4.1.9. АльбрехтДюрер. «Автопортрет»

З XVст.живопис замовляють вже не тільки церква, король або феодал,' а й прості люди, аж дозаможних селян включно. Картина перестає бути невід'єм­ною частиною архітектури; вона відокремлюється рамою¹³від стіни і створює замкнений художній світ.

Поруч з традиційним портретом або композицією на біблійну чи міфологічну тему наприкінці XVI ст. формуються досі невідомі жанри натюрморту й пейза­жу; перший — зображення створених руками людини речей, які начебто жи­вуть власним, прихованим життям; другий — образ нерукотворної природи, сповненої живого руху й змін. Митці вчаться передавати тонкі ефекти, яких ще не знало середньовічне малярство. Наприклад,Леонардовідкриває-повітряну перспективу — далекі речі завдяки шару повітря здаються блакитно-розпливча­стими. Цей прийом швидко стає загальним надбанням.

Література Ренесансу переживає значні зміни. Словесність Західної Європи, яка досі була риторично-діловою (богословські трактати, хроніки тощо), повер­тається до античної традиції художнього слова. Традиція Данте,який своєю твор­чістю поета вплинув на процес формування національної мови та нових духов­них цінностей,бурхливо розвивається. Література Ренесансу уславлює земну людину, її кохання, тілесне буття,водночас вона дотримується традицій серед­ньовічного спіритуалізму.

Спадкоємцем Дантей зачинателем літератури Ренесансу виступаєФранческо Петрарка(XIVст.),який прославився сонетами до донниЛаури.Петрарка— духовна особа,щопереживає кохання чисто платонічно, зберігаєспіритуальну висоту середньовічної традиції. Водночас перед нами — й алегорії античності, й сповідь земного серця, жага,що її відчуває кожна жива людина:

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав'язали світ мені навік!

Благословенвогонь, що серце пік,

Солодкий біль опечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани.,

І вимовлене пошепки ім'я

Моєї донни — ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в'яне, —

Й ти, неподільна радосте моя!

(Пер. Л. Павличка)

Висока поезія в часи Ренесаясумала своїх шанувальників, Прославлений бувТоркватоТассо,автор поеми «Визволений Єрусалим» (XVI ст.),іцоуспадкувала традиції героїчного епосу середньовіччя, Поет зображає зіткнення хрестоносців з мусульманським світом; їхня перемога оспівується як торжество християн­ства. Водночас він змальовує земне коханняРінальдотаАрмідиуперипетіях війни.

Проте поруч з лірикою та епоож,у надрамсамого життя, зароджується романна проза: вона виникає з «новини» (новела),що її переповідають один одному сусіди, з чутки або й плітки. Такий відомий твірДжованніБоккаччо «Декамерон»(від числа 10); це низка коротких оповідань-новел, життєрадіс­них й частомалопристойнихісторій,іцоїх переказують одне одному десятьюнаків і дівчат, які, зачинившись у моторошну годину чуми у віллі за містом, намагаються зберегти бадьорість духу й життєлюбство. Водночас ця книга — справжня енциклопедія життя Італії часів Ренесансу; людину тут змальовано без будь-якої ідеалізації.

Роман французького письменника ФрансуаРабле(рис. 4.1.10)«Гаргантюа іПантагрюель»— це приклад літератури, яка спирається нафольклорно-народ" ні основи, використовуючи образи карнавальної культури. У романі змальовано добрих велетнів, що уособлюють ідеали французького фольклору: п'яниць, нена­жер, любителів гарно пожити.

Водночас ренесансна проза представлена й зразками духовно-філософського пошуку. Такі «Есе» (нотатки) МішеляМонтеня(XVI ст.),який скептично ставиться до схоластики й навіть віри як такої, віддаючи перевагу науці. Водночас він зберігає високі моральні критерії, оцінюючи явища життя.Жанр есе — віль­ний виклад думок — стає відтоді популярною формоюзахідноєвропейської прози.

^ Лт

4.1.10. Ф.Рабле

4.1.11. В.Шекспір

Ренесансні література й мистецтво недовго ідеалізували людину як шляхетного господаря світу й власної долі. Реальне життя, суспільно-політичні колізії та зростаюча криза духовнос­ті швидко призвели до відчуття спустошення й трагедії.

Уже у XVI ст.виникаєманьєризм —вияв розчарування в ідеалах гуманізму: людину но­вого типу зображають у всій реальній недоско­налості та свавільності як щось ірраціональне, часом відразливе. Варто згадати, що в епоху великих географічних відкриттів людство по­стає неоднорідним, цінності інших народів не співпадають зцінностями, виробленими хри­стиянською цивілізацією. Інтерес до особис­тості тьмяніє; людство дедалі частіше в ма­лярстві, літературі та науковій думні нагадує «мурашник», побачений немовби з пташино­го польоту. Характерний вислів італійських митців цієї епохи: «Світ ворожий до прекрас­ної людини». Митецький стиль стає напруже­ним, нервовим; витончена манера майстра все частіше підкреслює грубість і ницість натури.

Ці нові риси ренесансної художньої сві­домості яскраво виявилися в творчості Вілья-маШекспіра(рис. 4.1.11), творця емоцій­нихсонеїпів,у яких тонко передано психоло­гічні перипетії незвичного й забороненого ко­хання, гідного людини античності, яке в епо­ху Ренесансу було практично реабілітоване лі­тературним етикетом. Серед широко відомих творів Шекспіра — трагедія«Гамлет»,напи­сана на сюжет, запозичений уСаксонаГра­матика.

Принц данськийГамлет після смерті батька зустрічає привид небіжчика у замку і з жахом дізнається, що батька було вбито дружиною, рідною матір'ю принца, спільно з її коханцем,який отримав корону разом з удовою. Гамлет муситьпомститисянегідникам, але волю його паралізовано: руки опускаються при думці про негідність світу й людини. Він удає безумця, пародіюючи світ, який його оточує. Принц стає втіленням рефлексії — розриву між свідомістю й волею, бо не хоче жити в світі зла, аморалізму й підлих інтриг. ПриреченийГамлеггине на дуелі, підступно поранений отруєною зброєю,

У малярстві маньєризм отримав назву караваджизму,за ім'ям живописцяМікеланджелоКараваджо(XVI ст.),незалежного митця, який ніколи не пра­цював на королів і ніколи не мав учнів, проводив життя у пошуку насолод і загинув на дуелі.