129. Основні напрямки реформування аграрного сектора України у 90-ті роки хх ст.

У другій половині 1990-х років відбуваються й певні зрушен­ня в аграрному секторі. У межах аграрної реформи, започаткова­ної ще 1990—1993 роками, були зроблені певні кроки, спрямова­ні на реформування відносин власності. Ці процеси мали сприяти появі на селі селянина-власника, зацікавленого в мінімізації ма­теріальних витрат і ресурсозаощадженні, а також у збереженні й підвищенні родючості грунтів. Утім, на практиці все відбувалося таким чином, що справжні результати виявилися протилежними тим, що пропагувалися. Реформування відносин власності в сільському господарстві відбувалося надзвичайно низькими темпами, поверхово й непродумано. Дозволивши приватизацію земельних ділянок, що перебували в користуванні громадян, основну масу землі — близько ЗО млн га сільськогосподарських угідь, які пе­ребували в користуванні сільськогосподарських підприємств, за­ходилися роздержавлювати лише від середини 1990-х років, але не як приватну власність на землю безпосередньо селян, а як так звану колективну власність тих самих сільськогосподарських підприємств, які змінили свій статус на недержавний.

Услід за роздержавленням землі розпочалися процеси її паю­вання та закріплення прав на землю державними актами, внаслі­док чого відбувається реформування (або просто ліквідація) знач­ної кількості колективних господарств. процеси розпаювання підпри­ємства, що виникали як орендні на приватній землі, істотно змі­нювали виробничі відносини, що свідчило про певні позитивні кроки в процесі реалізації аграрної реформи.

Водночас, у багатьох аспектах процес реформування залишав­ся непослідовним, структурні зміни впроваджувалися надто повіль­но.Отже, в аграрному секторі, усупереч проголошеним рефор­мам, залишається цілий ряд проблем, які необхідно вирішувати, без чого важко очікувати кардинальних змін у бік зростання об­сягів сільськогосподарського виробництва.Таким чином, десять років незалежності економіка України та її економічна думка пройшли складний і неоднозначний шлях до формування основних засад ринкової економіки, який 2006 року завершився визнанням світовою спільнотою економіки України як ринкової, що підтверджувало, попри безліч негативних момен­тів, його безперечну правильність.

130. Роль державної економічної політики у становленні ринкової економіки в Україні (90-ті рр. Хх – поч. Ххі ст.).

Після розпаду СРСР (грудень 1991 р.) в Україні здійснюються кроки, спрямовані на ринкові перетворення. Уряд з початку 1992 р. запроваджує в обіг купонокарбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти — гривні, і стає на шлях «шокової терапії», проголосивши лібералізацію тор­гівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів та зниження рівня життя основної маси населення. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи національної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» містили цілий ряд заходів, як то: роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД (Україна залишається у складі СНД, але повністю виходить з «руб­левого» простору, що стало можливим завдяки запровадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків з країнами Спів­дружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Певною мірою прийняття цієї програми стало умовою вступу України до Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

Зрозуміло, що перехід від адміністративно-директивної до рин- кової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до національної економічної системи не міг бути безболісним. Економіка України переживає глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991—1993 рр.) національ­ний дохід України скоротився на 39 %. Найбільш суттєвих втрат у перші роки незалежності зазнав споживчий сектор, адже при загальному зменшенні обсягів промислової продукції приблизно на 20 % виробництво товарів народного споживання скоротилося на 30 %, у тому числі продовольства — на 35 %. У 1994 р. падіння промислового виробництва досягло 28 %, а валового внутрішнього продукту (ВВП) — 23 %. Надзвичайно знизився і життєвий рівень населення, його купівельна спроможність у 1994 р. зменшилася порівняно з 1991 майже у п’ять разів. Кінець 1991 — перша половина 1994 рр. — це період поглиблення структурного розбалансування економіки України. У жовтні 1995 р. Президент починає здійснювати курс на радикальні економічні перетворення, у ході реалізації якого відміняються дотації на виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, а також фіксований курс до твердих валют, про­голошується необхідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджетного дефіциту тощо. Серед найбільш важливих змін, що відбуваються в українській економіці в цей період, слід також назвати суттєве зростання темпів приватизації; істотне уповільнення темпів спаду виробництва (12,2 % у 1995 р. проти 22,9 % у 1994 р.); створення відповід­них законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо власності на землю та формування різних її форм.

Слабкою ланкою в економіці сучасної України залишається бюджетно-податкова система, яка продовжує зберігати репресив­ну спрямованість і потребує кардинальної перебудови. Поступово знижується податковий прес як на фізичних осіб, так і на товаровиробників. Але податкова реформа ще не реалізована.

У той же час характерною особливістю нинішнього економічного становища України є відносна фінансова стабілізація, що проявилося у затвердженні Верховною Радою позитивного бюджету на 2001 рік. З’явилися позитивні тенденції й у зовнішній торгівлі. Нинішня економічна політика України знайшла постійну кредитну підтримку світового співтовариства. З’являються надії на позитивні наслідки реформування народногосподарського комплексу України, на створення тут синтезної моделі соціаль­но орієнтованої економіки, яка б органічно поєднувала силу дер- жави та енергію приватного сектору.