101. Корпоративні форми господарств та їх наукове обґрунтування у 50-80-ті роки хх ст.

Корпорація — це система організації бізнесу, Грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособ­леними від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах су­спільства.З інституціональної точки зору в корпорації (фірмі) першочер­гове значення має не її виробнича діяльність, а так званий «пу­чок контрактів». Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин — акціонерів.У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структу-ризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій.реєструють.

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визна­чає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) фор­мі корпорації і вбачає в ній найсуттєвішу організаційну іннова­цію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє ви­никнення у 1950—1960-х роках нового антимонопольиого типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капі­тали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними.Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформова­но три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональни­ми за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні.

102. Економічне зростання 50-60-х років ХХ ст. Економічне диво Німеччини та Японії.

103. Неокейнсіанські (Р. Харрод, О. Домар), неокласичні (Р. Солоу Дж. Мід) та неоінституціональні (С. Кузнець) теорії економічного зростання.

104. Кризи світової і національних економік у 70-80-ті роки ХХ ст. та їх аналіз у економічній думці. Феномен стагфляції.

105. Неоконсервативні реформи державного регулювання: „тетчеризм” та „рейганоміка”. Особливості реалізації ідей монетаризму.??????

Війна, що її США вели у В'єтнамі, призвела до загострення со­ціальних суперечностей і, також — до повороту до політики реалі­зму, перегляду політичного курсу відповідно до міжнародних умов, що змінилися, та економічних можливостей країни. До початку 1990-х років у США здійснюється перехід до кон­сервативної моделі економічного зростання. У 1970-і роках стала очевидною дисфункціональпість механі­змів державно-монополістичного регулювання, що склалися ще у 1930-х роках, у період «нового курсу» Ф. Д. Рузвельта. Підтвер­дженням цього є низка економічних криз структурного порядку, що завдали удару по капіталістичній економіці. Кризи 1974—-1975 та 1980-—1982 років негативним чином вплинули й на корінні інтереси монополістичної буржуазії, що стало одним із найважливіших чинників, що зумовили різкий зсув управо в еко­номічній теорії та політиці розвинених капіталістичних країн. Діяльність неоконсерватшших урядів 70—-80-х рр. XX ст. («рейганоміка» у США, «тетчеризм» у Великій Британії, відроджене «соціальне ринкове господарство» у ФРН) була спрямована передусім на забезпечення монопольно високих при­бутків, стимулювання підприємницької ініціативи.

Структурна перебудо­ва капіталістичного відтворення, здійснювана у 1960—1970 роки під впливом НТР та складних умов економічного зростання, була досить болісною і супроводжувалася певним зниженням темпів росту продуктивності праці, ефективності капіталістичної еконо­міки загалом.Усе це спричинилося до необхідності суттєвої переорієнтації державної економічної політики, переоцінки ролі тогочасної ка­піталістичної держави в регулюванні капіталістичного виробниц­тва. У 1970-і рр. увиразнилася неефективність подальшого акцен­ту на кейпсіанські та неокейпсіанські механізми державно-монополістичиого регулювання господарських процесів.

Зовсім новий характер мали економічні труднощі та супереч­ності 1970-х --- початку 1980-х рр., коли проблемою стали самі виробничі потужності, а не попит, необхідність формування про­позиції. Таким чином, був потрібен демонтаж кейнсіанських форм та методів регулювання економіки, пов'язаних, на думку неоконсерваторів, із бюрократизацією державного апарату, неви­правданим зростанням бюджетних витрат, розширенням соціаль­них програм капіталістичної держави. Так звана «рейганоміка» була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж ї 980-х -— на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвинених капіталістичних країнах (зокрема, у Великій Британії політика М. Тетчер — «тетчеризм»). Ця політика стала відповід­дю на погіршення умов капіталістичного відтворення. На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 70-і рр. XX ст. в економі­ці США відбулися структурні зміни. Було проведено масову «чи­стку» неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні під­приємств ліквідовано. Водночас з'явилися нові наукоємпі галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. У 1970-і роки ак­тивно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка пе­редбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рі­шень на місцеві органи й активний розвиток самоврядування на місцях. У період президентства Р. Рейгана (1981—1988) економіка країни була охоплена кризою. Ще однією складовою економічної політики Р. Рейгана було скорочення податків.

У 1970-х роках у Великобританії уповільнилося зростання ви­робництва, почастішали циклічні кризи, подовжилася фаза де­пресії, темпи інфляції досягли на кінець 1970-х рр. 15 % на рік, що було небаченим до того часу в країні рівнем. Наприкінці 1970-х років критики економічної політики Великої Британії на­зивали її «хворою людиною Європи». Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулюван­ня, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Теттчер (на­род, у 1925 році), увійшла в історію під назвою «тєтчєргізм». М. Тетчер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економічну програму, яка ґрунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифіка­ції— монетаризмі.

Проголошені в програмі денаціоналізація і приватизація, дерегулюванпя, дебюрократизація означали підтримку підприєм­ницької ініціативи, крайній індивідуалізм. Також уряд здійсню­вав політику скорочення витрат і оподаткування, відмови в суб­сидіях підприємствам, що збанкрутували, приборкання влади профспілок. Реформи заторкнули всі сфери господарського життя країни. Одним із перших кроків було прийняття законів, що обмежували безмежні права профспілок па оголошення страйків, а також за­конів, що дозволили уряду вистояти у боротьбі зі страйкарями.

У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М Тетчер керувався монетаристського концепцією, яка пропону­вала жорстке обмеження грошової маси в обігу. Уряд консерваторів здійснював політику переважного стиму­лювання приватного бізнесу та одночасного обмеження держав­ного підприємництва. Найважливі­шим напрямом реформ був курс на приватизацію державного сек­тору.

Приватизації були піддані багаті родовища нафти у Північно­му морі, заводи з виробництва радіоактивних ізотопів, національ­на компанія з перевезення вантажів, вугільні шахти тощо. Велика увага приділялася приватизації нафтової, сталеливарної, авіакос-мічної промисловості, повітряного транспорту. У результаті приватизації значно зменшилася питома вага капі­таловкладень в економіку з боку державних органів і націоналізо­ваних галузей господарства. Важливого значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла. Уряд через парламент провів закон, що зобов'язував про­давати будинки за пільговими цінами мешканцям-орендаторам, унаслідок чого значно зросла частка громадян країни, які стали власниками свого житла.

Уряд Великої Британії ужив цілу низку заходів, що стимулю­вали розвиток приватного бізнесу, серед них — збільшення подат­кових пільг. Політика уряду дедалі більше спрямовувалася на розши­рення рівня свободи господарської діяльності підприємців.

Одним із найважливіших напрямів діяльності уряду М. Тетчер була боротьба з інфляцією. Суворо контролювалися темпи зростан­ня грошової маси в обігу, були скорочені позики, що надавалися державою приватному сектору, відмінено контроль над цінами та заробітною платою, підвищено ставки відсотка. Серед антиін-фляційних заходів досить суттєвим було обмеження державних витрат. Реформаторська діяльність уряду М. Тетчер дала плідні резуль­тати. Було не лише зупинено спад виробництва у промисловості, але вже у 1982 році було очевидне його зростання, а на середину 1980-х років Велика Британія мала середні темпи економічного зростання, характерні для розвинених країн. Різко скорочено рі­вень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу. Значно зріс ВВП, швидшими темпами почали роз­виватися не лише англійська промисловість, а й такі галузі, як тор­гівля, зв'язок, транспорт, поліпшилися показники фінансово-банківської сфери економіки.