4. Політичні субкультури.

У кожному суспільстві поряд із різними типами політ. культури існують політ. субкультури. Субкультури-сукупність політ. орієнтацій і моделей політ. поведінки, що хар-на для певних соціальних груп та регіонів. Кожна політ. субкультура включає і те загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політ. культуру, і те специфічне, що відрізняє дану субкультуру. Її особливості зумовлені відмінностями становища різних суспільних груп, відмінностями через етнічні, расові, релігійні, освітні та інші риси. Так, певні особливості притаманні політ. субкультурі жінок-схильність до підтримки партій і організацій консервативного напрямку, що зумовлюється обмеженням соціальних контактів жінок, звичкою наслідувати традиційні шаблони поведінки. Дуже специфічною є молодіжна політ. субкультура: перевага таких цінностей, як можливість спілкування і якість життя. Водночас для старших поколінь найбільшою цінністю залишається матеріальний достаток. Підтипи політ. субкультур: 1)тоталітарно-авторитарна; 2)адаптаційна (ухилення від показань заради збереження комфорту); 3)активістсько-демократична; 4)радикальна (екстремістська)-антилегітимність мислення

5. Політична соціалізація. Основні етапи та посередники

Політ. соціалізація – процес, в ході якого людина засвоює цінності, нормі та зразки поведінки, які дозволяють їй відповідати вимогам та очікуванням, що пред’являються до неї суспільством. Це необхідний елемент відтворення та збереження політ. системи, оскільки вона готує громадян до виконання політ. ролей. По суті це процес включення індивіда в політ. систему. 3 етапа: 1) доконвенціальний (відрізняється егоцентричністю та індивідуалістичністю сприйняття світу; під дією сім’ї у дитини формується свідомість); 2) конвенціальний ( шкільний період життя): індивід усвідомлює свій зв’язок із суспільством та політикою, придбає політ. знання; 3) постконвенціальний: формування власної критичної позиції, яка лежить в основі політ. поведінки, формується політ. особистість. Посередники, через яких здійснюється включення індивіда в політику: сім’я, дошкільні дитячі заклади, школа, вузи, первинні групи, політ. інститути, молодіжні організації, релігійні та суспільні об’єднання, засоби масової інформації.

Політична соціалізація розглядається в політології як процес включення індивіда в політичну систему. Процес взаємодії осо­бистості з політичною системою двоїстий. По-перше, політична система самовідтворюється, оновлюється від залучення громадян до участі в діяльності своїх організацій. У цьому процесі полі­тична соціалізація стає механізмом акумуляції політичних цінно­стей та цілей системи, створює необхідні умови для збереження спадкоємності поколінь у політиці. По-друге, вимоги політичної системи організують структуру самої особи. Політична соціалі­зація активно впливає на формування політичної свідомості осо­би та її політичну поведінку, що сприяє становленню особистості громадянина.

7. Політична культура та національні політичні традиції.

Політична культура — це специфічний, історично і класово зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин. У загальному розумінні політична культура — це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві.

Політичні традиції є способом передавання стереотипів політичної свідомості та політичної поведінки, які були сформовані під впливом соціальних факторів та особливостей історичного розвитку конкретного народу, наступним його поколінням.

Вносячи в політику значний елемент сталості, поміркованості та навіть статичності, традиції уможливлюють більш-менш успішне прогнозування в політиці. Традиції в суспільному житті є підґрунтям, на якому базуються різноманітні політичні дії значних мас людей у сфері політики. Традиції народу виявляються в певних рисах поведінки, що постійно відтворюються за різних історичних обставин.