1920 Р. Виробництво чавуну становила близько 6%, а цукру -менш як 3 % від рівня 1913 р.).

Націоналізація (а, точніше, конфіскація), що проходила під гас­лами переходу від капіталістичного до соціалістичного способу виробництва, остаточно підірвала розхитаний війною господарський механізм, знищила підприємницьку ініціативу, максималь­но обмежила товарно-грошові відносини. Економічні закони, що перестали діяти, намагалися замінити посиленням централізації управління, за прикладом Росії в Україні створюється Українська Рада Народного Господарства (УРНГ), яка діяла під безпосеред­нім контролем ВРНГ, а також мережа вертикальних управлінсь­ких структур. Посиленій централізації відповідали адміністратив­ні методи керівництва господарством, сувора регламентація діяль­ності господарських органів. У цей період тривав процес обме­ження, а згодом -- майже цілковитого витіснення економічних методів управління і переходу до адміністративних методів.Таким чином, у період воєнного комунізму відбувся перехід до нової системи управління промисловим виробництвом і роз­поділом — главкізму, який передбачав централізацію управління і безпосереднє підпорядкування підприємств галузевим головним або центральним управлінням ВРНГ.

118. Загальна характеристика господарської системи періоду непу та її відображення в українській економічній літературі 20-х років.

Модель непівської організації суспільства, розроблена більшовицьким керівництвом, і перш за все В. Леніним, на початку 20-х років, мала такі основні елементи:

• у політико-ідеологічній галузі — жорсткий однопартійний режим;

• в економіці — адміністративно-ринкова система господар- ства, яка охоплювала мінімальний зв’язок зі світовою економікою (зовнішня торгівля на основі держмонополії), державну власність на велику та значну частину середньої промисловості, торгівлю, транспорт; госпрозрахунок у промисловості, який діяв обмежено, на рівні державних трестів; нееквівалентний обмін із селом (відчуження частини його продукту через продподаток); гальмування зростання індивідуального великого (куркульського) селянського господарства на селі.

Продовольчий податок як форма заготівель сільськогос­подарських продуктів застосовувався три роки, спочатку в натуральній формі, а з 1924 р. — у грошовій. Це, практично, означало розповсюдження ринкових відносин, хоч і не в повній мірі. Починаючи з 1924/25 р., коли було здійснено перехід до грошового оподаткування селян, продподаток як форма заготівель сільськогосподарських продуктів державою перестав існувати.

У перші роки НЕПу сільське господарство України відновлювалося дещо швидше, ніж промисловість. Матеріально зацікавлені у виробництві й реалізації продукції мільйони селянських господарств розширювали посівні площі, зростав валовий збір зерна, збільшувалася і його заготівля, але не без проблем. На розмірах заготівель позначалася низька товарність зернового виробництва. Подальший розвиток продуктивних сил сільського господарст- ва вимагав його технічної реконструкції, але за такої роздрібненості виробництва вона була неможливою. Зміни відбуваються і в системі управління промисловістю. Від жорстко централізованої системи «главкізму» (через відповідні ко­мітети ВРНГ) періоду «воєнного комунізму» відбувається перехід до територіальної, через запровадження трестів та синдикатів, які стають головною ланкою в системі управління промисловістю. Трести являли собою територіально-галузеві об’єднання, тобто об’єднувалася лише частина підприємств галузі, розташованих на тій чи іншій території. Одним із проявів НЕПу в промисловості було те, що тепер у пев- них, обмежених формах дозволялося капіталістичне підприємницт- во, а саме:

• створення дрібних приватних підприємств з кількістю працю- ючих не більше 20 осіб;

• здача в оренду державних підприємств;

• створення змішаних акціонерних товариств за участю державного і приватного капіталу;

• здача господарських об’єктів у концесії іноземцям для залучення іноземного капіталу.

• У середині 20-х років капіталістичний сектор охоплював велику частину легкої промисловості і давав значну частку товарів народного споживання. Але з часом державна промисловість, використовуючи силу держави, відтісняла капіталістів і завойовувала ринок.

• Надзвичайно важливу роль у реалізації нової економічної політики відіграли створення стійкої грошової системи та стабілізація грошової одиниці, досягнута в результаті проведення грошової реформи. Спочатку, в першій половині 1922 р., було про­ведено деномінацію існуючої грошової одиниці (радзнаку) у спів­відношенні 1 : 10 тис., а в 1923 р. — ще одну, з обміном старих радзнаків на нові у співвідношенні 1:100.

• Одночасно з грошовою провадиться податкова реформа, зав­дяки чому вже наприкінці 1923 р. основним джерелом прибуткової частини бюджету стають податки з підприємств, а не з населення. Запроваджується цілий ряд непрямих податків на тютюн, алкогольні напої, сірники, мед, мінеральні води та ін.

• З відродженням стабільних грошей відновлюються й кредитні установи.

• Фактична зміна орієнтирів відбулася не миттєво і супроводжувалась запеклою боротьбою проти спроб реставрації «воєнно-кому­ністичної» моделі, оскільки впровадження непу як учені-економіс­ти, так і політики часто зв’язували із поверненням до капіталізму.

• Особливо голосно ідея можливої реставрації капіталізму через неп лунала в немарксистській економічній літературі, зокрема у працях групи вчених, що гуртувалися навколо відомого емігрантського журналу «Смена вех» і лідером якої був відомий юрист М. В. Устрялов. Свої економічні погляди він виклав у програмній статті з характерною назвою «Patriotica», де писав, що неп — це не «тактика», а «еволюція більшовизму».

• Він розумів таку еволюцію як повернення Росії до капіталізму. Ототожнюючи політику «воєнного комунізму» з комуністичним ладом, Устрялов пише, що комунізм — це химера, яка задушила продуктивні сили держави, а неп — розкріпачення цих сил, засіб для більшовиків залишитися при владі. Радянська влада ніби-то не відмовляється від гасел соціалістичної революції, насправді ж вживає буржуазних заходів, необхідних для економічного відродження держави.

• Д. Далін присвятив свою статтю аналізу «комуністичної економіки». Так він називає економіку Радянської Росії періоду громадянської війни та інтервенції. «Регрес є законом комуністичного господарства в Росії, — пише Далін, — це перша, основна риса цього «способу виробництва». Друга риса — загальна зрівнялівка. Саме ідея рівності стала причиною націоналізації промисловості та банків, переділу землі на селі, ліквідації вільної торгівлі. Загальне урівнювання, на його думку, призвело до зникнення стимулу особистої заінтересованості. Звідси економічний занепад та голод 1921 р. Комунізм по-більшовицькому, пише Далін, є перемогою «споживчої тенденції над виробничою».

• Неп, продовжує Д. Далін, — це закономірне повернення до капіталізму. Але більшовикам не впоратися з цим процесом. Буржуазія не погоджується на оренду, великі підприємства залишаються збитковими, на селі панує безгосподарність бідноти, а у продовольчій справі «більшовицька свобода торгівлі» призвела до голоду.

• Інші автори празької збірки «Смена вех» і однойменного паризького журналу, наприклад А. В. Бобрищев-Пушкін у статті «Нова віра», роблять висновок: між Радянською владою як правовим інститутом, і соціалізмом нема нічого спільного. Радянська влада не заперечує приватної власності. Уся революція в Росії призвела лише до перерозподілу придбаного шляхом пограбування майна. Цей перерозподіл проходив повністю на основі приватної власності, оскільки «народ є переконаним власником». На думку автора, народ тяжіє до реалізації приватновласницьких інстинктів, тому в Росії буде і приватна власність, і приватна ініціатива, і торгівля, і кооперація, не буде тільки викинутих за кордон попередніх власників.

• Аналогічно розуміли суть непу Троцький і його прихильники, які розглядали неп з позиції «лівіше за Леніна». Сам Л. Д. Троцький неодноразово лякав капіталістичним переродженням Росії. У зна- менитій промові на VII розширеному пленумі ІККІ він заперечує соціалістичний зміст економіки країни, що базується на поєднанні соціалістичного і приватновласницького укладів і на товарних відносинах. Він доводить, що така економіка поступово потрапить у залежність від світового капіталітичного господарства.

• У працях його сподвижника Є. Преображенського ці проблеми також займають значне місце. Уже на зорі непу він з ультрареволюційних позицій критикує новий курс як «політику, що означає свободу збагачення, накопичення та використання найманої праці і нічого більше».

• На думку Преображенського, за непу в Росії діють два «природні закони». «Природний закон» розвитку дрібного товарного виробництва відновлює капіталістичні відносини, скасовані Жовтнем. «При­родний закон» розвитку соціалістичного суспільства грунтується на базі великої промисловості, орієнтується на розширення прориву, здійсненого революцією назовні, з прагненням за рахунок дрібно­буржуазного та середньокапіталістичного оточення розширити його із середини.

• Обидва закони, уважав Преображенський, діють незалежно від держави диктатури пролетаріату. На те вони і «природні». Радянська влада не спроможна управляти ними і змушена буде їм підкоритися.

• Говорячи про майбутнє, він не виключає того, що «процес розвитку та відновлення капіталістичних відносин у найближчі роки випереджуватиме процес «соціалізації», а селянство може розпочати війну з пролетаріатом»

У багатьох працях, виданих у перші роки непу, планування протиставлялося товарному виробництву. Л. Красін, В. Куйбишев, Г. Кржижановський, С. Струмилін, Г. Александров уважали, що план переможе стихію капіталістичного товарного виробництва. Для цього треба тільки перетворити план на закон. Вони стверджували, що провідною в соціалістичному плануванні має стати ідея директивності, оскільки директивний характер плану випливає з природи соціалізму, коли на зміну стихійному економічному розвитку приходить свідомо керований процес.