75. Причини швидкого економічного розвитку сша в кінці хіх ст. Особливості американської школи маржиналізму.

Особливо швидкими темпами в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. розвивалася економіка США. Ця порівняно молода держава утворилася в 1776 р. внаслідок війни за незалежність англійських колоній. Надзвичайно важливою подією, яка позитивно вплинула на розвиток економіки США, була Громадянська війна 1861—1865 рр. між Півднем і Північчю країни. Головними наслідками війни було скасування рабства, що дало промисловості велику кількість дешевої робочої сили та вирішення аграрного питання. В ході Громадянської війни в 1862 р. був прийнятий закон про гомстеди. За цим законом усі бажаючі, хто воював на боці Півночі США, мали право одержати землю розміром 160 акрів (65 га), сплативши 10 доларів. Якщо той, хто одержав землю, обробляв її протягом п’яти років, то земля переходила в його приватну власність. Унаслідок прийняття цього закону в США остаточно переміг «американський» шлях розвитку в сільському господарстві. На території США утворилися десятки тисяч фер­мерських господарств. Розвиток великої кількості фермерських господарств сприяв розширенню внутрішнього ринку країни та швидкому зростанню сільськогосподарського виробництва. Фермерські господарства вимагали великої кількості машин, а це дало поштовх розвитку сільськогосподарського машинобудування та в цілому позитивно вплинуло на зростання обсягів промислового виробництва і розширення внутрішнього ринку.

Наприкінці ХІХ ст. до США почалася масова іміграція населення з Європи. За ХІХ ст. число населення в США зросло в 14 разів, у той час як у Європі тільки в 2 рази. В окремі роки населення США збільшувалося за рахунок емігрантів на 2—3 млн на рік. У США переселялися не тільки бідні, але й енергійні вольові багаті люди, які розраховували тільки на свої здібності.

Уряд США для стимулювання американської промисловості вводив високі митні тарифи, активно залучав іноземний капітал.

Піднесенню промисловості США сприяли великі масштаби залізничного будівництва. З 1870 по 1913 рр. довжина залізничних колій збільшилась у 8 разів, залізниці з’єднали всі райони країни, а це зі свого боку дало поштовх для металургійної та вугільної промисловості, транспортного машинобудування, сприяло більш високим темпам розвитку важкої промисловості, питома вага якої у випуску промислової продукції весь час збільшувалася. Так, з 1870 по 1913 рр. видобуток вугілля в країні зріс у 17 разів, а виплавка сталі — у 450 разів.

США активно впроваджували в економіку, особливо в промисловість, останні досягнення в галузі науки і техніки, що привело до розвитку нових галузей: нафтопереробної, автомобільної, гумової, електротехнічної, верстатобудівної; були піонерами запровадження масового поточного виробництва, стандартизації, різних методів інтенсифікації праці, зокрема конвеєрної системи. Промисловість США характеризувалася високим ступенем механізації та застосуванням електричної енергії. Але серед усіх галузей промисловості найбільшими темпами розвивалась автомо­більна промисловість, яка стимулювала розвиток багатьох нових галузей промисловості, відчутно впливала на життя американського населення.

Наприкінці ХІХ ст. в США дуже активно проходив процес монополізації. Монополії виникали у вигляді трестів і охоплювали, як правило, цілі галузі промисловості. Найбільшими з трестів були: «Стальний трест», «Стандарт Ойл», «Дженерал Електрик». Трести мали тісні зв’язки з банками, які, впливаючи на розвиток промисловості, тим самим прискорювали розвиток економіки. В 1912 р. в США вже було 450 трестів, вони займали панівне місце в економіці.

Отже, головним підсумком дії факторів, що позитивно впливали на економіку США, були дуже високі темпи її розвитку, унаслідок чого США швидко перетворюється на індустріально-аграрну країну, яка за обсягами промислової та сільськогосподарської продукції вже в кінці 80-х років ХІХ ст. випередила всі країни світу. Трести відігравали провідну роль в економіці. США перетворилися на країну трестів.

Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний амери-канський варі­ант теорії граничної корисності. Засновник - професор Колумбійського університету Джон Бейте Кларк (1847 — 1938).

Основні праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл ба­гатства» (1899). «Проблеми моно- полій» (1901). «Суть ек-ної теорії» (1907). Кларку належить авторство так званого з-ну спадної прод-сті праці й капіталу, що його вчений по­клав у основу власної теорії граничної прод-сті.

Спираючись на методологічні принципи австрій-ської школи стверджував, що основними факто-рами розв-ку ек-ки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване госп-во.

Головною проблемою ПЕ називав проб­лему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він до-водив, що роз­поділ сус-ного доходу відбувається згідно з природним з-ном, який забезпечує кож-ному власникові фактора В стільки багатства, скі-льки він створює.

Претендуючи на збагачення методологічних за-собів наукового досл-ня, розробив власний ме-тод. За аналогією з теоре­тичною механікою він поділив ек-ну науку на 3 розділи: універсальну ек-ку; ек-ну статику; ек-ну динаміку. 1-а вивчає загальні універсальні з-ни розв-ку ек-них явищ. 2-а аналізує їхню дію за умов перебування органі-зованого госп-ва у нерухомому стані, в якому ви-ключа­ються будь-які зміни, тобто є постійними к-ть і соц-ний склад населення, маса капіталу, соц-на організація, техніка і по­треби населення. Ста-тичний стан — це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». Основними з-нами сус-ва він вважав статичні.

Динаміку він трактував як рез-т дії зовнішніх сил, що ускла­днюють розв-к і порушують рівновагу. На відміну від своїх попередників розглядав 4 фактори В:

І) капітал у грошовій формі:

2) капітальні блага (засоби В і земля);

3) діяльність під-ця;

4) праця робітника.

Кожний фактор В хар-ся специфічною прод-стю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому на-лежить. Так капітал забезпечує банкірові про-цент, капі­тальні блага породжують ренту, діяль-ність під-ця — під-кий прибуток, а праця гарантує робітнику зар-пл. Річ­ний дохід сус-ва розподіляв на 3 великі частини: за­гальну суму зар-пл, зага-льну суму %-ів і сукупний прибуток.

Заслуга Кларка - намагався знайти принцип роз­поділу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Концепцію спадної кор-сті переносить на ви­робничі фактори, замін-юючи теорію поведінки спож-ча, теорію спожив-чого попиту теорією вибору вироб-их факторів. Кожний під-ць прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забез­печує мінімум витрат і макси-мум доходів.

Капітал розглядав не як 1 фактор, а як 2 (грошо-вий капітал і капітальні блага). За умов статики під-кий прибуток від­сутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу серед­нього при-бутку, а до повної його ліквідації. Виходячи з цьо-го під-цями називав тільки тих осіб, які мають до­статню ділову кваліфікацію і власний капітал.

1-а з головних теорій — теорія граничної про­д-сті —грунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнсна. З-н спадної прод-сті праці й капіталу Кларк обґрунтовував тим, що кожний новий вне-сок праці у В за незмінних розмірів капіталу від-бувається з меншою прод-стю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної к-ті робітників хар-ся мен­шим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній. Так, згідно з його теорією, коли 1-ий найнятий робітник ство­рює продукт в-стю в 10$, то другий — у 8$, третій — у 6$ і т.д. Прод-сть праці останнього робітника є граничною прод-стю праці. Робить висновок, що гранична прод-сть праці буде тим нижчою, чим більше на-йнято робітників, а зар-пл робітників визначати-меться граничною прод-стю праці. Тобто свою теорію зар-пл він будував також на підставі з-ну спадної прод-сті праці. Згідно з його теорією не-має ніякої експлуатації праці. І якщо зар-пл робіт-ників дорівнює мінімальному продукту гранично-го робітника, то за збільшення к-ті зайнятих вона об'єктивно повинна спадати. Прибуток же Туво-рюється лише за «динамічного стану», коли під-ць виступає як новатор.

Особливістю концепції Кларка - його теорія розподілу бе­ре за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» вироб-их фак­торів, а отримані від кожного фактора рез-ти.

Кларк не обійшов увагою і процес монополізації кап-ної ек-ки. Монополія має місце тоді, коли на-явний 1-оосібний контроль над ринком. Такий ви-падок є винят­ковим, а тому монополію трактує як тимчасове явище — і ви­значає як засіб грабунку сус-ва та гальмування прогресу.

76. Основні тенденції господарського розвитку Франції на межі ХІХ – ХХ ст. Математична школа маржиналізму.

????У середині XIX ст. Франція за рівнем промислового розвитку посідала друге (після Англії) місце у світі, але наприкінці XIX ст. вона відстала від США та Німеччини і перейшла на четверте місце.

Важливою причиною уповільнення темпів економічного розвит­ку Франції була традиційна структура її промисловості, в якій пере­важали підприємства, що виробляли предмети розкоші (модний одяг, парфумерію, ювелірні вироби тощо). Це зумовлювало існу­вання дрібних підприємств та стримувало концентрацію промисло­вого капіталу; ця сама причина певною мірою пояснює вузькість внутрішнього ринку країни. Проте вузькість внутрішнього ринку посилювалася також демографічною структурою Франції, у якій пе­реважало сільське населення, господарство якого здебільшого мало парцелярний характер, що унеможливлювало розвиток його товар­ності та сприяло збереженню напівнатуральних рис.

Промисловість країни завжди відчувала нестачу сировини та палива, особливо вугілля; привізна сировина значно підвищувала собівартість французьких товарів, знижувала конкурентоспро­можність їх на світовому ринку. У період, що розглядається, си­туація значно погіршилася у зв'язку з поразкою Франції у Франко-Пруській війні, в якій вона зазнала значних матеріальних та територіальних збитків. Німеччина анексувала два найбільші промислове розвинуті департаменти Франції – Ельзас та Лота­рингію, де розташований найбільший в Західній Європі залізору­дний басейн.

Відчутними були й інші втрати: воєнні видатки становили близько 16 млрд. фр., Франція повинна була у короткий термін сплатити 5 млрд. фр. контрибуції. Війна забрала життя 1,5млн французів, або 3,5% населення, що також негативно вплинуло на внутрішній ринок країни, а отже й на обсяги виробництва. Все це певною мірою стримувало концентрацію промислового капіталу та утворення монополій. Проте у зв'язку з мілітаризацією економіки, викликаною протистоянням провідних країн світу та ство­ренням воєнно-політичних блоків, на початку XX ст. відбувають­ся значні зміни в розвитку важкої промисловості, країна досягає певних успіхів у розвитку автомобілебудування, авіабудування, суднобудування. Так, за рівнем розвитку автомобілебудування Франція займає друге місце у світі (після США). Зростають на початку сторіччя й обсяги виробництва чавуну та сталі, видобут­ку вугілля, але загалом темпи економічного розвитку країни за­лишаються низькими.

Досить інтенсивно у Франції формується фінансовий капітал, але для отримання вищих прибутків, французькі банкіри все в бі­льших масштабах вивозять капітал за межі країни, переважно у вигляді позичок, під високий банківський відсоток. Так, у 1908 р. у французьку промисловість було вкладено 9,5 млрд. фр., а в об­лігації та закордонні цінності – 104 млрд. фр., що негативно вплинуло на економічну ситуацію. У країні значно зросла кіль­кість рантьє, які вкладали гроші в іноземні позики й без якого-небудь ризику отримували відсотки за цінними паперами. Про­шарок рантьє напередодні першої світової війни у Франції стано­вив близько 15% населення.

Будучи третьою колоніальною державою світу, Франція не використовувала свої колонії як сировинні бази та ринки збуту, вони, навпаки, були значним об'єктом видатків державного бю­джету, вимагаючи значних коштів на утримання чиновників та значних воєнних сил.

Математичні концепції ПЕ беруть початок у пра-цях Кур­но і спираються на теорії суб'єктивної кор-сті та про­д-сті факторів В. Виникнення мате-матичної концеп­ції ек-ної рівноваги зумовлене перетворенням кап-зму на розвинуту госп-ку сис-му з високим рівнем взаємозв'язку та одноріднос-ті всіх її частин і елементів, а також розв-ком ма-тематики. Самостійність і конструктивність математич-ного методу – це не тільки метод описування, а й метод к-ного і якісного досл-ня.

Поряд з Курно 1-і спроби застосування матема-тики в еконо­міці зробили італієць Дж.Сева, шве-йцарець Д. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німець Й. фон Тюнен. У цілісному вигляді мате-матичну теорію ек-ної рівноваги ре­презентують праці великого француза Леона Вальраса (1834 — 1916). Головне у його творчості – опрацю-вання теорії макроек-ної рівноваги. Рівновагу хар-ризував як стан, за якого ефективний попит і пропозиція вироб-их послуг є рівни­ми, існує пос-тійна стійка ціна на ринку продуктів і прода­жна ці-на продуктів = витратам, втіленим у вироб-их по­слугах. 2-і 1-і умови належать до рівноваги обмі-ну, 3-я — до рівноваги В.

Природу рівноваги: людина приходить на ринок з певною к-тю товарів і з певним бажанням реалі-зувати їх за різними цінами. Якщо всі товари по-щастило реалізува­ти за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюва­тися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це є загальна теорія рівноваги обміну.

Головна праця - «Елементи чистої ПЕ», в якій намагався описати замкнену математи­чну мо-дель загальної ек-ної рівноваги. Вона претенду-вала на те, щоб об'єднати всі категорії ек-ки на грунті принципу суб'єктивної кор-сті. Не визнавав трудової теорії в-­сті й поділяв усіх агентів В на 2 групи: власників вироб-их послуг (землі, праці й капіталу) та під-ців. Щодо держа­ви, то він визна-чив їй ф-ції гаранта безпеки громадян, захисника їх соц-них інтересів, здатного створити умови для ефективної конкуренції в сус-ві й забезпечи-ти всім однакові права.

Власники вироб-их послуг є продавцями цих по­слуг і одночасно покупцями предметів спож-ня. Під-ці, навпаки є покупцями вироб-их послуг і продавцями споживчих продуктів. В й спож-ня виявляються зв'язаними за допомогою ринків вироб-их послуг та споживчих продуктів.

Отже, в основу математичної моделі Вальра-са покладено ринко­вий підхід до ек-них явищ. Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягнути тільки через ринко­вий механізм, через обмін. Основний істру-мент у цьому механізмі — ціна. Вирівнювання по-питу і пропозиції товарів відбувається за допомо-гою пошуку вза­ємоприйнятних цін, які є цінами рівноваги. Рівноважна ціна встановлюється у то-чці рівноваги між кор-с­тю товарів і витратами на їх В. Ціна є регулятором про­порцій обміну. Вона забезпечує сполучення ступеня кор.-ті споживної в-сті з рівнем витрат.

Концепція маржинальної корисності була тіль-ки 1-им кроком у розвку теорії, відомої як Вальра-сова сис-ма загальної рівнова­ги. Його сис-ма включає всю сферу прояву в-сті й ціни. Вальрас допускав досконалу конкуренцію та однакові ціни за умов даного ринку. Він пока­зав, що досягнен-ня загальної рівноваги за даних умов ринку пот-ре­бує виконання певних правил. По-1-е, для будь-якого індивіда існує крива кор.-сті кожного товару або послуги, наданих на ринку. По-2-е, індивід максимізує кор-сть товару або по­слуги шляхом обміну. По-3-є, він має отримати макси-мальне за­доволення, якщо ціна, сплачена за об-міну, пропорційна маржипальній корисності куп-леного товару. По-4-е, пропозиція кожного това-ру й послуги має = попиту на них, а відтак ціна кож­ного товару або послуги — = змінним витра-там, які зро­блено в процесі довготривалого В.

Основні з-ни, що забезпечує рівновагу: