20. Суспільство кріто-мікенської протоцивілізації та особливості його господарської сфери.

У III—II тис. виникла егейська, або крито-мікенська цивілізація — перша цивілізація на території Європи. Це міста на острові Крит та материковій Греції, що виникли навколо царських палаців. Про соціальне розшарування населення цих міст — егейців свідчать вілли й будинки вельмож. Збереглося також і три системи писемності: піктографічне письмо, лінійне письмо-1 та лінійне письмо-2. Близько 1450 р. до н. е. о. Крит завоювали ахейські племена греків, які асимілювалися з егейцями. У XII—XI ст. до н. є. ахейське населення було знищене дорійськими племенами, які жили за законами військової демократії. Ліквідація палаців призвела до фактичного зникнення егейської культури.

У перший період розвитку основою господарського життя було палацове господарство, близьке до аналогічних структур країн Сходу. Палаци виникли на рубежі III—II тис. до н. є. одночасно в різних районах о. Крит. Землі були палацові, приватні й об­щинні. Населення, що займалося землеробством, було обкладено натуральними і трудовими повинностями на користь палацу. Всі надходження худоби, масла, зерна, вина фіксувалися на глиня­них табличках і здавалися до палацових комор, де нагромаджу­вались величезні запаси. Вони служили, напевно, резервним фон­дом на випадок голоду, за їх рахунок забезпечувалися ремісни­ки, які працювали на державу. Надлишки йшли на продаж. Кікладські мореплавці підтримували зв´язки із землями, розта­шованими в басейнах Егейського й Адріатичного морів, досяга­ли берегів Іспанії, Дунаю.Палац був одночасно адміністративним і релігійним цент­ром, головною житницею, майстернею і торговельним центром. У більш розвинених суспільствах приблизно таку ж роль відігра­вали міста.Основну частину населення становили вільні селяни і реміс­ники (у написах із Пілоського палацу згадуються каменярі, гончарі, зброярі й навіть цирульники та лікарі). Панівний про­шарок утворював розвинений бюрократичний апарат. У джере­лах значне місце займають відомості про рабів, головним чином жінок. їх було небагато і всі вони належали палацу. Згадуються і так звані "божі раби і рабині", які орендували землю у приват­них осіб або в общини, тобто у повному розумінні слова рабами не були, хоч і не були повноправними членами суспільства. Ста­ти власником землі раб не міг.За загадкових, до кінця ще не з´ясованих обставин, приблиз­но наприкінці XIIст. до н. є. крито-мікенська палацова цивіліза­ція зійшла з історичної арени (деякі дослідники стверджують про дорійське завоювання). Вдруге класове суспільство і держа­ва відродилися майже через три століття, але вже в іншій формі.

21. Осьовий час та його роль у формуванні Західної та Східної цивілізацій.

Формування двох сучасних цивілізацій пов'язують із так зва­ним «осьовим часом», який, на думку К. Яспереа, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до Р.Х. Як він зазначає, саме вцей період відбувається «найрізкіший поворот в історії. З'явля­ється людина такого типу, що зберігається донині.Саме в цей час, стверджує Ясперс, відбувається чимало незви­чайного: на Сході і Заході зароджується філософія, виникають нові релігії та їх пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе. Власне, осьовий час розглядається як перехідний період цивілізаційного процесу. Ці зрушення супроводжувалися певними, досить глобальними змінами в господарській та техніко-техноло­гічній сферах, які найчастіше пов'язують із переходом до так званого залізного віку, поширенням досконаліших знарядь праці та модернізації виробничих процесів.Зазнає змін та певних трансформацій і соціальна структура суспільства, в якій поряд із традиційною державного владою— власністю та системою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило, у вигляді рухомості. В соціально-економічному плані осьовий час пов'язаний з появою недержавних власних структур, а в суспільному — з ви­значенням самоцінності людини. Як стверджує К. Ясперс, завер­шення осьового часу тісно пов'язане із створенням світових ім­перій та світових релігій .Усі ці зміни відбуваються одночасно в трьох точках первісних цивілізацій — Китаї, Індії та у Середземномор'ї (Заході), неза­лежно одне від одного. Осьовий час означав руйнування великих стародавніх культур, призводив їх до загибелі. Отже, осьовий час поклав початок двом основним сучасним цивілізаціям — Східній та Західній, кожна з яких увібрала певні риси попередньої історії вищеназваних регіонів великих стародав­ніх культур. Слід зауважити, що зміни на Сході були значно меншими, ніж на Заході. Проте до осьового часу ці регіони при­йшли з уже досконало сформованими суспільними інститута­ми — державою, владою, власністю. Поява їх була тісно пов'я­зана з тими змінами форм господарської діяльності, що відбува­лися в різних варіаціях у різних регіонах світу. Таким чином, осьовий час — це був період трансформації всієї життєдіяльності людства у межах провідних цивілізацій, він ха­рактеризувався принциповими змінами в соціальпо-екопомічній, політичній, етнічній та техніко-техполопчпій сферах.