1.2.2. Вироби майстрів бронзового віку

1.2.3. Знаряддя залізного віку

Важливим джерелом знань про первісне суспільство стало відкриття сучас­ною наукою ізольованих груп народів,щожилу і живуть поруч ізцивілізова­ним людством, перебуваючи на стадії кам'яного віку (наприклад, аборигени Австралії, жителі глухих районів Африки чи деякі племена басейну Амазонки). Мистецтво епохи мезоліту вчені порівнюють з мистецтвом племен бушменів, що й нині живуть на півдні Африки. Велику роль, зокрема, відіграловідкриття європейцями Нового світу (Америки), де історією було поставлено грандіозний експеримент — формування людських спільнот поза багатовіковими традиція­ми культури Старого світу. Тут поруч звисокорозвиненимицивілізаціями (ац­теки,майя таін.)жило чимало племен,які являли собою дійсно первісне сус­пільство з усіма ознаками дикунства. І це було,звичайно, аналогією до сивого минулого людства взагалі.Багато матеріалу дає етнографія, що вивчає водночас з сучасною також культуру тих народів, які зберегли риси первісного суспільст­ва. Досліджують первісну культуру і такі науки, як антропологія та палеоантро­пологія, геологія і фольклористика.

1.2.3. Міфологія та магія у свідомості первісної людини.Відомо,що первісній людині властиве міфологічне,дологічнемислення³.Вона не знала різ­ниці між логічним та емоційним і створювала образ буття в поетико-міфологічнійформі, яка поєднувала елементи науки, магії, мистецтва, соціального риту­алу та законутощо.

Міф —це вигадка і водночас спроба узагальнити характерні риси явища. Наприклад, для сьогоднішнього австралійського дикуна райдуга — це змія,що випиває воду з ріки. Цей образ грунтується не лише на подібності райдуги до зміїного тіла, а й на спостереженніза водяною парою, що післядощупідійма­ється над водоймою. Отож, у міфі алогічно-поетичне поєднується з тонким спостереженням за явищами природи. Уявлення про богів та демонів виника­ють саме звідси.

Первісна свідомість будується на символізмі; в речах спостерігається подіб­ність, і використання такої подібності, за уявою людини кам'яного віку, дає бажані результати. Наприклад, краплі дощу дрібно й часто падають на землю, тому магічний танець, під час якого людина намагається так само дріботіти ногами по ґрунту, мусить обов'язково викликати дощ реальний. Подібність ре­чей, належність частини до цілого дають психологічні підстави оперувати з пред­метами або Їхніми частинами, аби здобути владу над ними. Наприклад, чаклун ворожить над слідом ворога, над його волоссям або одягом, вважаючи,що матиме у своїй владі всю людину. Тому міфологічні уявлення органічно переростають у магію, яка, в свою чергу, закріплюється в системіритуалів. Магія— сурогат релігії, ритуальне«знешкодження» темних сил. «Першою думкою дикуна, якщо з ним абоким-небудьз його близьких трапиться нещастя, є, звичайно, те, що біда ця породжена чарами. Завдання чаклуна у цьому випадку — не лише усунути шкоду, але й вказати на ту людину, яка її завдала посередництвом чорної магії».

Міф і магія нерозривно пов'язані в дії, яка, за уявленням первісної людини, забезпечує практичну ефективність міфу. Можна сказати, що міф «живе» лише тоді, коли його постійно підтримують ритуальним дійством, яке часто містить елементи мистецтва.

Відомо, наприклад,щоу нетрях Африки з давніх-давен існує таємне угруповання«людей-леопардів». Уцих місцевостях нема жодних ознак державності: ані полі­ції, ані закону, ані суду. Тут вшановують леопарда як символ сили й справедливості. І якщо в селищі, загубленому вджунглях, хтось вчинить злочин, протиприродний уявленню аборигенів про добро і зло, то члени угруповання збираються в потаєм­ному місці, одягають шкури леопарда, насаджують на руки металеві кігті й вико­нують танок, під час якогоподумкиперевтілюються в звіра. Нечутною ходою вони Йдуть до хатини злочинця, роздирають його на шматки й, повернувшись до звичайного людського образу, поводяться як завжди. Релігійний культ звіра,'пер­вісна магія, основи законності й сила мистецтва зливаються тут воєдино.

У первісних віруваннях обожнені сили природи, якою люди захоплювали­ся і якої боялися водночас. Формується політеїзм,віра у численних богів та демонів, які втілюють у собі сили природи.Часом вони поєднують риси звіра чи рослини з людськими,щоє ознакою«надлюдськості»,божественності.

Обожнення деяких представників тваринного та рослинного світу (тоте­мізм) породжує промисловий культ — вшанування звіра, який був не просто «м'ясом», поживою, але й викликав жах і захоплення недоступними людині можливостями, та аграрний культ — вшанування родючості та плідності землі (ймовірно,що аграрний культ почав складатися в епоху неоліту).

Обожнювалися часом і окремі люди, наприклад, культурний герой,який в пе­реказах племені колись навчив пращурів добувати вогонь, обробляти землю тощо.

Іноді святині оточувалися аурою недоторканості, заборонності — наприклад, деякі священні імена не можна було й вимовляти. В первісних суспільствах існувало табу(заборона) щодо тієї чи іншої їжі, доторкання до речей вождя, заборонялися контакти міжхлопцямита дівчатами до посвячення в дорослі, спілкування між зятем та тещею іт.ін.

Велику роль у первісних віруваннях відігравало мистецтво виготовлення ляльок та портретів; вважали, що в них втілюється чиясь душа. Особливого значення набуло слово, наприклад, шамани стверджували, якщо прокляття ви­словити у віршах, то воно обов'язково досягне мети⁶.Користувалися великою популярністю численні амулети і талісмани, які виконували роль оберегів.

Загалом первісну людину цікавило те, як виник наш світ; особливе вражен­ня на людей справляло небо з його світилами, а також родюча сила землі. Часто в міфах первісних народів згадується -подружня пара, від якої народжується світ.

Життя і смерть також були загадкою. Люди палеоліту, очевидно, вже уявля­ли собі посмертне буття й намагалися забезпечити його. Дещо їмпідказували спостереження за рослинністю, яка щороку восени вмирає і навесні воскре­сає — безперервність життя давала надію на вічне існування. Водночас у людини з'являється психологічна потреба приносити жертви; в давньому сус­пільстві жертви (аж до людських включно) складали божеству часто й охоче з метою подяки, вибачення.

Здебільшого політеїстичний пантеон богів було породжено страхом людини перед суворою природою, й боги (демони, духи) уособлювали або сили приро­ди, або психологічний стан людини.

1.2.4.Джерела суспільного устрою та права.У свідомості людей па­леоліту відбувся поділ на своє та чуже. Якщо на ранній стадії буття людська спільнота являла собоюпроміскуїтетну орду,тобто громаду, в якій не було табу на безладні статеві контакти, то в палеоліті з'являються нові поняття: моя дру­жина, моя дитина, мій рід. Щоправда, жінкувважали власністю і часто здобува­ли силою; власністю були йдіти, яких можна було, наприклад, принести в жертву ідолові.

З плином часу кровозмішувальні союзи забороняються; регулювання шлюб­них відносин кладе початок виокремленню того чи іншого роду. Роди групують­ся в племені та союзи племен. Якщо раніше всередині кожного племені існува­ла певна система самоуправління, яка підпорядковувалася владі вождя, то тепер група племен під проводом головного вождя утворювала зачаток народу, який відстоював своє право на життя й володіння тими чи іншими територіями у численних кривавих війнах.

Чоловіки в цей період переважно займалися мисливством, жінки — збері­гали вогонь, добутий з ураженого блискавкою дерева, збирали їстівні коріння та ягоди, приглядалися до диких рослин, починали культивувати їхнє насіння, догля­дати приручених тварин; виховували дітей, знайомили їх з небезпеками навко­лишнього світу, розповідали про героїв племені. Саме жінка сприяла переходу до осілого способу життя, землеробства.

Майно, речі, стада свійських тварин, жінки й діти були загальним багат­ством племені. Тому нерідко шлюби, так само, як і матеріальні цінності, стано­вили предмет колективного інтересу. Вважають, що саме а період палеоліту виникає інститут старійшин, що чинить суд і визначає покарання, регулює шлюбний обмін, ініціює колективні роботи та визначає компенсацію за них.

З переходом від мисливства та збирання дарів природи до скотарства та землеробства відбувається й переорієнтація людського суспільства з матріархаль­ного ладу на патріархальний. Чоловіки вже не відлучаються надовго від сім'ї, не полюють тижнями в лісах і степах, а пасуть худобу й працюють у полі, на них лягає основне фізичне навантаження. Жінка, яка в епоху палеоліту започаткувала інтерес до осілого життя, до вивчення природи, окультурення рослин й одомаш­нення тварин, тепер підкоряється владі чоловіка як глави роду.

3 винайденням нового металу (бронзи) розширюються товарний обмін і політичні контакти між окремими районами. Починаються постійні зіткнен­ня між племенами за володіння худобою, пасовищами. Виникає культ вождя, який вимагає особливого ставлення до себе як при житті, так і після смерті. Саме для вождів споруджують перші заупокійні кургани (насипи над похо­ваннями).

З'являється родоплемінна аристократія, яка утворює клас, що вже не роди­чається з простолюдом — підставою'були воєнні подвиги предків або якісь інші заслуги перед спільнотою. Саме з цього класу формувалися жерці та старійшини.

1.2.5. Зародки наукової свідомості. Первісну людину цікавив зв'язок ре­чей в навколишньому світі та властивості цих речей. З раннього дитинства вона мала засвоїти, що вогонь, вода, гроза, звірі — це небезпека; що існують корисні та отруйні рослини; що слід розрізняти місцевості, придатні для життя, і ті, які приховують у собі загрозу. Наш пращур намагався зрозуміти ритми природи, полегшити своє життя винаходом примітивних механізмів; мандрував, знайоми­вся зі звичаями інших народів; спостерігав за навколишнім світом. Він прагнув лікувати хвороби, щоб уникнути смерті. Діти, що доглядали його в старості, мусили мати примітивні знання, аби вижити в суворій боротьбі з оточенням. Отож, формувалася нова функція лівої півкулі мозку — здатність логічно мислити.

Зародком науки була магія. Первісний чаклун використовував ознаки подіб­ності тих чи інших речей, загальні властивості їх перетворення. Знахарі, що вивчали якості рослин і мінералів, не лише впливали на психіку, викликаючи,

завдяки застосуванню тієї чи іншої речовини, стан сп'яніння чи галюцинації, а й реально лікували людей. Досвід пізнання був довгим, сповненим протиріч. Внаслідок відсіювання марновірства й закріплення знань про якості матеріаль­них речей повільно формувалося точне знання про природу.

За відсутності писемності знання передавалися усно і закріплювалися, як зазначалося вище, у вигляді міфів та ритуалів. Водночас практичний досвід бороть­би з природою вимагав накопичення певної суми теоретично-практичних знань, формування певних технологій.

Зокрема, це пояснюється переходом до землеробства, бо циклічний харак­тер останнього обмежував час для пошуків Їжі і поклав початок інтенсифікації розумової діяльності та вивченню природи,

Осіле життя диктувало нові вимоги. Звірі одомашнювалися, рослини куль­тивувалися. Від стихійної селекції' (відбір корисних порід рослин і тварин) людина переходить до систематичного перетворення. Хатини і напівземлянки поступа­ються справжній, хоча й примітивній, споруді, яку слід розглядати не як мистец­тво, а як зародження інженерної справи. Виникає також поняття грошей, що пояснюється формуванням множини цінностей, які відповідають грошовому еталону (мушлі, камені, рідкісне пір'я птахів, зуби звірів тощо).

Нормою для первісного суспільства стає диференціація чоловічого й жіно­чого. Зазвичай хлопці та дівчата виховувалися окремо. Для того, щоб стати дорослим, слід було пройти важке випробування — інщіацію, під час якої підлі­ток зазнавав численних ритуальних каліцтв і набував знань, які раніше від нього приховувалися.

Найбільш інтелектуальні члени племені ставали звичайно жерцями', які усно передавали нащадкам суму знань і спостережень над природою, зберігали й розвивали сюжети міфів, були знавцями ритуалів. Вони накопичували знання про властивості рослин, прикмети погоди, рух небесних світил тощо. Жерці займалися не лише магією, але й систематизували дані про природу та людину. Отож, зародки науки найчастіше зосереджувалися у руках жерців.

1.2.6. Мистецтво первісного суспільства. Мистецтво виникає найчасті­ше як священна гра, магічне втілення в художньому образі якихось важливих якостей речей світу.

Першим прагненням щось зобразити можна вважати зиґзаґоподібні смуги на стінах давніх печер, які правили не за житло, а'за храми. Лінії перекривають одна одну і справляють враження випадково проведених, але це були спроби людини передати суть руху життя. Слід згадати і про відбитки людських долонь, залишених поруч.

Перші зображення тварин настільки примітивні, що складно буває визна­чити навіть породу звіра. Але з часом малюнок вдосконалюється, наприкінці епохи палеоліту людина вже чіткіше вимальовує не тільки контури тварини, але й дрібні шерстинки. В зображеннях з'являється ілюзорна об'ємність. Якщо спо­чатку використовували лише один колір, то тепер художники вдаються до двох чи трьох. Фарби використовують природні, мінеральні — вохру, сажу, крейду та ін. їх наносять примітивними пензлями — жмутом вовни, пучком трави або

просто рукою. Перехід від зображення, яке наносили пальцем на м'який шар глини, до використання фарб свідчить про розвиток мистецтва. Основний ра­йон поширення мистецтва' настінного живопису епохи палеоліту — територія сучасної Франції та Іспанії. Майже всі зображення цієї епохи стосуються тва­рин, на яких людина полювала, яким поклонялася. Одна з найвідоміших знахідок - печера Альтаміра в Іспанії, де-