Розділ 1.2. Суспільство як соціальна система Зміст
Визначення суспільства. Ознаки суспільства. Підсистеми суспільства. Основні етапи розвитку суспільства.
Історичні типи суспільств: формації та цивілізації.
Соціальна структура суспільства. Соціальні інститути та соціальні спільноти.
Динамічний аспект суспільства: соціальні зміни та соціальні процеси.
Ключові слова: суспільство, підсистеми суспільства, соціальна спільнота, соціальний інститут, соціальні зміни, соціальні процеси.
Цілі та завдання вивчення розділу 1.2.
Успішне вивчення розділу 1.2. дозволяє:
Познайомитися з суспільством як цілісним утворенням, його структурою та основними етапами розвитку.
Мати уяву про історичні типи суспільств, структурні елементи суспільства.
Знати, що являють собою динамічні аспекти суспільства.
Володіти ключовими поняттями: суспільство, підсистеми суспільства, соціальна спільнота, соціальний інститут, соціальні зміни, соціальні процеси.
Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.2.
При вивченні Розділу 1.2. важливо дати визначення основних понять: суспільство, підсистеми суспільства, соціальна спільнота, соціальний інститут, соціальні зміни, соціальні процеси.
Вивчаючи питання 1, зверніть увагу на типові ознаки суспільства в історичному аспекті його розвитку.
Вивчаючи питання 2, з'ясуйте відмінності між формаційним і цивілізаційним підходами.
Вивчаючи питання 3, зверніть увагу на типи та функції соціальних інститутів.
Вивчаючи питання 4, з'ясуйте відмінності між поняттями «соціальна зміна» та «інновація».
Для успішного засвоєння навчального матеріалу необхідно уважно прочитати зміст розділу, звернути увагу на ключові слова та визначення основних понять. Треба відповісти на питання для самоконтролю та зробити стислий конспект змісту розділу.
Навчальний матеріал
Визначення суспільства. Ознаки суспільства. Підсистеми суспільства. Основні етапи розвитку суспільства.
Ключовим поняттям соціології є «суспільство». У соціології існують різні трактування поняття «суспільство». Деякі дослідники розглядають суспільство як спосіб організації соціального життя, локалізованої на певній території. Так, сучасний американський соціолог Н. Смелзер визначає суспільство як «об'єднання людей, що має певні географічні границі, загальну законодавчу систему й певну національну ідентичність».
Деякі соціологи називають ряд конкретних ознак суспільства. Так, американський соціолог Э. Шилз вважає суспільством таке об'єднання людей, що відповідає наступним ознакам:
• має власну назву й історію;
• проживає на території, що вважає своєю;
• має загальну культуру (традиції, звичаї, норми, цінності, закони);
• має власну систему управління;
• шлюби переважно між представниками даної спільноти;
• об'єднання існує довше, ніж середня тривалість життя окремого індивіда.
Звідси, суспільство можна визначити як історично сформовану, відносно стійку систему соціальних зв'язків і відносин великих і малих груп людей, підтримувану силою звичаїв, традицій, законів, соціальних інститутів, що ґрунтується на певному способі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ.
При вивченні суспільства, соціальних явищ і процесів соціологія виходить з принципу системності, тобто розглядає їх як соціальні системи. Суспільство як цілісна система складається з економічної, політичної, соціальної та духовної підсистем і є їхньою органічною єдністю.
Економічна підсистема регулює відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ. Вона покликана вирішувати три взаємозалежних питання: 1) що робити (які товари й послуги); 2) як робити (на основі якої технології й за допомогою яких ресурсів); 3) для кого робити (кому призначені ці товари й послуги).
Головна функція економічної підсистеми - адаптація до умов, що змінюються, природного середовища й задоволення матеріальних потреб й інтересів членів суспільства. Чим вище рівень економічної організації суспільства, тим вище ступінь його адаптації, а, отже, і ефективності функціонування, що наочно демонструють сьогодні найбільш розвинені індустріальні країни.
Політична підсистема регулює відносини, пов'язані з організацією, функціонуванням і зміною публічної влади. Основними елементами політичної підсистеми є держава, правові інститути (суд, прокуратура, арбітраж і т.д.), політичні партії й рухи, суспільно-політичні асоціації й об'єднання й т.д. Головна функція політичної підсистеми зводиться до забезпечення соціального порядку, стабільності й інтеграції суспільства, його мобілізації на рішення життєво важливих завдань і проблем.
Соціальна підсистема регулює взаємодії різних груп й спільнот із приводу соціальних умов їхньої життєдіяльності. Це сукупність організацій й інститутів, відповідальних за добробут населення (охорона здоров'я, пасажирський транспорт, комунальне обслуговування й т.д.), а також установи соціального захисту й соціального забезпечення, які охоплюють соціально уразливі верстви населення (пенсіонерів, безробітних, інвалідів, багатодітних і т.д.).
Духовна (соціокультурна) підсистема спрямовує діяльність на створення, розвиток й освоєння культурних, духовно-моральних цінностей, що визначають свідомість і поведінку людини. До основних структурних елементів духовної сфери відносять науку, освіту, виховання, мораль, літературу, мистецтво, релігію. Головні функції цієї підсистеми - соціалізація особистості, виховання молодого покоління, розвиток науки й культури.
Всі чотири підсистеми тісно взаємозалежні й впливають один на одного.
На думку американського соціолога Т. Парсонса, суспільство як система здатна досягти рівноваги й ефективно функціонувати лише за умови, якщо воно буде забезпечувати:
1) раціональну організацію й розподіл своїх матеріальних, людських і культурних ресурсів для досягнення своїх цілей (економічна сфера);
2) визначати основні цілі й підтримувати їхнє досягнення (політична сфера);
3) збереження солідарності, що передбачає інтеграцію суспільства на основі загальних норм і цінностей (культурна сфера, релігійна діяльність, ідеологія);
4) забезпечувати соціалізацію індивідів, підтримувати мотивацію індивідів при виконанні ними соціальних ролей (забезпечує родина, що здійснює первинну соціалізацію, «вбудовуючи» в особистісну структуру людини вимоги соціальної системи).
Основні етапи розвитку суспільства:
Традиційне (доіндустріальне) – є історично першим. Переважна галузь - сільське господарство. Відмітні риси: організація соціального життя ґрунтується на традиціях: міфологічних і релігійних уявленнях, влада має авторитарний і сакральний характер, відсутність масової освіти, природжений статус (наявність станів).
Індустріальне – на відміну від традиційного суспільства переважною галуззю є промисловість. Відмітні риси: урбанізація, орієнтація не на традиції, а на інновації й науку; демократична система влади, масова освіта, досягнутий статус (можливість для всіх вільно просуватися наверх по соціальній ієрархії залежно від своїх здібностей і працьовитості).
Постіндустріальне суспільство – тип суспільства, в якому переважає сфера послуг (транспортне, фінансове, технічне, професійне обслуговування в майстернях, ресторанах, магазинах, у сфері «гуманітарних послуг» – медицина, соціальна допомога), провідну роль має наука і освіта, характерною є загальна комп'ютеризація й інформатизація суспільства.
Історичні типи суспільств: формації та цивілізації.
У сучасному світі існують різноманітні форми суспільства, що суттєво різняться між собою за багатьма параметрами, так само і в історії людства можна помітити, що суспільство пройшло в своєму розвитку різні етапи. У соціології по-різному розв'язувалося питання про чинники суспільного розвитку. У натуралістичних концепціях розвиток суспільства пояснювався біологічними законами, природними факторами, зокрема географічними чинниками тощо. Інші концепції апелювали до людського розуму, оскільки в суспільстві діють люди, наділені свідомістю, розумом, волею. Марксистська соціологічна теорія визначальну роль в історичній еволюції суспільства відводила матеріальному виробництву, економічному фактору: рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Усі названі фактори є суттєвими і необхідними у суспільному розвитку, і не можна абсолютизувати лише якийсь один. Однак, в одних ситуаціях певні фактори виявляються сильнішими і постають основними детермінантами.
Незважаючи на різноманітність поглядів щодо типології суспільства, варто звернути увагу на основні два підходи до виділення його історичних етапів, а саме формаційного, автором якого був Карл Маркс, та цивілізаційного, що ґрунтується на поглядах Уолта Ростоу, Даніеля Белла та ін.
Згідно з марксистською концепцією, суспільство поділяється на формації (первісну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну). Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до іншої. Розробка поняття "суспільно-економічна формація" належить К.Марксу, під якою він розумів тип суспільства, що зумовлений певним способом виробництва, формою власності. Сьогодні формаційний підхід є недостатнім для пояснення історичного розвитку. Причому хибним виявився не сам підхід, а його абсолютизація, догматичне ставлення до нього. Уявлення про лінійне сходження від формації до формації не залишає місця для свободи людини, для вибору альтернативних шляхів розвитку. Реальна історія народів, суспільств, держав не вкладається в тісні рамки формаційного розвитку по висхідній. Отже, теорія формаційного розвитку є історично обмеженою. Вона була адекватна епосі, яка пройшла під знаком і гаслом наукового і технічного прогресу (ХVIII - XIX століття) і відображає об'єктивні тенденції саме цього періоду.
Більш досконалим для осмислення сучасного суспільства є цивілізаційний підхід, що передбачає поділ історії на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільств. Цей підхід оформився в 50 - 70-і рр. XX ст. Основні характеристики цих стадій суспільства подані в попередньому питанні.
На відміну від формаційної типології суспільств, яка базується на економічних структурах, виробничих відносинах поняття "цивілізація" фіксує увагу не лише на економіці, а й на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства - економічній політичній, культурній, духовній.
На думку Даніеля Белла, автора теорії індустріального і постіндустріального суспільства, "постіндустріальне суспільство не може замінити індустріальне чи навіть аграрне, воно лише додає до них нового виміру".
Поряд з поняттям "постіпдустріальне суспільство" (Д. Белл), існує й багато інших категорій для позначення сучасного суспільства. Суспільство "третьої хвилі" чи "суперіндустріальне суспільство" (О.Тоффлер), "посткапіталістичне суспільство" чи "суспільство сервісного класу" (Р. Дарендорф), "постмодерн" (А. Етціоні). Розмаїття цих термінів і виникнення нових свідчить про незавершеність формування понятійного апарату.
Паралельно з розвитком теорії постіндустріалізму формувалась і її специфічна галузь, яка робила акцент на технічні та інформаційні аспекти сучасного суспільства, - концепція інформаційного суспільства.
Уже в другій половині 70-х рр. стало очевидним, що технічний прогрес втілюється в інформації та знаннях. Якщо в аграрному суспільстві економіка була пов'язана з виробництвом достатньої кількості продуктів харчування, а обмежувальним фактором була наявність хорошої землі, мета індустріального суспільства - виробництво товарів, а обмежувальним фактор - капітал, то в постіндустріальному суспільстві основною метою є виробництво і застосування інформації з метою зробити усі інші сфери виробництва ефективнішими.
В минулому столітті в світовому соціально-економічному просторі відбулися широкомасштабні зміни. У 50-х рр. у найбільш розвинутих економічно державах пройшов процес становлення постіндустріального суспільства, зокрема в країнах Західної Європи, Північної Америки, у Японії. Основна суть змін полягає у переході від індустріальних виробничих сил (земля, праця, капітал) до постіндустріальних (наука, інформація, культура).
В Україні після здобуття незалежності відбувся процес деіндустріалізації, багато заводів та фабрик було закрито. У зв’язку зі слабким розвитком науки та освіти, їх досягнення дуже повільно застосовуються на виробництві, тому країна в просуванні до постіндустріального (інформаційного) суспільства відстала від більшості західних країн. Отже, в українському суспільстві поєднані риси як аграрного, індустріального, так і постіндустріального типів, тому визначають його як суспільство змішаного або конвергентного типу.
Соціальна структура суспільства. Соціальні інститути та соціальні спільноти.
Каркас соціальної системи суспільства утворює соціальна структура. Неможливо провести повний аналіз суспільства без знання його структури, тобто класів, прошарків і груп населення, які його утворюють. Для проведення ефективної соціальної, економічної, культурної політики варто розуміти тенденції розвитку соціальної структури суспільства, мати інформацію про потреби й інтереси різних соціальних груп. Під соціальною структурою суспільства розуміють будова суспільства в цілому, систему соціальних інститутів, а також соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), соціально-територіальних (міське, сільське населення), соціально-професійних (вчителі, менеджери, підприємці), соціально-етнічних (українці, поляки, білоруси), соціально-класових спільнот і відносин між ними.
Головними елементами соціальної структури є:
соціальні інститути
соціальні спільноти
Соціальний інститут – це історично сформовані стійкі форми організації й регулювання спільного життя людей, спрямовані на задоволення фундаментальних потреб суспільства. Тобто наявність соціальних інститутів передбачає те, що в суспільстві існують деякі потреби й проблеми, без задоволення яких воно не може існувати. В процесі задоволення потреб люди спільно шукають прийнятні способи їхнього задоволення. З їхньою допомогою впорядковуються й стандартизуються зв'язки й відносини між людьми, регулюється їхня діяльність і поведінка в суспільстві. Завдяки цьому існує організованість, стійкість, передбачуваність громадського життя.