55. Теорія вартості в економічному спадку а.Сміта, д.Рікардо та к.Маркса.

Одна з визначальних складових теоретичної системи А. Сміта — теорія вартості та ціни, яка яскраво відобразила суперечливість економічних досліджень ученого. Вихідним у теоретичній побудові дослідника було розмежування двох природних властивостей товару: "цінності у споживанні" (споживчої вартості); "цінності в обміні" (мінової вартості). "Слово вартість, — писав А. Сміт, — має два різні значення: інколи воно означає корисність якогось предмета, а інколи — можливість придбання інших предметів, що її дає володіння даним предметом"1. Наголошуючи на тому, що ці види цінності не збігаються, А. Сміт показав різницю між ними на прикладі, відомому як парадокс А. Сміта (парадокс води та діамантів). "Предмети, що мають дуже велику споживчу вартість, — зазначав вчений, — часто мають зовсім невелику мінову вартість або навіть зовсім її не мають; навпаки, предмети, що мають дуже велику мінову вартість, часто мають зовсім невелику споживчу або зовсім її не мають. Немає нічого кориснішого за воду, але на неї майже нічого не можна купити, в обмін на неї майже нічого не можна отримати. Навпаки, діамант майже не має жодної споживчої вартості, але часто в обмін на нього можна отримати дуже велику кількість інших товарів". Таким чином, визначаючи споживчу вартість як здатність товарів задовольнити не окрему, а загальну потребу споживача, Сміт робив висновок, що споживча вартість не може визначати мінові пропорції та кількісні співвідношення обміну товарів. Відтак він зосередив свою увагу на дослідженні мінової вартості з метою виявлення її кількісної міри, її прояву в мінових пропорціях та цінах. Необхідно зазначити, що у праці А. Сміта можна знайти суперечливі підходи до визначення мінової або природної вартості. 1-й підхід заснований на трудовій теорії вартості, згідно з якою єдиним джерелом та вимірником вартості товару є витрати праці на його виробництво, які в середньому необхідні суспільству за певного рівня розвитку продуктивних сил. "...Одна лише праця, вартість якої ніколи не змінюється, є єдиним і дійсним мірилом, за допомогою якого за всіх часів і в усіх місцях можна було розцінювати й порівнювати вартість усіх товарів"2, — писав дослідник. На відміну від меркантилістів та фізіократів, які шукали джерела багатства у специфічних видах занять, А. Сміт підкреслював рівнозначність усіх видів продуктивної праці з погляду створення вартості. Не обмежуючись галузевим визначенням продуктивної праці, учений здійснив спробу розмежувати продуктивну та непродуктивну працю за умов підприємницької ринкової економіки, пов'язавши її з використанням капіталу та отриманням прибутку. Згідно з 2-м підходом, "вартість будь-якого товару для особи, що володіє ним і має намір... обміняти на інші предмети, дорівнює кількості праці, яку вона може купити на неї або отримати у своє розпорядження . Вчений виходив з того, що визначення вартості працею, що витрачається, і працею, що купується не є суперечливим за умов простого товарного виробництва. "У суспільстві первісному й малорозвиненому, що передувало нагромадженню капіталів і переведенню землі у приватну власність, — писав дослідник, — співвідношення між кількістю праці, необхідною для придбання різних предметів, було, напевне, єдиною підставою для обміну. Так, наприклад, якщо мисливському народові, аби вбити бобра, зазвичай, доводиться витрачати вдвічі більше праці, ніж для того, аби вбити оленя; одного бобра, зрозуміло, обмінюватимуть на двох оленів, або він матиме вартість двох оленів2. Однак перехід до розвиненого ринкового господарства порушує, на думку вченого, тотожність між кількістю праці, що витрачається, та кількістю праці, що купується, оскільки "робітникові не завжди належить увесь продукт його праці. У більшості випадків він мусить ділити його з власником капіталу, який його наймає. У такому разі кількість праці, зазвичай потрібної для придбання або виробництва якогось товару, не є єдиною умовою для визначення кількості праці, що її можна купити або отримати в обмін за нього. Очевидно, що додаткова кількість припадає на частку прибутку з капіталу, який авансований на заробітну платню і надав сировину робітникові"1. 3-й підхід до аналізу мінової вартості заснований на визначенні останньої доходами. За умов капіталістичного суспільства, як стверджував учений, "Заробітна плата, прибуток і рента є трьома первісними джерелами будь-якого , доходу, однаково як і будь-якої мінової вартості". У зв'язку з цим А. Сміт писав про те, що "...у ціні хліба одна її частка йде на оплату ренти землевласника, друга — на заробітну платню або утримання робітників і робочої худоби, зайнятих у його виробництві, і третя частка є прибутком фермера". Таку ціну вчений вважав природною ціною — своєрідним центром, навколо якого "постійно обертаються ціни на всі товари". Водночас А. Сміт аналізував ринкову ціну — фактичну ціну, за яку зазвичай продають товар, зазначаючи, що "Ринкова ціна кожного окремого то-| вару визначається відношенням між кількістю його, фактично доставленою на ринок, і попитом на нього з боку тих, хто готовий сплатити його природну ціну або повну вартість ренти, заробітної плати та прибутку, що їх належить сплатити для того, аби товари доставляли на ринок"4. На думку вченого, ринкова ціна формується в результаті вільної конкуренції, тому вона є найнижчою із прийнятних, в той час як монопольна ціна є найвищою серед цін, які можна справити з покупців. Визначивши природну ціну як своєрідний центр, навколо якого відбувається коливання ринкових цін, А. Сміт започаткував дослідження факторів, які впливають на відхилення ціни від вартості. Виходячи з існування природної (середньої) величини заробітної плати, земельної ренти таї прибутку на капітал, він показав, що нарощування пропозиції товарів понад платоспроможний попит неминуче знижує ринкову ціну нижче природної, що зменшує кожен компонент ціни. Результатом цього є скорочення залучених до виробництва певного товару праці, землі та капіталу, що зменшує пропозицію товару. Зниження пропозиції піднімає ринкову ціну та доходи дон природного рівня і так далі. Відтак за умов вільної конкуренції (природного порядку) середня ринкова ціна збігається з природною ціною, яку визначають природні норми прибутку, заробітної плати і ренти, тому товар продається "саме за те, що він коштує". Водночас учений зазначав, що всілякі зовнішні втручання у природний хід речей (привілеї, монополії, регламенти) порушують ринкові регулятори, перешкоджаючи ефективному розподілиш ресурсів та економічному зростанню.

Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоч і є абсолютно необхідною для визначення останньої. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, потрібної для їх добування. Перше джерело — рідкісність, стосується незначної кількості товарів (мистецькі твори тощо). Мінова цінність переважної більшості товарів визначається тільки працею. Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цінності працею і критикує за її визначення «працею, що купується». Не сприймає Рікардо і тлумачення Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи. Водночас Рікардо заявляє, що на цінність товарів впливає не лише праця, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві. Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Проте (на відміну від Сміта) він трактує цю категорію позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, стає капіталом. У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він уважає, що зміни в заробітній платі не спричиняють відповідних змін цінності товару, а позначаються лише на величині прибутку. Рікардо, як і Сміт, натрапив на значні труднощі, коли розв'язував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визначається його розмірами, а норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до затрат живої праці. Тоді у галузях, де переважала б ручна праця і були більшими її витрати, створювалась би більша цінність, ніж у галузях зі значним основним капіталом. Щоб подолати цю суперечність Рікардо відмовляється від твердження, що заробітна плата не впливає на ціни. Він висновує, що зростання номінальної заробітної плати збільшує цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або з допомогою малої кількості техніки, і навпаки. Саме в такий спосіб вирівнюється норма прибутку, незалежно від статей витрат. Рікардо в основному дотримувався трудової теорії вартості, хоч і розумів, що вона не може повністю пояснити співвідношення товарних цін. Але вона була зручною для аналізу проблеми протягом нетривалих часових періодів.

К. Маркс у першому томі "Капіталу", широко абстрагуючись при розгляді теорії вартості, припускав участь всіх факторів вироб-ництва у створенні лише споживної вартості. У третьому томі, в якому йдеться про конкретні економічні явища, щодо теорії ціни виробництва (а також ренти) він визнавав вплив факторів вироб-ництва на мінову вартість і ціну. За К. Марксом, величина капіталу впливає на ціну через перерозподіл прибутку і перетворену форму вартості - ціну виробництва. Остання утворюється за допомогою вирівнювання норми прибутку в різних галузях у процесі перели-вання капіталу в результаті міжгалузевої конкуренції. вартість товару визначається не “витраченою робочою силою”, а, з одного боку, відношеннями власності, з іншого ж боку, потребами представлених на ринку суб’єктів. Згідно з цим ми можемо визначити вартість, як відношення економічних потреб суб’єктів до предметів, що не перебувають в їх власності за умов обміну їх на предмети, що належать їм, та становлять предмети потреби для суб’єктів з якими вони вступають в обмін за дотримання певних юридичних умов, що реґулюють обмін. Юридично нормовані механізми економічного обміну надають можливість суб’єкту обмінювати предмети, що за даного розподілу власності належать йому на предмети, які не належать йому, і в яких він відчуває потребу.