3.3.3. Ісламські мінарети

розташовувався басейн для ритуального омивання. Молитовні зібрання прохо­дили під відкритим небом. Вхід до мечеті був у західній стіні; тоді мусульмани молилися на Єрусалим, у східному напрямку, й лише згодом орієнтиром молит­ви стала Мекка.

Через рік було збудовано мечеть у Медіні, вздовж її стін також йшла крита галерея, а в центрі містився басейн для омивання. Проте ця мечеть мала вже троє воріт — із західної, північної та східної сторін. Мохаммед входив зі сходу. Було запроваджено поділ мечеті на дві частини — чоловічу та жіночу.

У VII ст. складається тип мечеті з колонами. Ззовні вона нагадує фортецю, оточену стінами; та жоден зі входів вже не має статусу головного (рис. 3.3.2). Таку споруду доповнив згодом високий мінарет (рис, 3-3.3), з якого муедзин п'ять разів на день закликав правовірних на молитву.

Вся образотворча енергія наро­ду в ісламських країнах спрямувала­ся на створення орнаментів, які по­кривають стіни будинків і предмети побуту, одяг і взуття, килими і меблі (рис. 3.3.4). Каліграфічні написи-вислови, подібні до орнаменту ~ основна прикраса мечеті; зображень, які використовують у храмах хрис­тияни, тут немає: іслам успадковує табу на малювання та скульптуру, а написи орієнтують на вічність. З'яв­ляються свої символи та емблеми. На­приклад, слово «Аллах» позначають чотирма вертикальними лініями, символом Кааби є квадрат тощо.

3.3.4. Фрагмент орнаменту мусульманського мавзолею

Орнаментам також притаман­на була символіка: наприклад, орнамент, вписаний у коло, означав центральну роль Землі у Всесвіті; рослинний мотив символізував вічне оновлення життя. Араби створили особливий тип орнаменту — арабеску (поєднання рослинного та геометричного орнаменту з каліграфічним написом).

При цьому іслам не схвалює розкіш: наприклад, багата шовкова одежа та золоті прикраси, які свідчили про соціальний статус, були у халіфаті заборонені для всіх, окрім халіфа та знаті. Щоправда, в побуті вищих верств розкіш таки прижилася.

Подекуди у прикладне мистецтво все ж несміло проникають не дуже вдалі силуети, розчиняючись у орнаменті й написах. На килимах, подушках, глечиках, свічниках в епоху халіфату інколи з'являються зображення людей і тварин.

Скульптура в арабському світі епізодична й цілком вкладається у рамки світського мистецтва. Інколи у ній простежуються доісламські мотиви, які нага­дують мистецтво античності або ж Близького Сходу. Таке, наприклад, зобра­ження «Юнака з ягням на руках», «Фігури дівчат з гранатами у руках», схожі на язичницьких богинь родючості. А «Зображення жінки з птахом у руці» навіяне, вочевидь, образом азійської Матері богів язичницьких часів.

Мусульмани від початку були чутливі до прекрасного, а ренесансна атмос­фера в часи халіфату, зумовлена синтезом різноманітних культурних традицій народів, що увійшли до його складу, відточила Їхнє естетичне почуття.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

ї. Опишіть виникнення ісламу та особистість пророка Мохаммеда. Чи пов'язаний світ ісламузі світом християнства?

2. Назвіть п'ять арканів віри ісламу. Охарактеризуйте Коран мусульман.

3. ^штехарактеристикумусульманського права{шаріату).Що таке халіфат як соціально-юридична структура?

4. Чим уславлена середньовічна наука мусульманських країн?

5. Що ви знаєте про класичну літературу арабо-мусульманського Сходу?

6. Охарактеризуйте статус мистегуїіва в мусульманському світі. Що вам відомо про мусульманську архітектуру та декоративно-прикладне мистецтво⁷

3.4. КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ІНДІЇ

Під впливом буддизму, який виник в Індії, але втратив позиції у себе на батьківщині, в середні віки утворюється величезний культурнийрегіон (Китай, Японія, Тибет, Корея, В'єтнам, Камбоджа, Непал, Таїланд, Індонезія таін.), в якому простежується сильний вплив класичної, стародавньої індійської культури.

Формування феодально-середньовічних відносин почалося в Індії з перших віків нашої ери.

3.4.1. Релігійне життя, середньовічної Індії.Середньовічна Індія поверта­ється в сфері релігії до брахманізму. Брахмани, переживши натиск буддизму в другій половині І тис. дон.е.,перейшли в наступ у VII—VIIIст.Вони зуміли пристосувати вчення Будди до доктрин ортодоксального індуїзму. Будда був оголо­шенийаватарою(втіленням)Вішну-Крішниі посів певне місце в індуїстській релігії, а вчення його звузилося до окремого напряму в рамках індуїзму. Більш того, боротьба за утвердження індуїзму призвела до підйому індуїстської літерату­ри, храмового мистецтва Індії, розвитку правових норм на основі ведичної моралі.

Після експансії мусульман релігійне життя Індії ще більш ускладнюється. Виникають численні секти, деякі з них (сікхи)намагаються поєднати цінності індуїзму та ісламу.

3.4.2. Суспільно-політичне життя.Середньовічна Індія була роздробле­ного на окремі держави (близько 70-ти) і перебувала у стані постійних міжусо­бних війн. Селяни були власністю раджів (князів), які примушували їх утриму­вати володарів і виконувати важкі роботи з будівництва, прокладання доріг тощо. Водночас в Індії активно формувалася міська культура, ремесла; славилися, зокрема, вироби індійських ювелірів. Ремісників мали утримувати знову ж таки селянські громади. Індія активно торгувала з країнами Далекого Сходу.

У XI ст, північ Індії остаточно завоювали мусульмани; тут було утверджено іслам і на початку XIII ст. у Північній Індії утворився Делійський султанат. З кінця XV ст. Індію завойовують європейські колонізатори. У XVI ст. Північну Індію підкорюєБабур,узбецький завойовник; на її території виникає імперія Великих Моголів. Складні відносини між індуїстською та мусульманською об­щинами, двома релігійно-правовими системами, боротьба проти колоніального гніту позначилися на всій подальшій історії краго.

3.4.3. Наука та освіта.Попри усіполітико-релігійнінегаразди наукова думка у середньовічній Індії інтенсивно розвивалася. Зокрема, це стосується ма­тематики. Індійські цифри, винайдені на початку нашої ери, як вже згадувало­ся, увійшли через посередництво арабів до світової науки- Індійські вчені відкри­ли додатні та від'ємні числа, навчилися добувати квадратний та кубічний корені, вміли визначити числок,обчислювали площу та об'єм. Зокрема, відомі імена таких математиків, якМагавіра,Брасгара,Брагмаґупта.Існували численні астро­номічні обсерваторії.

Індійські лікарі добре знали анатомію; були серед них вмілі хірурги; широ­ко розвинулася фармакологія.

3.4.4. Література та мистецтво.Література у середньовічній Індії багата, написана різними мовами краю, такщоварто уживати радше поняття«індійські літератури середньовіччя».

Основною літературною мовою в Індії був санскрит — мова індійського епосу, релігійних текстів, художньої та науковоїлітератури. З'являється чимало творів на пракритах — різних мовах ідіалектах, з якихнайвідомішапалі. Вини­кає також творчість мовами корінного населення краю(дравідійськими).

У першу чергу, розвивалася релігійна література,що виражала ідеологію брахманізму. Це, наприклад, філософськіпурани,які називають інколи «П'я­тоюведою»,що її, вважали тоді, можна читати всім, навіть жінкам. Вони при­свячені вшануванню різних богів індуїзму; тут у двовіршах викладені різні міфи та легенди про них. Особливо слід згадати«Легенду проКрішну»,яка підносить нову для язичницького світу ідею любові до божества.

З часом, не без впливу християнства та ісламу, формується цілий напрям у всіх індійських літературах, який з^їзначаютьяклітературу бгаючі:її автори оспівують любов до божества без точного його імені. Часом тут виникає справ­жній релігійний синкретизм: таї;,лсе-ігиКабіртаНанакпоєднували в хвалі божеству рисиКрішни(Рами) та Аллаха.

Але в середні віки в Індіїпостуїїозозсебільше заявляє про себе йсвітська література,яка поділяється напридворнута фольклорну.Перша — це здебіль­шого панегірики царям та вельможам,уній робляться спроби відродити давній епос на зразок«Рамаяни».Друга черпає з живого народногожиття-або шукає натхнення у вільній"містиці (поетЧарпаттаін.).Спостерігається й широкий вплив ісламської поезії; в Індії навіть формується своя література перською мо­вою, що оспівувала в нових жанрах{газель, касида, рубаї")кохання та земні радощі людини.

Славу індійській літературі принесла драматургія Калідаси(Vст.),яка вті­лювала захоплення можливостями та красою людини.Калідаса,за переказами, був простим пастухом, який завдяки своєму таланту став придворним поетом. Він найбільш відомий як автор драми«Шакунтала»,у якій майстерно передав настрої, змалював характери в розвитку.

В індійській літературі епохи середньовіччя пануютьліро-поетичніжанри, утім, подекуди вірші поєднуються з прозою, як, наприклад, у«Шакунталі».

Виокремлюється творчість Дандіна,автора роману «Пригоди десяти юна­ків-царевичів», у якому відтворено широку панораму життя ранньосередньовіч­ного індійського міста. З'являються, переважно в міському купецькому середо­вищі, і книги, автори яких, доходячи до вільнодумства, вже висміювали ідеали брахманізму з позицій, подібних до ренесансних (наприклад, «Повість про шахраїв»ХарібхадриСурі).

У Південній Індії розвивається художня література мовами корінного насе­лення Індостану — дравіді йськими. Типовою для цієї літератури є ранньосеред­ньовічна«Повість про браслет» принцаїланго,що оспівує вірність у коханні.

3.4.1. Індуїстське божество

3.4.2. ШіваНатарадгана

Популярні були також байки,зокрема про тварин. Прикладом є відома«Панчатантра», де у формі розмови двох шакалів змальовано широку панораму людських пристрастей та поневірянь (у арабському перекладі«Каліла йДімна»цей твір став широко відомий на Сході, а в XIст.його було перекладено у Візантії під назвою«СтефаніттаІнхілат»).

Образотворче мистецтво середньовіч­ної Індії справляє враження монументальності. Утвердження брахманізму виявилося у ство­ренні величних будівель, у нових художніх трактуваннях богів і героїв міфологи. Замість Будди почали зображатиБрахмута його синівВішнуйШіву— «індуїстську трійцю», яку було проголошено началом начал. Стали з'явля­тися символічні образи богів—-фантастичні, з кількома головами та руками, що мало під­креслитинадлгодськість6ожества(рис. 3.4.1),

У печерному храмі VIII ст. на острові Елефантависічено зі скелі бюстШівивисо­тою майже 6м.Три'обличчя означають тро­їсту природу Шіви — його непорушне буття, лють і милість. Часто Шіва представлений у танку: це втілює ідею, що Всесвіт вічно руха­ється, а Шіва — його енергія та джерело руху.

В Індії поширений образ ШівиНатарадгани як бога танцю (рис. 3.4.2), в одній руці в ньо­го — символічнийбубен,в другій — палаючий вогонь; він має третє око у лобі — символ ду­ховного зору та чотири руки; ногами він топче карлика — демона зла. Чимало таких статуеток, які почали виготовляти масово зХст.,збереглося.

Своєрідним видом індійської скульптури стає рельєф на скелі, у якому простежуються традиції мистецтва корінного чорношкірого населення Індії. Такий, наприклад, рельєф «СходженняГангана землю», сповнений життєвої виразності (зображення самітників, що моляться, різноманітних тварин — сло­нів, ланей, мавп тощо).

У IX—XII ст. традиція скельної та печерної архітектури закінчується. З'являються нові типи храмів: з високою вежею-гопурамом (шпилем), з залою для ритуальних танців.

Храми поділяють на яруси, прикрашають статуями та барель'єфами,скульпту­рою і живописом, наповнюють витонченими виробами ремісників. Тут звучатьі музика, священні тексти та заклинання, куряться пахощі, актори у яскравихv костюмах і химерних масках виконують складні танці. Усе це підсилювало по­зиціїбрахманізму.

Пізніше на мистецтво індуїзму справив вплив стиль мусульман-завойовни­ків — ажурні башти-мінарети, загострені арки та куполи починають широко використовуватись в індуїстській архітектурі. Зокрема, виникає архітектурний типмавзолею;найвідомішийз них —Тадж-Махал,побудованийу XVIIст. одним з мусульманських правителів для улюбленої дружини; витончена споруда з білого мармуру втілює поетичне почуття невмирущої краси.

Для індійського середньовічного мистецтва характерний розквіт жанру книж­кової мініатюри,яскравої за кольором, сповненої поетичної символіки та мета­форичності. Мусульмани Індії, всупереч традиціям ісламу, використовували у цій сфері досвід майстрів Ірану та інших країн. Книжкові мініатюри були єдиним видом мистецтва, який доволі реалістично відтворював світське життя людей, подавав зображення рослин і тварин. Серед мініатюр трапляються справ­жні шедеври — наприклад, зображення ПадишахаАкбараз рукопису XVI ст. Книжкова мініатюра прижилася в індуїстському середовищі, де у гармонійних композиціях поставали, наприклад, добре відомі здавна епічні сюжети з«Маха-бхарати»і«Рамаяни».

Музично-театральне мистецтво Індії— одне з найдавніших на Сході;

воно мало великий вплив і на розвиток театру в країнах Південно-Східноїазії.

Народні танці, пантоміми належали до обряду поклоніння богам ще в II тисячолітті до н.е.,на ранній стадії формування індуїстської культури. Відомо, що у V-!ст. до н.е. мандрівні актори розігрували сценки на міфологічні сюжети, які чергувалися з акробатичними номерами і танцями. Ці народні театралізовані вистави лягли в основу класичного індійського театру.

Персонажі давніх міфів і легенд (правитель Рама-Крішна,демонРаван, вожак мавпХануман)— головні герої народного театру не лише в Індії, але й в інших країнах регіону.

Музично-таниювальнадрама —ліла —була поширеною у Північній Індії.Лілибудувалися на основі текстів з«Махабхарати»та «Рамаяни» і являли собою грандіозні вистави, які тривали іноді цілий місяць. Декорації були відсутні, свят­кову барвистість спектаклеві надавали яскраві костюми та маски.

На півдні склалася інша форма театральної вистави — якшолана,в якій об'єднані діалог, танець, декламація та спів,

Художні засоби, що використовувались акторами класичного театру, — це, насамперед, тонко розроблена система жестів та міміки, в якій особливого зна­чення набували різні положення пальців, що виражали складні поняття та почуття {мудра).Індійські актори жестами створювали образи гір і рік, зоряного неба та лотоса, що розпустився. Наприклад, індійський актор притискає напівзігнуті долоні одна до одної, і присутні бачать пуп'янок квітки, що ще не розпустилася.

Акторська гра строго канонізована. Кожен з персонажів мав особливий грим, костюм, манеру говорити, набір жестів, навіть ходу.

Музика ^сангіт')тут сприймалася як могутній засіб формування духу. Слово«сангіт»означалотриєдиністьспіву, музики й танцю, тобто окремої інструментальної

музики ще не було. Велику роль грала імпровізація, що грунтувалася на відомих ритмах і тональностях (рага).

Однак вже існували елітна та масова музичні культури. Високою за стилем та ідеєю була музика пізнання, «шляху». Поряд з нею існувала музика «ґрунту», характерна для провінцій; Ті виконували не професіонали, а прості люди. Але зазначимо, що виконавці елітної музики були також представниками «нижчих» каст. Це — мандрівні артисти, що несли своє мистецтво і в палаци, і на майда­ни міст та сіл,