських кварталів, математичної логіки (саме такий був план Петербурга.. столиці Російської імперії, що з'явилася спочатку на карті). Отже, простежу­ються два принципи життя: вільне містобудування як плід приватноїініціативи громадяні прагнення упорядкувати,життя громадянина «зверху^.До того ж, яг свідчив досвід Франції, «природна» забудова створювала можливості виникнен­ня численних революційних барикад, що моментально паралізували імператор­ського уряду

.

Малярство та скульптура епохи також зазнали спершу панування стилю бароко. Одним із яскравих представників цього стилю був Іван РутковичізЖовкви.Його творам властиві насичена палітра та динамічність композиції(Жов-ківськийіконостас). Увага до образу простої, мудрої та мужньої людини помітна в іконописі західноукраїнських земель, зокрема, у творчості таких майстрів, як ІлляБродлакович,Яцкоз Вишні, Іван Маляр,СтефанВишенський.

Розвивається український портретний живопис,особливо популярний се­ред шляхти та козаків. Були створені монументальні портрети Б. Хмельницького і видатних козацьких старшин. Ці портрети ще досить статичні, «тяжкі», у стилі стародавньої«парсуни»(від лат.регзопа),хоча в них уже простежується увага до людської індивідуальності.

Українське малярство дало й досконалих майстрів легкої, розкріпаченоЇма­нери, що працювали у стилях рококо та класицизму у XVIII—XIXст.на теренах«російського культурного простору».

А. Лосенко,родом зГлухова,вчився у Петербурзі та Парижі; Його полотна — зразки імпозантного академічного класицизму («Прощання Гектара зАндро-махокв>таін.).Віддав художник данину й українській історії у картині «Воло­димир таРогнеда»,виявивши, наскільки дозволяла класицистична умовність, інтерес до,слов'янського типажу та костюму.

Д.Левицький— син блискучого гравераГ.Левицького-Носа,що похо­див з козацького роду і залишив в історії українського мистецтва розкішні барокові композиції. Д.Левицький— майстер індивідуально-психологічного портрета. Йому належать портрети філософаДідро,вельможіП.Демідова, серія портретів вихованок Смольного інституту. Художник уникає парадності, зображуючи людей у невимушеній, природній атмосфері, використовує ма­неру рококо.

В. Боровиковський,син іконописця Луки Боровика з Полтавщини, наслі­дував спочатку традиції барокового українського малярства; згодом перейнявся впливами рококо, пізніше класицизму. Надаючи сентиментально-емоційного виразупортретованимособам, художник досконало передає освітлення, пейзаж­ний фон, вимальовує складки одягу (портрети В.Арсеньєвої,М.Лопухіної,Ка­терини II).

Вийшли з України і найбільш талановиті скульптори епохи, які прославили себе на ниві російського мистецтва. Серед них — І. Мартос(1754—1835), який став професором, а потім і ректором Петербурзької академії мистецтв. За півсто­ліття своєї діяльності він створив чимало талановитих скульптурних робіт у бронзі та мармурі, серед них — пам'ятникМінінуіПожарськомув Москві (1804— 1818), монументА.Рішельєв Одесі (1823-1828).

Класицизм приходив в Україну й через посередництво росіян. У 1853р. у Києві на мальовничому березі Дніпра за проектом скульптора В.Демут-Малиновськогой архітектораК.Тонабув споруджений пам'ятник князеві Володими­ру Великому. Виконав його відомий майстер П.Клодт.

Важливий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва XIX ст. зробив Тарас Шевченко, талант якого яскраво виявився і у станковому живопи­сі та графіці.