4 Питання

Термін «колективізація сільського господарства» набув офіційного вжитку після його оприлюднення влітку 1919 в листі наркома земельних справ УСРР В.Мещерякова до губернських земельних відділів, а от сама ідея масового створення колгоспів вперше була зафіксована в Декреті про землю 1917, ухваленому Другим Всеросійським з’їздом рад 1917 р. Планове здійснення колективізації окремих галузей сільського господарства накреслив 5-й Всеукраїнський з’їзд рад (25 лютого–4 березня 1921). До осені 1926 основними формами колективізації були артілі сільськогосподарські та комуни сільськогосподарські, а в наступні роки – товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи). Перехід же до форсованої колективізації розгорнувся в період першої пятирічки (1928/29-1932/33 господарські роки).

Завдання колективіації:

-забезпечення матеріальної та сировинної бази для проведення форсованої індустріалізації (саме

-ліквідація суперечності між усуспільненою промисловістю і одноосібним сільськім господарством (ідеологічне підгрунтя);

-забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством;

-повне одержавлення сільського господарства, з метою посилення контролю над ним (очевидно, що державі простіше контролювати не 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а 200-300 тис. колгоспів).

Хід колективізації

-2—19 грудня 1927 – 15 з’їзд ВКП(б) проголосив курс на всебічний розвиток колективізації сільського господарства СРСР, вказавши, що «в справжній період завдання об’єднання і перетворення дрібних індивідуальних селянських господарств в крупні колективи має бути поставлена в якості основного завдання партії в селі».

-січень 1928 р. – Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про примусове вилучення у селян надлишків зерна і необхідність форсованої колективізації;

-листопад 1929 р. - на пленумі ЦК ВКП(б) проголошено гасло суцільної колективізації;

-5 січеня 1930 р. – постанова ЦК ВКП(б) “Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”, розділила територію СРСР на 3 регіони за наявністю умов для прискореного завершення колективізації. Україну віднесли до другої групи, де колективізацію мали завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Постанова проголосила перехід від “обмеження куркульства” до політики ліквідації його як класу на основі суцільної колективізації.

-січень – березень 1930 р. – перший етап розкуркулення торкнувся 61 887 господарств у 309 районах. Значна кількість конфіскованого майна була розпорошена, більшість вилученої худоби здохла, оскільки не було де її утримувати;

-1 лютого 1930 р. – постанова ЦВК і РНК СРСР „Про заходи зі зміцнення суспільної колективізації і боротьби з куркульством”, яка анулювала дію закону про дозвіл оренди землі і про застосування найманої праці в індивідуальних селянських господарствах;

-24 лютого 1930 р. – С.Косіор підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до парторганізацій, який приписував колективізувати степові райони у весняну кампанію, інші райони України до осені поточного року;

-1 березня 1930 р. – у газеті «Правда» опублікована стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів», де засуджувалися «перегини» в колгоспному будівництві, підкреслювалася необхідніть дотримання принципу “добровільності”, необхідність урахування місцевих умов національних республік;

-1 березня 1930 р. – ЦВК та РНК прийняли Перший устав сільськогосподарської артілі, відповідно до якого закріплені за колгоспом землі мали складати єдиний земельний масив, який не мав зменшуватися;

-1930 р. – ДПУ зафіксувало в Україні 4098 масових виступів, тобто майже 30% загальної кількості селянських виступів в СРСР;

-Станом на 1932 р. на території УСРР було колективізовано майже 70% господарств, понад 80% посівних площ. Колективізація в Україні вважалася в основному завершеною.

Наслідки колективізації:

-встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським господарством;

-державне закріпачення селян;

-підпорядкування сільського господарства командно адміністративній системі управління;

-Голодомор 1932-1933 рр.;

-порушений баланс у розвитку промисловості й сільського господарства;

-постійне відставання сільськогосподарського виробництва;

-фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих селян-господарів;

-дезорганізація та деградація аграрного сектору: за період 1929-1932 рр. в Україні поголівя великої рогатої худоби скоротилося на 41,8 %, коней – на 33,3%, свиней – на 62,3%, овець – на 74%.