3.3.1. Кааба

Чорний камінь — то ангел, якого Аллах колись послав на землю. Він ска­м'янів і почорнів від поцілунків язичників, але в день страшного суду відно­виться. Камінь вмонтовано в стіну храму на висоті людського зросту. Прочани­нові слід сім разів обійти навколо каменя і торкнутися його.

Характерною особливістю культури раннього ісламу був простий підхід до всього. Наприклад, щобстати мусульманином, достатньо було виголосити фра­зу: «Немає Бога крім Аллаха, і Мохаммед — пророк Його».

3.3.2. Коран як джерело ісламського віровчення.Коран,як вважають мусульмани,є голосом самого Аллаха. Найповніше відчувається це всурах, створених у Мецці. Найчастіше цевисокопоетичнітексти,що змальовують видінняМохаммедаі пройняті пророчою інтонацією. Але пророче слово — це не пое­тичне фантазування. І сам Мохаммед відмежувався від язичницьких поетів.Відмо­вився пророк і від віршованої форми: вона його, як він сам визнавав, «втомлювала».

Культивуючи езотеричне слово і навіть погоджуючись з тим, що стиль Кора­ну «темний»,Мохаммедводночас прагне до невимушеності й розкутості. У Корані переважають прості словесно-стилістичні рішення, нечастими є мета­фори, метонімії чи якісь інші поетичні прийоми. Мова Корану — народна(ме-динськийдіалект), функція пророчихсур,з погляду засновника ісламу, суто утилітарна: розповісти народові, який ще не знає Аллаха, про Єдиного Бога.

«Аллах — немає Божества, крім Нього, живого, сущого існуючого; не ово­лодіває Ним дрімота, ані сон; Йому належить те, що на небесах і на землі. Хто заступиться перед Ним, інакше ніж з Його дозволу? Він знає, що було до них, і те, що буде після них, а вони не опановують нічого із Його знання, окрім того, що Він побажає. Трон Його обіймає небеса і землю, й не в тягар Йому охорона їх, —воЇстинуВін — високий, великий» [256(255)].

Релігійний пафос Корану конденсується у заповідях, подібних до біблійних. Духовна основа ісламу — п'ять арканів (стовпів) віри, які нагадують собою Мойсееві заповіді:

Іман —сповідання віри в Аллаха Єдиного та-Мохаммедаяк Його пророка.

Саляш— щоденна п'ятиразова молитва.

Сяум —денний піст у місяцьрамадан.

Зак’ят —регулярна милостиня-податок на бідняків (1/40 доходів правовірного).

Ходж —паломництво до Мекки, хоча 6 раз у житті.

У мусульман мечеть не є «храмом» — иемолитовний дім, як синагога уюдеївабо кірха у протестантів. У них немає такожсвященствав християн­ському сенсі слова. Мулла є людиною, що проводить спільну молитву і пояснює Коран. Пророк також сказав, що в ісламі немає чернецтва. Вільний від роботи день у ісламі — п'ятниця — на честь дня, коли народився пророк.

Зібрання історій з життя Мохаммеда та його близьких утворило суну,яка подібна до священного переказу християн. Це перші тлумачення Корану, які складалися протягом перших десятиліть після смерті Мохаммеда; до них долу­чаються також оповіді про життя та діяння пророка, написані його послідовни­ками.Сунамала правити за зразок для поведінки мусульманина. Та не всі мусульмани її визнали.

Після смерті Мохаммеда а боротьбі за владу було вбито його зятя, халіфа Алі.Частина віруючих не визнала нового халіфа, заодно і суну, яку вважала апокрифічною.

Саме на цьому конфлікті виникають дві основні релігійні течії у ісламі —сунізм і шшзм.Останній напрям запанував, зокрема, в Ірані, якийболісно пережив мусульманське завоювання й нищення своєї традиційноїзороастрійськоЇ культури — тут відкрилася можливість відокремитися відсунітів-арабів.

Оригінальний і вільнодумний елемент у ісламі становить суфізм,якийпрагне сполучити зі вченням Мохаммеда елементи грецької, індійської та християнсь­кої філософії. Його носи—дервіші —ведуть практично чернечий спосіб жит­тя, у них існує культ трансу та екстазу.

З часом у рамках ісламської культури виникло вже й справжнє вільнодум­ство. Так, філософІбн-Рушд(Аверроес),дуже популярний, до речі, у серед­ньовічних християнських схоластів, вчив пронествореністьсвіту й не погод­жувався з ідеєю безсмертя душі.

3.3.3. Ісламське право.Коран є джерелом мусульманського права(фікх), яке регулює суспільні відносини.

Орієнтація на створення системи законів міцніє в пізніхсурах:це остаточ­не утвердження дидактики Корану та ісламського законодавства (згодом воно отримає назву«гиаріапг» —правильний шлях («шлях праведного життя»).Це право не диференціюється на релігійну, громадянську та кримінальну сфери — воно цілком будується на релігійній концепції⁴³.

Шаріат не локалізований на арабській чи якійсь іншій території: усі мусуль­мани світу утворюють начебто єдину общину на основі приписів «правильного шляху».Це сукупність релігійно-обрядових принципів і правил, що покликані регламентувати не тільки суспільну та особисту поведінку мусульманина, а і його думки та почуття. Шаріат базується на ідеї обов'язку людини перед Аллахом, точніше — її неоплатного боргу Творцеві.

Людина, за мусульманськими приписами, — істота недосконала. Аллах до­пускає зло, аби випробувати людину. Отже, слід прагнути добра.

Цноти людини, за шаріатом, — правдивість, терпіння й вміння прощати, милосердя, відсутність заздрості, покірність владі. Мета людини — наблизити­ся до Аллаха. Земне життя — лише «користування оманливе»; «ваше майно ідіти — тільки спокуса, і у Аллаха Великого нагорода».Загалом же ідея спра­ведливості вирішується в дусі приписівМойсея;«душа задушу, око за око, і зуб за зуб».

Засуджується обман у торгівлі; загалом же торгівля вважається справою високодостойною.

Шаріат виходить з принципу нерівності між людьми — між чоловіком та жінкою, між мусульманином і немусульманиномтощо.

Чоловіки й жінки моляться окремо. Морально для мусульман мати чоти­рьох законних дружин; окрім них дозволяється мати рабинь стільки, скільки чоловік може прогодувати (адже так влаштовується доля бідних дівчат, сиріт тощо).Подружня зрада з боку жінки має бути покарана смертю: й досі у деяких ісламських країнах жінку, що зрадила чоловіка, забивають камінням.

З'являється поняття «священної війни проти зла» —джихад.Характерно, що в ісламі поняття миру, таке важливе дляюдео-християнськоїкультури, не є найвищою цінністю: наприклад, з іновірцями можна мати лише перемир'я — панує дух джихаду. Щоправда, джихад — не обов'язково війна як така, це може бути й словесне викриття зла, дискусія тощо. Але якщо, скажімо, євреї або християни в чомусь суттєво порушили інтереси правовірного, то мусять отри­мати «мечем по шиї». Той, хто гине на священній війні, одразу ж потрапляє до раю.

Рабство — нормальне явище, але на раба можна перетворити лише іновір­ця. Прийняття рабом ісламу не звільняє від рабства.

На чолі мусульман того чи іншого краю стоїть муфтій, щовиносить вироки з питань віри та шаріату.

3.3.4. Структура суспільства в країнах ісламу.Іслам стимулював утво­рення у Аравії більш складного суспільства, воно швидко відійшло від первісно­общинного ладу й утворило нову структуру, в якій співіснували рабство й феодальні відносини. Спершу не було різниці між «духовними» і мирянами, між релігій­ною громадою та державою, між релігією та правом. Але з поширенням ісламу у світі й утворенням міжнаціональної держави халіфату соціальне життя варабо-мусульманськомурегіоні ускладнюється.

Халіфат був теократичною структурою; першими халіфами ставали нащад­ки та спадкоємці пророка. Таке управління, проте, швидко вичерпало себе. Самі араби відмовилися від кочівлі й перейшли до осілого способу життя. Включен­ня до складу халіфату регіонів, населених землеробами, країв, де вже склалисянемусульманськірелігійно-культурні норми вимагало гнучкої політики. Навер­нути всіх силоміць до єдиної мусульманської віри було неможливо (хоча поши­рення ісламу мечем також схвалюється), а винищити непокірних — означало підірвати процвітання завойованих регіонів. Тому було проголошено віротерпи­мість. Зокрема, «люди Писання» —юдеїта християни (до них прирівнювалися тоді йзороастрійці)могли жити спокійно за умови покірності новим волода­рям і виплати постійної данини. До ісламського світу долучалися нові держави та землі, вималювалася відповідно тенденція до встановлення у кожній державі влади традиційного для Сходу монархічного типу.

3.3.5. Наука та освіта в ісламському світі.Іслам високо цінує знання та науки. Характерний вислів пророкаМохаммеда:«Споглядання вчених рівнозначне молитві». Двері ісламських навчальних закладів часто увінчує цитата з Корану — звертання до кожного мусульманина та мусульманки постійно при­множувати свої знання.

Від початку в арабо-мусульманськомусередовищі склалася система релі­гійної освіти. Першими науковими центрами стали мечеті, при яких навчали усім відомим тоді релігійним і світським наукам.Деякі з них здобули широку популярність і усталилися в історіїарабо-мусульманськоїнауки як справжні університети (наприклад, мечетьОмейядіву Дамаску, що функціонує як вища школа з 732р.).

Водночас з'являється початковакоранічнашкола для дітей віком від п'яти років —мекпіеба.Від десяти років Коран вивчали укуіптаба.Середню та вищу освіту давало училищемедресе,яке зХст.стає основним видом ісламського навчального закладу. При медресе завжди функціонували бібліотеки.

Основним предметом навчання у медресе стає мусульманське право. Ши­роко вивчали тут також теологію, медицину, математику, філологіютаін. Існували й спеціалізовані медресе для підготовки фахівців зетико-правовихнорм ісламу та медиків. Навчання було побудовано, як і на Заході, у вигляді лекцій вчителів, самостійної роботи над літературними джерелами та диспутів. У мед­ресе точилися дискусії і навіть виникали теологічно-наукові школи.

Але напрочуд швидко поряд з релігійно-теологічною наукою та освітою зростає й світське знання. Пригадаймо, що у XI—XII ст. саме в арабо-мусульманському

світіпочинаються ренесансніпроцеси, якічерез хрестоносців вплинулийна середньовічну Європу.

Територія халіфату охопила Близький та Середній Схід, Північну Африку й навіть частину Європи (територія Іспанії до реконкісти). Це були регіони (Єгипет, Іран, Месопотамія, Греція, Рим,Юдея,Закавказзя), які славилисяви-сокорозвиненоюкультурою й, подекуди, міцними науковими традиціями. Нові міста — Дамаск, Багдад, Кордова,Гранада,Каїр,Бухара,Хорезм— не поступа­лися Мецці таМедіні,християнським культурним центрам. Створені арабськи­ми таарабомовнимивченими цієї пори праці стали основоположними у системі наукових знань. Арабські вчені упорядковують наукову термінологію, вводячи нові терміни.

Протягом IX—Хст.у халіфаті було перекладено твори численних античних авторів. З метою пошуку їхніх книг формуються експедиції. Створюється навіть перекладацький інститут «Дім мудрості».

Саме арабам світ зобов'язаний становленням астрономії, алгебри (власне, термін алгебра — арабський).Зокрема, високого розвитку досягає хімія. Араб­ські вчені відкрили й описали процеси дистиляції та кристалізації, ввели до ужитку азотне срібло, оксиди азоту й сірки. Засновником експериментальної хімії вважа­ютьДжабарІбнХайянзКуфи.

Арабські астрономи та математики знали, що земля — куля; вони створили астрономічні таблиці, виміряли довжину меридіана землі. Від індійських мате­матиків араби запозичили систему лічби з числом «О»; введено було арабські цифри, якими ми користуємося й сьогодні.Введення десяткової системи лічби зумовило появу алгебри. Уарабо-мусульманськомусвіті з'являються свої видатні математики:Аль-Хорезмі,який вводить поняття алгоритму та розробляє прийо­ми розв'язання алгебраїчних рівнянь;Аль-Баттані— один з фундаторів три­гонометрії.

Славився арабський Схід і сильними істориками: «Книга історії» Аль-Якубі була першою працею з загальної історії; «Повна історія»Ібн-Аль-Асирастала узагальненням праць багатьох мандрівників минулого- В арабському світі заро­дилася й наукова географія, про що свідчить енциклопедична«Книга дорого­цінних скарбів»Ібн-Руста.

Особливо уславлена була у середні віки у всьому світі арабо-мусульманська медицина. Лікар IX ст. Ар-Разі був найкращим клініцистом у світі ісламу, праці його виконували роль медичних енциклопедій. Арабські медики першими описа­ли запалення легенів, ракшлунка. Усі лікарі середньовіччя користувалися книгоюАвіценни«Канон медицини» (тут вперше було описано будову людського ока, викладено вчення про «соки» тіла — кров, лімфу, жовч; закладено основи анато­мії; охарактеризовано такі поширені хвороби,як апоплексія та менінгіт, обгрун­товано раціональне харчування).Ібн-Аль-Батайрописав дію 2600 ліків та власти­вості корисних рослин.Аз-Захраві,видатний медик арабського Сходу, перетворив ремесло хірургії на справжню науку, власноруч змайстрував дві сотні хірургічних інструментів, один з перших наклав хірургічні шви. Арабські дослідники ство­рили також фармакологію, без якої не можна уявити справжньої медицини,

Незавжди між ісламським духовенством та представниками світських знань існували гармонійні відносини. Наприклад, погано закінчилися непорозуміння між правителем-вченим УзбекистануУлугбеком(XIV—XVст.)та ортодоксами:

Улугбекабуло вбито, а його чудову астрономічну обсерваторію — зруйновано.

На IX—XVI ст. припадає розквіт арабської алхімії. Метою алхіміків було знайти філософський камінь, який нібито мав перетворювати звичайні метали на золото.

Значно розвинувся в певних колах і засуджуваний релігією окультизм. ІбнСіна класифікує окультні науки і відносить їх до сфери природознавства:

поряд з медициною та хімією він ставить астрологію, фізіогноміку,магію, тлумачення сновидінь.

Загалом ситуація у країнах ісламу, як ми бачимо, сприяла розвитку багатої світської культури вже у середні віки.

3.3.6. Мтературно-митецьке життя.«Аллах красивий, і Він любить красу», — сказано в Корані. Одним з означень Аллаха у Корані є слово«Мукал-лім»— Той, Хто говорить. Слово найбільш повно виражає близькість людини до Аллаха. В ісламі пожертва є переважно словесно-молитовною⁴³.

Коран став не лише основою науки, а й початком арабської літератури. Стиль Корану нагадує ліричний виклад: він не спирається на історичні події, сюжетну оповідь, яка існує в Біблії. Увага вільно переходить від одного об'єкта до іншого, від біблійних персонажів — до, скажімо, корови,або бджоли (наз­ви відповіднихсур),іцясвобода та поетичність виразу відповідає суті араб­ської мови.

Ось зразок стилю Корану: «Життя більш за все подібне до води, яку Ми звели з неба: змішалися з нею рослини землі, якими харчуються люди й твари­ни, а коли земля набула свого блиску й розцвіла, і гадали ті, що живуть на ній, що вони володіють нею, прийшло до неї Наше повеління вночі або вдень, і Ми зробили її пожатою, наче й не була вона багатою вчора. Ось так розподіляємо ми знамення для людей, які здатні мислити».

Арабська література, яка виникає на основі Корану, дуже багата за зміс­том, різноманітна за жанрами. У ній часто використовується прозаїчна історія (легенда, оповідання тощо), у якій сакральне начало поєднується з фольклорно-поетичним. Овіяні духом дива й божественного втручання в життя природи, наприклад, розповіді про чудесаМохаммеда(зцілення хворих, виверження води з землі, оживлення безплідних земель тощо).

Світська література епохи халіфату відома прозаїчними творами. Досить пригадати пам'ятку літератури арабського Сходу «Тисяча і одна ніч», до якої увійшло понад 300 казок і новел — живих і яскравих, насичених гарячими барвами Сходу. Побутове й фантастичне, злі духи-джини та люди різних верств, рас і характерів, любов та героїка у своєму примхливому поєднанні відобража­ють амальгаму тодішньої арабської свідомості.

Згодом формується поезія,спершу придворно-панегірична (жанркасиди). У поетичних творах використані пейзажні образи та мотиви кохання, відчува­ється вплив народної лірики бедуїнів.Але свідомість людини епохи халіфату вже значно багатша, ніж у кочівника-араба; цілагамарадісних й трагічних переживань збурює серце; індивідуум вже не керується самими лише племін­ними законами, а шукає власних рішень. На основі мови Корану виникає ви­шуканалірикапридворно-куртуазного типу, спершу панегірична, яка відобра­жає героїчні ідеали періоду встановлення халіфату.

Поет був приречений на роль панегіриста: адже годував Його можновла­дець. У мусульманських країнах у XII ст.при дворах царів бувало по кілька сотень поетів, які постійно змагалися за увагу владики, за роль «царя поетів». Поета,могли щедро нагородити, а могли кинути під ноги слона.

Оспівувалися традиційні цінності: героїчні подвиги, доблесть молодих воїнів:

усім пануючи, стрункий і тонкий, Був щедрий хлопець він і воїн тонкий.

Лише його спокійная безстрашність Бувала захистомкочів'ямнашим,

Він був, мов дощ для ниви та звірів, Коли кидавсь на ворогів, мов лев.

Любив одежу пишну і багату, "Мов барс, на полі бойовім, завзятий.

{Таабата Шайран)

Вражають вірші,що уславлюють кохання, дружбу, чарівність земного буття:

Тіло коханої легкеє, шкіра, мов шовк, Перса, мов срібло на дзеркалі,світлі-пресвітлі.

Як описать незрівнянную дівчини стать? Статі такої ніде на землі непомітно!

(Імрулькайс')

Багата й різноманітна художня література, що виникає в інших регіонах мусульманського світу, наприклад — ірано-таджицькапоезія мовою фарсі. ЦелірикаРудакі,яка оспівує красу природи й кохання, та поемаФірдоусі«Шах-наме»,щопоетизує стародавніхзороастрійськихгероїв Ірану.

Створено було значні художні цінності також у сфері пластичних мистецтв. Мусульманську архітектуру започаткувала перша мечеть, заснована самим Мохаммедом.У селищі Куба біля оселі Пророка було розміщено квадратний двір, огороджений галереєю, покритою пальмовим листям. Посередині двору

3.3.2- Мечеть аль-Азгару Каїрі (розріз)