2.6.11. Трагічна такомічна маски

Велика роль в античному суспільстві відводилася музиці.

Саме слово «музика»походить від Музи — богині-покровителькимистецтв і наук.Видатні філософи вважали музику божественним началом світу(Піфагорзакликаєслухати му­зичну гармонію руху планет;ПлатоніАрістотельпропонували лікувати хворих музикою);.Відомо, що на честь богів виконувалися спеціальні гімни на різну музику(пеанАполлоновіта дифірамбДіонісові)-

Вафінськихшколах музика була серед обов'язкових предметів, а викладач музики користувався особливою пошаною. Цікавим є той факт, що незнання інших речей не вважалося у греків ганебним, тоді як відмова заспівати сприй­малася як безчестя.

У пам'ятках античного живопису та скульптури широко представлені зо­браження музикантів. Особливо популярні були, вочевидь, такі музичні інстру­менти, як кіфара та ліра (пригадаємо, то під першу виконували епічні твори, а під Другу — інтимну, камерну поезію). Широко використовувалися також сурма,і флейта, особливо ж у воєнній справі (в театрі грали на своєрідних подвійних флейтах). З часом механікКтесібійвинайшов водяний музичний інструментгідравлос— праобраз органа. Греки охоче танцювали під супровід духового інструментуавлос.Саме у Давній Греції з'явилосябуквеннепозначення звуків⁵³.

До нашого часу дійшли деякі давньогрецькі мелодії — фрагмент із трагедії Евріпіда«Орест»,початок«ПіфійськоЇоди»Піндара,«Гімн Музі»Мезомеда.

І сьогодні музикознавці користуються грецькою термінологією — мелодія, музика, гама, ритм, гармонія.

ЗАПИТАННЯ ТАЗАВДАННЯ ДЛЯСАМОПЕРЕВІРКИ

1. Чому давньогрецький культурний феномен принципово відрізняється від

культурного досвіду Стародавнього Сходу?

2. Хто оброблявміфологічні сюжети в Стародавній Греції? Чимвідрізня­ються між собою народна та олімпійська релігії?

3. Які моделі політичного життя висунула і осмислила Стародавня Гре­ція?

4. Що ви знаапепро судочинство давніх греків?

5. Які науки розвивалися у грецькому суспільстві? Який характер мала освіта? Яка роль відводилася фізкультурі та спорту у житті цього сус­пільства?

6. Назвітьнайвидатнішихепічних, ліричних та драматичних поетів Ста­родавньої Греції та основні їхні твори.

7. Охарактеризуйте розвиток мистецтв у СтародавнйГреції і назвіть його причини. Яких митців ви запам'ятали?

8. Що ви знаєте про старогрецьке музично-театральне мистецтво?

9. Охарактеризуйте основні особливості еллінізму як явища.

2.7. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

2.7,1. Витоки римської культури.Після занепаду Стародавньої Греції культурнимцейсом античності стає Рим. Часто вважають, що римська цивілі­зація — лише продовження давньогрецької. Культура Стародавньої Греціїй справді здійснила великий вплив на культуру Риму, однак римській цивілізаціївластиві свої, особливі риси.

Історія власне Риму починається як історія невеликої родової громадилати­нів на берегахТібру.Римляни вірили у те,щоїх місто було засновано з ініці­ативи близнюківРомулаіРема,яких хотів змалку знищити один з царів як майбутніх претендентів на престол. Та діти вижили завдяки вовчиці, яка виго­дувала їх своїм молоком. Коли вони виросли, то вирішили заснувати власне місто, однак посварилися за майбутню владу, йРомулвбив брата. Місто було побудованеРомуломі назване на його честь (лат. мовою —Roma).

Римську культуру започаткували етруски⁵⁴.Саме вони, захопивши на почат­ку VIIст.дон.е.Рим, ще невелике поселення, перетворили його на справжнє місто. Римляни запозичили в етрусків одяг, устрій будинків, цирк, гладіаторські бої, гробниці, будову куполу та архітектоніку склепіння тощо...

Поступово римляни, перемігшиетрусків, стають господарям» всієї Італіїа, згодом величезної імперії, що поглинула весь античний світ.

Після завоювання Римом Стародавньої Греції у II ст. до н.е. починається більш активне взаємопроникнення цих культур. У завойованій Греціїримляни спочатку вели себе як варвари, руйнуючи та знищуючи культурні та історичні пам'ятники. Давньоримський сатирикЮвеналв одній зі своїх сатир зображує

римського воїна, що розбиває кубки витонченої роботи, щоби їх осколками прикрасити свого щита.

Згодом римляни зрозуміли цінність шедеврів давньогрецького мистецтва, іцепозначилося на їх власній культурній діяльності.

2.7.2. Релігія римлян.Римську релігію часто сприймають як варіант грець­кої, тим паче, що самі римляни після підкорення Греції, зачаровані прекрасними мистецькими формами грецького культу, добровільно ототожнили своїх богів з богами підкореного народу. В цьому ототожненні був глибокий сенс: римляни цілком правильно відчули індоєвропейську спорідненість двох пантеонів. Ска­жімо, божество грому й блискавки Юпітер та його дружинаЮнонаототожню­валися відповідно ізЗевсомта Герою. Водночас римські вірування від самого початку були значно практичнішими, менш поетичними, ніж у Греції. Звідси і наявність багатьох архаїчних рис у релігії римлян, що збереглись, незважаючи на всі пізніші грецькі поетично-митецькі впливи.

Провідну роль у найдавнішій римській релігії відігравав сімейний культ, який довго зберігався а старих селянських родинах. Тут вірили в духів-покро­вителів роду — душі померлих предків, яких називалибоги-мани,покровителі сім'ї. Поряд з ними вшановувалиларівта пенатів.Ларів(покровителів) було багато:ларимандрівок,лариперехрестя шляхів,ларивійни й, врешті,лари дому та сім'ї. Пенати ж уособлювали комору із запасами їжі(penusозначає харч). Шанувався також, якщо зберігалася пам'ять про нього, — знаменитий предок (наприклад, шляхетний рідКлавдіїв,що дав державі імператора, шану­вав свого пращураКлауса).Гіпсові маски пращурів висіли над домашнім вог­нищем, і коли ховали чергового небіжчика, ці маски брали участь у поховаль­ній процесії. Мертві йшли в царствоОрка(грецькогоАїда),але добропорядні громадяни знаходили щастя на полях блаженних —Елізіумі.

Глава сім'ї" під час трапези власноручно відливав з келиха або відсипав з тарілки дещицю для жертви предкам. Душі тих, хто помер без імені, напри­клад, у чужій землі, були небезпечні (лемури та лаври);їх вшановували в святолемурій.

У найдавніших римських віруваннях простежуються й сліди тотемізму:

достатньо згадати міф про близнюків РомулайРема,яких вигодувала молоком вовчиця. Вшанування вогню відчувається в культі Вести, божества, яке не мало ідола-зображення, але вважалось жіночого роду (чи не пам'ять це про кам'я­ний вік та жінок біля вогнища?).Вогонь у храмі Вести, що мав горіти постій­но, підтримували весталки,дівчата, котрим до ЗО років заборонялося кохати. За порушення цього правила живими закопували у землю.

Роботою в полі й землеробською магією продиктовані стародавні закли­нання. Землеробським циклом визначені й свята давніх римлян. У грудні, на­передодні посіву хліба, вшановували бога часу Сатурна (сатурналії). У лютому святкувалисялуперкаліїна честь фавна,покровителя тварин (порівняйте із сучасним «фауна»):юнаки у козячих шкурах шмагали батогами жінок на вули­цях — це мало забезпечити родючість полів. Бог Марс,перш ніж стати богом війни, був у давніші часи богом весни, землеробства й скотарства: йому було присвячено місяць березень (порівняйте з російським«март»),Венеру,що

2.7,1. Боги римлян: Юнона,Янус,Марс

опікувалася родючістю та землеробством, зокрема садівництвом, шанували ра­зом з богом вина Лібером.У квітні шанувалиЦереру(Кереру),богиню землі, відбувалися й інші старо-римські сільськогосподарські свята —віналії,коли приносиливжертву виноград Юпітерові,консуалії— серпневе свято жнив тощо. Варто згадати богаСтеркула— бога гною, яким удобрювали грунт.

З часом римські боги втратили своє сільське походження й ототожнилися з грецькими. Юпітер перестав опікуватися землеробством і став ототожнюва­тися лише з царем богів Зевсом.Марса почали вважати богом війни, грецькимАресом.Венерастала богинею кохання, якАфродіта.Римські боги набули шляхетності своїх грецьких двійників.

У найдавніші часи до римського пантеону зробили свій внесок і етруски, що колись панували на півночі Італії. Здається, від них прийшов Меркурій, якому згодом надали рис грецького жартівливого Гермеса.Самі римляни роз­різняли батьківських тановостворенихбогів.

За прикладом греків римляни змінили стару ієрархію під егідою Юпітера, Марса та Квіріна(бога миру й спокою) на систему з дванадцяти богів. На чолі пантеону тепер стояли Юпітер, Юнона іМінерва,до яких долучилисяВеста, Церера,Діана(Артеміда),Венера, Марс, Меркурій, Нептун(ПосеЙдон),Вул­кан(Гефест)таАполлон(рис. 2.7.1). До них додалися Сонце й Місяць,Оркус (Орк,Аїд)та дуже своєрідне божество Янус, котре зображували з двома об­личчями: Янус відкривав двері для сонця вранці й закривав їх увечері; згодом його стали вважати богом часу й початку року (російське"январь").Були й такі божества, яких створила абстрактна уява: Вдача (Фортуна), Мир(Пакс), Справедливість (Юстиція) та інші.усім керували Парки — аналогія грецькихМойр.

Були в пантеоні й менш авторитетні боги, на зразок вже згаданих ларів і пенатів, цілий легіон яких займавсянайдрібнішимимоментами життя люди­ни: бог першого дитячого крику, богині, що керували першими кроками дити­ни, покровительки шкільних занять. Були боги дверей, порогу тощо. Кожна

людина мала власного генія чи юнону(відповідно чоловікита жінки) як осо­бистого духа-охоронця. До менших богів належали й духи рослинності, води, численні фавни, на яких роздробився образ колись єдиного божества лісів і полів.

Культ у римлян мав практичний характер. Якщо грецька віра виявлялася у чарівних гімнах і танцях, розкішній архітектурі та скульптурі, словом, в естети­чно-художній діяльності, то римська релігія була суворим виконанням раз і назавжди встановлених обрядів та ритуалів, виголошенням старовинних закли­нань, від яких годі було відступити, Виконували культові дії спочатку батьки сімейств, згодом — державні мужі. Але з часом виник і цілий сонм жерців, які мали різні функції. Жерці поділялися за колегіями.Понтифікистежили за пли­ном календаря, щоб не було пропущено якесь свято, відповідали за загальнодер­жавні релігійні обряди, Авгури ворожили, спостерігаючи за польотом птахів та поведінкою звірів, а також за атмосферними явищами; вони мусили висловити свої думки з приводу будь-якої поважної державноїсправи,феціалиспостерігали за етикетом міжнародних відносин, оголошували наприклад, війну тощо.Лупер-ки— вже згадані хлопці в козячих шкурах, були організаторамилуперкалій. Весталки, про яких теж згадувалось, підтримували,вічний вогонь у храмі Вес­ти. Були й інші колегії. Найважливіші — фламіни, котрі приносили богам жертви.

Роль жерця часто зводилася до підтримування старовинних марновірств. Ворожіння за польотом птахів чи нутрощами жертви були, звичайно, цілкови­тою фантазією- Численні табу, що характеризували поведінку жерця, також нагадують епоху варварства. Ми вже знаємо, як суворо каралися весталки. А осьфламіновіЮпітера заборонялося торкатися сирого м'яса чи мати непо­криту голову. Жерці нерідко знаходили такі підходи до богів, які межували з блюзнірством. Наприклад, якщо людина обіцяла принести богові гекатомбу (особливий вид жертв зі 100 голів тварин у випадку якоїсь удачі), то після здійснення бажання можна було замінити жертву сотнею голівок... часнику.

Найпершими об'єктами поклоніння були зовсім не статуї. Римляни, як і найдавніші греки, вклонялися Юпітерові у формі каменю, Весті — у вигляді вогню, Марсові — у вигляді списа. Це свідчить про риси фетишизму в старо-римському культі. У римлян спочатку існували не храми, а просто загороджені ділянки. Статуї і храми почали будувати під грецьким впливом. Але римляни зберегли дуже архаїчний тип культової споруди (ротонди) з куполом. Передня частина його була, зазвичай, відкрита до неба.

Криза римських вірувань настає достатньо природно. Римляни охоче ототож­нювали своїх богів з чужоземними, особливо ж після захоплення все нових і нових країн, Вони стали дозволяти певною мірою деякі інші культи — напри­клад єгипетськоїІзіди.

.

З часом у Римі, який запанував над багатьма народами світу, почалося по­ширення східних культів. Ці релігії були наскрізь просякнутімістицизмом,грун­тувалися на спілкуванні з прихованим божеством чи демоном. Часто суттєвою ознакоюцих культів були магія та ворожіння, заклинання таємничих сил. Раці­ональнагреко-римськавіра не завжди мала такий сильний вплив на почуття людини, як східні вірування, котрі були невідомими, тому викликали особливий страх і вшанування.

Поширився (особливо серед солдатів) культ іранського Мітри,бога, ім'я якого означало «угода»; він втілював ідею закону та справедливості. Містеріїна честь Мітри передбачали, умовно кажучи, «хрещення» — омивання водою та «причастя» — прийняття «святої їжі»,Мітрузображали у вигляді героїчного мужа, що вбиває бика: цей бик був втіленням зла. Цікаво, що днем народження вважали 25 грудня — день, коли сонце повертає на тепло; адже він також виконував функцію сонячного бога й зображали його з сонячним сяйвом навко­ло голови,

Простолюд з цікавістю сприймав проповіді та екзотичні, супроводжувані музикою й танцями, усілякими таємничими ефектами, служінняОсірісутаІзіді,які відправляли жерці в чудернацькому одязі. Люди поклонялися Їм, склада­ли пожертви на підтримку культу.

Деякі культи мали характер розбещених оргій, що загалом переслідувалося — аж до смертної кари. Але служителі ВаалатаАстарти,що були за функцією своєю храмовими блудницями та блудниками, не могли змінити своєї поведінки, бо саме так вшановували своїх богів. КультКібелипередбачав уславлення юнакаАттіса,її коханого, що оскопив себе на славу богині: вшанування цього героя перетворювалося на шалену вакханалію, Це символізувало тріумф жіночості, а згодом — оновлення природи (свято відбувалося в березні).

Хоча римська влада більшість подібних культів, нагадуємо, забороняла, вони все ширше розвивалися на території імперії.

При всій широті свого віросповідання римляни дуже швидко відчули не­спроможність старих богів реально допомогти людям. Розвинулося вільнодум­ство. Поет Квінт Енній (III—IIст.дон.е.)відверто сміявся з віри в богів.Тіт ЛукреційКар написав поему «Про природу речей», в якій висловив думку про те, що іменем античної релігії робилося безліч лихих справ (І ст.до н.е.).Істо­рикПлінійСтарший спробував, як колисьЕхнатонв Єгипті, замінити політеїстич­ний пантеон поклонінням сонцю.

2.7.3. Політична еволюція Риму та римське право.

В стародавні часи Рим мав інститут царів. Постаті найдавніших царів огор­нуто міфами: так, за легендами, найдавніші закони продиктувала цареві Нумі Помпілігойого коханка — німфаЕгерія;тут ми стикаємося зі звичним для стародавнього світу обожненням верховного правителя як гаранта законності. Але коли римські царі почали зловживати владою,римляни скасували царське управління та проголосили республіку,де стала домінувати аристократія. Римом почав правити Сенат, в якому були представлені і нащадки корінних мешканців міста (патриції),і ті, хто поселився тут пізніше (плебеї). Обидві верстви боролися

за власні інтереси, але зазвичай мирним шляхом. Бували в республіканському Римі, щоправда, й моменти громадянської напруженості, наприклад, сенатори.братиГракхи,що відстоювали інтереси римського селянства, були вбиті своїми політичними супротивниками. Але загалом Рим епохи республіки був прикла­дом державної монолітності, особливо відтоді, якСервійТуллійвключив плебеїв у поняття «римський народ» і знайвидатнішихсімей патриціїв та плебеїв утво­рилася аристократія —нобілі.Рим став аристократичною республікою. Це пе­ріод становлення римського духу, слави Риму, що зростала. Римляни завжди пишалися своїм минулим. Чесноти старого Риму — це чесноти землеробів, які пишалися своєю працею на землі. Навіть державні мужі власноруч орали зем­лю в своїх маєтках.утім, в Римі широко використовувалася й праця рабів, яких захоплювали внаслідок численних війн.

Завдяки енергійним війнам за право володарювання наАпеннінськомупів­острові і згодом на морях, Рим з маленької італійської провінції доволі швидко перетворився на світову державу, що об'єднувала величезні території. Ці тери­торії були населені іншими народами, якізазвичай вже мали власну цивілізацію. Країни давньої культури, завойовані Римом (Греція,Юдеятаін.),стали рим­ськими провінціями або керувались Римом. Римляни швидко відчули смак до імперського панування в світі. Як писав римський поетВергілій,призначення римлянина — «правити світом».

Воєнне мистецтво римлян було неперевершеним,римські солдати не знали поразок. Але завоювання нових територій призвело до того, що в самому Римі перестали працювати. В Рим потоком текли зерно та вина, звозилися золото й твори мистецтва з різних країн. Необхідні роботи виконували раби, на яких трималися дрібні господарства.

Врешті-решт система, що будувалася на примусі, почала розпадатися. Міс­та, сільське господарство та ремесла поступово занепадають- Характерним є масштабне повстання на чолі зі Спартаком,яке тривало кілька років і підірва­ло міць імперії (74—71рр.дон.е.).Селяни-рабовласники, що розорилися, від­давали забезціньсвою землю володарям великих маєтків (латифундій) та йшли до міст, де складали злиденну й агресивну чернь (люмпени), яку влада втриму­вала від бунту та грабіжництва, роздаючи дармовий хліб та дрібні гроші. В самому Римі чернь мала гасло: «Хліба та видовищ!» Прагнучи догодити юрбі, влада намагалася влаштовувати видовища. Але якщо в Греції'основними видови­щами були театр та олімпіада, то тут смакам невибагливої юрби більш відповідав цирк, в якому боролися з дикими звірами або ж один з одним гладіатори (здебільшого раби або військовополонені). Гладіаторські бої породжені давніми жертвопринесеннями загиблим воїнам, на могилах яких примушували військо­вополонених битися на смерть. Римляни отримали змогу насолоджуватись вбив­ствами на арені цирку.

Імперська психологія неухильно призводила до розпаду моралі. Ще на початку епохи світового панування римляни пишалися простими людськими чеснотами (наприклад, політик КатонСтарший запевняв, що може жити в скляному будинку — таке, мовляв, чисте й прозоре його життя). Але напри­кінці Іст.до н.е. Рим став відчутно деградувати в сфері моралі. Він будував свою владу на грубому насильстві — як всередині країни, так і в міжнародних відносинах.

Закінчилося це.все тим, що на чолі великої світовоїімперії, дуже багатоликої та різномовної, з різним рівнем культури провінцій, почали поставати полководці, які спиралися на армію та міську чернь. Зазвичай це були вожді, які мали успіх у закордонних війнах, як, наприклад, Юлій Цезар (рис. 2.7.2). Їх любив прос­тий народта побоювалися сенатори.

Починаючи з Юлія Цезаря, що проголосив себе ім­ператором, сенат втрачає владу, а Римом, по суті, почи­нають правити авантюристи, яким більш чи менш пощас­тило. Не всі вонимали талант ташарм Юлія Цезаря:

реально перед нами галерея садистів,тиранів та розпус­ників, що започаткували масову деградацію античної куль­тури. У книзі римського письменникаСветонія«Життя дванадцяти цезарів» змальовано виразні портрети імпера­торів-чудовиськ —Тіберія,Нерона,Калігули,позбавлених моралі. До народу, інтереси якого вимагала обороняти римська політична етика, вони практично ставилися як до небезпечного ворога. Характерна фраза Калігули, який шкодував, що римський народ не маєоднієї-єдиноїголо­ви, щоби відрубатитіодним ударом.

2.7.2. Гай Юлій Цезар

уся влада в імперіїбула зосереджена в руках імператора. І, як на азійському Сході, в Римі основним ідеологічним мотивом стає уславлення володаря. Тради­ційний римський патріотизм імператори спрямували на утвердження власного культу. Найхарактернішою прикметою епохи стала вимога імператорів вважа­ти їх за богів — вони брали прикладзАлександрзМакедонського, хоча біль­шість претендентів на божественність не мала за душею нічого, окрім політичного цинізму. На площах римських міст з'явилися грандіозні статуї імператорів — часто у вигляді античного божества, — перед якими палав вічний вогонь. і перехожі мусили кидати туди жменьку пахощів, аби засвідчувати свою віру у божественність імператора. Саме за відмову робити це постраждала величезна кількість римських християн.

Практичні римляни, переконавшись, що деякі ім­ператори царюють не більше року, знайшли дотепне вирішення: споруджували величну статую, голову якої можна було легко змінити на іншу. Після чергового дер­жавного перевороту на залізний стрижень, вмурований в шию статуї, настромлювали нову голову.

Правили в пізньому Римі, зрідка, й мудрі правителі, на зразок імператора Августа(рис. 2.7.3), людини дале­коглядної, великого державного розуму.Августприпи­нив заколоти та громадянські війни, навів порядок у керівництві, чинив опір аморальності, сприяв розвит­ку культури.Його товариш аристократ Меценат активно залучав до прославлення дій імператора найбільших мит­ців епохи — наприклад, поетівВергіліятаГорація.Епо­ху Августа називають золотим віком римської культури.

Але після Августа всі лиховісні сторони римського життя стали виявлятися ще яскравіше. Рим породив культ