4.2.7. Рембрандт «Повернення блудного сина»

картини шокували голландське бюргерство, яке вже воліло не перейматися подібними речами.Рембрандтне мав у похилому віці ані пошани, ані замовників, і помер у злиднях.

Література бароко вражає поєднанням рафінованого духовного польоту та грубого нату­ралізму. Стиль барокового письменника — усклад­нений, навіть затьмарений. Проте в рамках цьо­го стилю було створено цілу течію, що ставила на меті змалювання повсякденності у Ті неприкра-шеностій приниженості. Це, наприклад, драма­тургіяЛопедеВега,в якій увагу письменника починають приваблювати такі речі, як конфлікт між феодалом та селянами(«ФуентеОвехуна»)¹⁹. Це роман на зразок «ПригодЛасарільозТорме-са»,в якому змальовано історію покидька суспільства;він виявляється таки «душею живою», хоча всі виховували його лише приниженням і стусанами. Але найбільшим відомим твором є «ДонКіхот»Сервантеса(рис. 4.2.8).

Дон Кіхот — іспанський ідальго (дворянин), що втратив розум, начитав­шись старих лицарських романів у своєму зубожілому маєтку. Він живе у чарів­ному світі, де зло чиниться чарівниками, а шляхетні лицарі руйнують їхні чари. Відчуваючи себе нащадком тих лицарів, він зодягається в іржаві фамільні лати й рушає виправляти світ. Дон Кіхот, мов дитина, грає з реальністю: вітряки вида­ються йому зачарованими велетнями,звичайне сільське дівчисько — шляхетноюдамою тощо. Поруч з ним — відданий слугаСанчоПанса,огрядний, присадкуватий чолов'яга, типове втілення «бюргерської психології»: на від­міну від свого пана, він тверезий, метикуватий і водночас фатально обмежений, Бачачи, що Дон Кіхот у затьмаренні, він все ж таки не хоче пропустити шансу стати «губернатором», коли його пан (хто знає?),може, й завоює світ.

4.2.8. Пам'ятник Дон Кіхотута СанчоПансіу Севільї

Прозріння героя болісне, Він проклинає «дурні» книжки, що звели його з розуму, й помирає. Але не лише сатира становить ос­новний пафос твору. Світ, в якому немає міс­цямрїі,шляхетності й справедливості, може, Й «реальний», але від того не менш огидний.

Бароковий стиль виявився спроможним охопити протиріччя буття в єдиному монумен­тальному узагальненні: втрата ідеалу подібна до втрати юності й, може, самого життя,

Бароко багатьох дратувало своєю «старосвіт­ською» філософічністю, його мова здавалася прихильникам «античної лінії» занадто крикли­вою, екстатичною; ідеї, що живилися біблійно-середньовічним духовним досвідом, — архаїкою. Лінію Ренесансу прагнув зберегти в непоруш­ній чистоті інший великийлітературно-митеиь-кийнапрям —-класицшм,що набув найповні­шого вираження у Франції XVIIст.Тут розквіт абсолютної монархічної влади в епоху «Короля-Сонця» —ЛюдовикаXIV (рис, 4.2.9) сформу­вав орієнтацію суспільства на світські цінності ідержавобудівництво,на реалізацію ідеї земно­го, проте ідеально організованого суспільства.

Класицизм оголосив війну бароко у літературі й мистецтві. Його теоретик НіколаБуалозаборо­няє письменництву спиратися на Біблію: авторите­тами віднині й назавжди мають статиАрістотель,Гомер,Горацій.Головна задача літератури й мистецтва — навіювати громадянам думку про обов'язок служити монархові: адже він є гарантом справедливості. Провідним мистецтвом стає мис­тецтво театральне — як найбільш публічне, практично-впливове на суспільство, яке до того ж поєднує різні жанри у виставі. Класицистична теорія закликає вчитися в античних майстрів вмінню робити зображення життєвим.До антич­них правил додаються нові: вважається правдоподібним, коли за годину спектаклю на сцені промайне не більше, ніж один день; подіїсюжету мають підпоряд­ковуватисяодній-єдинійколізії, врешті все має відбуватися тільки в одному, незмінному місці (правило трьох єдностей). Все фольклорне відхиляється, так само, як і «плебейський» жанр роману; література має писатися переважно віршами.

4.2.9. Риго. «ЛюдовикXIV»

Створена у XVII ст. з ініціативи кардиналаРішельє,міністра Франції, Ака­демія наук покликана була підтримати класицизм як винятковий напрям літе­ратури й мистецтва, паралельно з нормуванням французької мови на основі вдосконаленої граматики.

Класицизм збагатив культуру Франції й цілої Європи, що почала активно наслідувати французький досвід. Задавала тон новому напряму література. Твор­чість таких видатних письменників епохи якКорнель,Расін,Мольєр,підкоряє гострим відчуттям значущості проблеми «людина і суспільство».Щоправда, ре­цепт гармонії полягає у відмові від прав власного «я» на користь обов'язку перед ідеалом, державою чи королем²⁰.

У трагедіїКорнеля«Сід»використано лицарський сюжет про героя війни іспанців з маврами, але у Корнеля головна тема — не подвиги:Родріго,оберігаючи

честь сім'ї, вбиває на дуелі батька своєїкоханої, прирі­каючи себе на їїпомсту. Оспівується зречення люди­ною власного щастя в ім'я обов'язку: драматург відвер­то захоплений змальовани­ми ним характерами. Тра­гедія мала шалений успіх.

Трагедія Расіна«Федра»' інтерпретує сюжетЕврипі-дапро мачуху, безнадійно закохану у пасинка. Не ба­жаючи кривити душею, вона вдається до самогубства, і автор сповнений співчуття доцієї жертви обов'язку.

Мольєрписав комедії на живому матеріалі. Його «Міщанин у дворянстві»-зображає плебея-багатіяЖурдена,який намагається видавати себе за аристокра­та, але викликає лише презирство Й насмішки своєюглупотоюй примітивністю.

Класицистична архітектура формувала вигляд європейських міст з їхніми колонадами, куполами, портиками; «культура» в класицизмі виразно панує над «натурою»: всюди домінує логіка, математичний розрахунок пропорцій. Пам'ят­кою класицистичної палацової архітектури є велична й строга за стилем резиден­ція французьких королів Лувр . Були й численні спроби будувати в цьому стилі християнські церкви, поєднуючи традиції хрестово-купольного храму з чистим античним стилем куполу, входу-портика, колон, витриманих у правилах античних ордерів. Видатний зразок цього стилю — церква Будинку інвалідів у Парижі (архітектор Ж.Ардуен-Мансар)(рис. 4.2.11). -

Художники на зразок Пуссена(Франція) створюють світ, сповнений теат­ралізованої героїки. У картині Пуссена«ТанкредіЕрмінія»(на сюжет поемиТассо«Звільнений Єрусалим») чарівниця Ермінія допомагає тяжкопораненомулицарю; надвечірнє освітлення надає ситуаціїзагадковості, є виразним тлом для благороднихвеличних поз і жестів героїв,

Для класицизму властивий холодно-театральний стиль, штучність і штампо­ваність поз,що наче копіюють канонічні балетні фігури; в античний одяг буловбрано навіть героїв національної історії. Нова світська класицистична культура дуже швидко обмежила ренесансний досвідсистемою правил, які вважалися вічними й непорушними. Складалося враження, що існують лише античність і сучасність; тисячолітній досвід християнської культури вже не сприймався фун­даторами нового напряму. Не всі приймали цю вибагливу й штучну систему, Наприклад, художникиепохмподілилися нарубенсистівтапуссеністів.Бароко довго жило в літературі, архітектурі (рис, 4.2.12) та малярстві, особливо ж на теренах Східної Європи, де його натуралістично-ренесансні елементи взяли на себе, заД.Ліхачовим,функцію Ренесансу, який, проте, до кінця не розвинувся