3.7. Японська культура в середні віки

3.7.1. Релігійна культура Японії.Японська феодальна держава виникла у VIIст.та проіснувала аж до XIX ст.,але говорити про японську середньовічну культуру можна починаючи з VI ст.,коли буддизм, що проникає з Китаю та Кореї, стає тут державною релігією. Наприкінці VI ст. починається створення скульптурних зображень Будди та культових споруд. Споконвічна релігія Японії—синтоїзмбазується на обожненні сил природи, культі предків і сонця, наділяє усе існуюче живою душею. Зокрема, культ предків втілився у вшануванні богині сонцяАматерасу,яку вважали праматір'ю імператорської сім'ї. Існує міф про її перебування у небесній печері: коли світ занурився у пітьму, богиню виманили за допомогою дзеркала, що начебто й досі зберігається як реліквія в імператор­ській родині. Шанувалися також численні «ландшафтні» (природні) божества.

Синтоїзм помітно вплинув на становлення японської культури. Водночас він був відкритим до іноземних впливів, що забезпечило поширення у Японії буддизму:

японські правителі використали його, аби подолати ідеологічну роздрібленість країни з численними традиційними родовими та регіональними культами.

Синтоїзм і буддизм віддавна мирно співіснують у свідомості японців, при­чому радісні події, наприклад шлюб, прийнято освячувати усинтоістськиххра­мах, а сумні,скажімо, похорон — у буддійських.

У середні віки європейські колонізатори запровадили у Японії християнство (католицизм), яке тоді досяглопомітного статусу.Але прихильники традицій­них вірувань знищили японців-християн, і на довгі роки заборонили в'їзд хри­стиянам-європейцям до своєї країни.

3.7.2. Політика-юридична культура.Сильний вплив на формування се­редньовічного японського суспільства справили буддизм і конфуціанство. З V по XIV ст. японська суспільно-політична думка формувалася за китайським зраз­ком. Це супроводжувалося запровадженням відповідного законодавства, яке мало регулювати усі сфери життя народу (закониТахо).ЗокремаУ—ЇХ ст. недарма називають епохою законів: у суспільну свідомість міцно входить ідея закону. Чинними були й норми архаїчного звичаєвого права, але вони мусили узгоджу­ватися з державним законодавством. Перші юридичні збірники, складені за китайськими зразками, формуються у VII ст. Тоді, наприклад, землею у країні володіла держава, хоча кожний громадянин мав право на власну ділянку.

Але з XIII ст.,коли панівну позицію в державі зайняв клас лицарів-самураїв, на зміну імператорським законам прийшло законодавство феодальних кланів. Імператор перестав відігравати політичну роль у житті країни. Реальна влада відтепер належала самурайському вождевісьогуну.Самураї, які культивували дух жорстокості та войовничості, створили для себе неймовірні привілеї. Прига­даймо, що, за наказом імператора, який став маріонеткою у руках воєнної ари­стократії, самурай мав право розрубати стрічного простолюдина, аби перевіри­ти гостроту меча. Так утверджувався страх перед правлячою кастою.

Психологія самурая формувалася у межах буддійських норм самодисциплі­ни та самозосередження,а оскільки буддизм дозволяє обмежуватися на вибір лише п'ятьма моральними максимами з восьми, то культивування у лицарському

середовищі виняткової жорстокості не суперечило нормам буддизму (хоча ця віра й закликає в принципі берегти все живе й співчутливо ставитися до нього).

3.7.3. Наука та освіта.Самурайський кодекс не вичерпує, звичайно, специфіки японської культури. Справедливо уславлена витонченість японського інтелекту. Японці уже в середні віки високо цінували в людині освіченість — за успіхи в навчанні нагороджували.

Вченість однак спочатку асоціювалася з релігійною (буддійською) освітою⁵⁵. Лише з XVIIст.у містах виникають світські школи, де викладає вчитель, а не буддійський священик. Освіта починає також демократизуватися: відтепер і простолюд опановує основи читання та ієрогліфічного письма.

Під китайським (конфуціанськимта буддійським) впливом формується філософське знання. З VIII ст. у Японії з'являються історичні хроніки; реальність у них, щоправда, поєднувалася з міфами та переказами. Створено було також монументальну «Загальну історію нашої країни» у 310 томах, яку розпочавХаясі Радзан,а завершив його внукСюнсай.

У Хст. фукаєописав тваринний та рослинний світ Японії; тоді ж було створено і географічний опис країни. У XIV ст. з'явилися«Записки про медици­ну»Кадзівара,що налічували півсотні томів, У Японії розвинулася математика:

вчений СекіТаккадзунезалежно від європейських колег відкрив диференціаль­не обчислювання.

Вже у VII ст. у країні було відкрито астрономічну обсерваторію; проте глобус неба було створено лише у XVII ст,

3.7.4.Література й мистецтво.У першу чергу вплив буддизму позна­чився на інтенсивному розвитку середньовічної японської літератури: адже саме буддійська звичка до медитації прищепила японцеві культуру споглядання дріб­ниць життя, навчила бачити, так би мовити, у краплині води'відбиття великого світу. У цю пору складається самобутня японськалірика,виникають такі прозаїчні жанри, якроман, повість, новела.Книги писали ієрогліфами, запозиченими з Китаю.

У VII—ХЇІст. в Японії з'являється та розквітає літературнапоезія, щовиник­ла з народної пісні. Своєрідною формою стала танка (буквально — «коротка пісня»),п'ятирядковийвірш без рим та певного ритму. Головна думка зосеред­жена в 1—3 віршах, останні два містять висновок. Все це у своєму витонченому лаконізмі має передатискороминущудумку або спалах ліричного почуття, у якому стираються реалії та панує бажання людини:

Кленовелистя, що тебе в осінніх горах вітер закрутив,

Хоча б на мить єдину

Не опадай-бо, очі застели мені,

Аби побачив я

Іще раз дім коханої.

{КакіномотоХітомаро)

Ще більш лаконічна форма хокку,що складається з трьох рядків. Ритм Її такий: у першому та третьому рядках — по п'ять складів, а в другому — сім.

.

Рими відсутні. Зазвичай хокку відображає світ почуттів людини, що глибоко переживає буття природи:

МІсяцьз-за гори

світить милостиво й тим,

хто краде квітки.

Сліпня ти залиш!

Хто зна,може він.прийшов

в гості до квіток!

(Ісса)

У VIII сг. знавці та поціновувачі поезії склали велику антологію «Зібрання міріад листів», в яку увійшли і твори відомих поетів VII—VIII сг. — Акахіто, Хітамаро, Окура, і народні пісні. На початку Х ст. складено було ще одну поетичну антологію «Зібрання старих та нових пісень», що містила більше тисячі танка.

Японська проза, як і поезія, також починається з народної творчості. У VIII ст. була створена перша пам'ятка японської прози — «Літопис давніх справ». Це були записані зі слів народних оповідачів міфи та перекази про богів і героїв, історичні легенди та оповідання, розташовані в хронологічному порядку: від «створення світу» до VII ст.

У Х—ХІ ст. з'являються вже й романи ренесансного типу. Їх писали від руки на довгих сувоях, прикрашених кольоровими ілюстраціями; коштували ці ману­скрипти дуже дорого. Більшість романів, до нашого часу не дійшла; автори тих, що дійшли, — невідомі.

У літературному процесі середньовічної Японії брали активну участь і чолові­ки, і жінки. На початку XI ст. жінка, відома під іменем Мурасакі Сікібу, написала «Повість про блискучого принца Гендлі» — роман із захоплюючим сюжетом та великою кількістю дійових осіб, в якому створена широка картина життя епо­хи. Інша письменниця того часу — Сей Сенагон створила уславлену книгу «За­писки при подушці». Певного сюжету тут немає — перед нами лише думки та спостереження, викладені просто й літературно досконало. Тут трагічні перипе­тії кохання чергуються з комічними сценками придворного побуту, описом ін­триг імператорського двору й картинами природи. Авторка виступає в ролях придворної дами, коханки високих урядовців і самого імператора, люблячої доньки, розчарованої жінки, що шукає спокою в буддійському самозреченні.

«Спокійним розпачем», за влучним висловом одного дослідника, сповнений роман «Ісе Моногаторі», що підводить підсумок «куртуазній», церемоніальній придворній культурі Японії з її культом кохання та вишуканості; все приречене на загибель, лише буддійський монастир — притулок свободи духу.

Великі зміни, що відбулися в Японії наприкінці XII ст., коли феодали-самураї східних провінцій розгромили столичну знать і позбавили влади імператора, призвели до вульгаризації моралі, занепаду тонких почуттів. У країні вирували війни. Воїни-самураї понад усе ставили воєнну звитягу та вірність феодалу, а своє та чуже життя мали за ніщо.

Все це відтворилося в усній народній творчості: оспівувалися битви та заги­бель великих родів. У XIII ст. героїчний середньовічний епос стали переробляти

в історичні оповідання.Найвідомішез них — «Сказання про рідТайра»,його славу тазанепад.

Смуга піднесення героїзму тривала довго. Традиції витонченого літературно­го слова відновлюються поступово.Лкінеу XVIст.,коли почали бурхливо розви­ватися міста і стали друкувати багато дешевих книг, традиціїренесансної міської прози витискують середньовічне оспівування героїки. Спочатку суспільство пра­гне розважальних історій та казок. Але характерно,щоу XIV ст. з'являється й така позначена рисами авторської індивідуальності книга, як «Записки з нудь­ги», яку створює виходець з аристократії, відомий під іменем ченцяКенко. У ній невимушенепоєднано думки про життя,літературу, мистецтво, анекдоти та оповідання.

Міська література сягає висот наприкінці XVII ст. Створює чудові новели прозаїк ЇкараСайкаку,.складає свої уславлені класичніхоккупоетБасьо,пише п'єси у віршах про долю простих міщан драматургТікамацуМондземон.

Буддистськіідеї втілилися і в середньовічній японській архітектурі, де ви­никають нові типи будівель — храми, монастирі, пагоди, палаци, запозичені з Китаю та Кореї. Планування перших японських буддійських храмових ком­плексів загалом відповідає корейським і китайським прототипам, але вони іноді набувають своєрідного завершення. Наприклад, відсутність в храмах приміщення для молільників або відхід від симетрії — суто японські особливості храмобудів­ництва. Буддійське святилище створювало ансамбль, що поєднував головний храм, храм для проповіді, дзвіницю, бібліотеку, пагоди та ворота.

Характерною буддійською храмовою спорудою став храмовий ансамбль Хорюдзі(VII ст.).Ансамбль храму був оточений суцільною огорожею та обхід­ною критою галереєю. Вхід на територію комплексу відкривали ворота, увінчані, подібно до храмів, кількома ярусами дахів. Головна споруда ансамблю — золо­тий храм(Кондо')(рис. 3.7.1) — уславилася чудовим живописом на стінах із зображенням райських світів. У центрі храму вміщено статуї" буддійських бо­жеств. Добре збереглася і пагода з п'ятьма ярусами, усередині якої — могутній стовбур кипарису, що, балансуючи, рятує пагоду від руйнуванняпід час земле­трусу.

У VIII ст. споруджено храм Тодайзіз його золотим павільйоном — найбіль­шою у світі дерев'яною будівлею. Тут встановлено також бронзову статую Буд­ди висотою 18м. Подібні монументальні споруди втілювали також ідею величі, утвердження державної міцності Японії, яка у VIII—IX ст. стала імперією.

Перлиною національної японської архітектури вважається золотий павіль­йон у Кіото (XIV ст.) з його двома вигнутими дахами та трьома поверхами, оточеними покритими листовим золотом верандами. Павільйон гармонійно поєднується з озерцем та численними деревами й квітами, що ростуть навколо.

Дуже своєрідним є звичайний японський дім, що зовсім не нагадує тради­ційне європейське житло. Оскільки Японія — країна землетрусів, фундаментальні будинки тут зводити недоцільно й небезпечно, тому виник тип невеликого будинку з легких матеріалів (до паперу включно), надзвичайно функціонального, де не­має нічого зайвого; двері зазвичай розсувні; меблів обмаль тощо. При цьому