4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Визначення предмету патоморфології як науки та дисципліни, задачі.

2. Принципи вивчення патоморфології та її складові частини.

3. Рівні вивчення предмету.

4. Матеріал та методи дослідження.

5. Періоди розвитку патоморфології та їх характеристика.

6. Історія виникнення та розвитку вітчизняної школи патоморфології.

7. Особливості сучасної патоморфології, її місце в клініці.

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. На прикладах ситуаційних задач навчитися визначати методи морфологічного дослідження, які необхідно використати лікарю для встановлення чи підтвердження клінічного діагнозу.

2. На прикладах ситуаційних задач навчитися визначати структурний рівень, на якому проведено морфологічне дослідження органу чи тканини, при діагностиці патологічного процесу або захворювання.

Зміст теми:

Патоморфологія – складова частина загальної патології людини, науково-прикладна дисципліна з вивченням закономірностей розвитку патологічних процесів та захворювань людини перш за все шляхом мікроскопічного дослідження клітин та тканин.

Слід підкреслити, що сучасна патоморфологія — це фундаментальна теоретична дисципліна, що вивчає морфологічні основи клінічних проявів різноманіт­них захворювань. Внаслідок постійного удосконалення, впровадження нових методів морфологічного аналізу (гістохімія, гістоензимологія, електронна та люмінесцент­на мікроскопія та ін.) та технічного переоснащення в ос­танні роки значно розширились горизонти патоморфології як клінічної дисципліни, що забезпечує її інтеграцію з суміжними клінічними дис­циплінами.

Необхідно підкреслити, що в галузі клінічної медици­ни, поряд із дослідженнями секційного матеріалу, все більшого значення набуває біопсія як метод прижиттєвого вивчення морфологічних ознак захворювання на різних етапах його розвитку та різних рівнях структурної організації живої тканини.

Сучасна патоморфологія вивчає питання етіології (причини виникнення захворювань), патогенезу (механізмів розвитку патологічних процесів) та морфогенезу (структурне відображення морфологічних проявів зазначених процесів). Завдяки використанню високоінформативних методів дослідження вона розробляє також науково обгрунтовані заходи для вирішення питань своєчасної діагностики, адекватного лікування та ефективної профілактики захворювань.

В останні десятиліття, в зв’язку з широким використанням лікарських препаратів та змінами умов у навколишньому середовищі людини, відбулися зміни і клініко-морфологічної картини захворювань, тобто виникла проблема патоморфозу. У широкому розумінні мова йде про зміни в структурі захворюваності та летальності, що виникають у зв’язку зі змінами умов суспільного життя (проведення протиепідемічних заходів, забруднення навколишнього середовища, шкідливі умови праці та інш.)

У вузькому розумінні цього терміну мова йде про зміну певного захворювання. Розрізняють спонтанний патоморфоз, коли клініко-морфологічна картина захворювання змінюється у зв’язку із змінами умов існування або конституції людини та терапевтичний, коли в основі зазначених змін лежить використання медикаментозних препаратів. Терапевтичний, або індукований, патоморфоз спостерігається в сучасних умовах при туберкульозі, проказі, сіфілісі, інфекційних захворюваннях, патології шлунково-кишкового тракту, гострих пневмоніях та інш.

У своєму розвитку патоморфологія пройшла три періоди: макроскопічний - до середини ХІХ ст.; мікроскопічний - до середини ХХ ст.; ультрамікроскопічний - з середини ХХ ст. по сьогоднішній день. Фактично розвиток патологічної анатомії як наукової дисципліни був започаткований з моменту виходу роботи Дж.Б.Морганьї (1682-1771) «Desedibusetcansismorborum,peranatomenindegatis» («Про локалізацію та причини захворювань, виявлених анатомом»). У цій роботі на підставі наукового аналізу результатів 700 розтинів автором детально описані макроскопічні зміни у внутрішніх органах померлих хворих і започатковано «анатомічний напрямок» у вивченні сутності захворювань людини. В цей період велике значення для розвитку патологічної анатомії мали наукові розробки М.Біша (1771-1802), Ж.Корвізара (1755-1821). Ж.Крювельє (1791-1874), який першим створив атлас з патологічної анатомії, а також А.Бейля (1799-1858), який першим написав підручник зі спеціальної патологічної анатомії. Закінчився цей період роботами відомого віденського патолога К.Рокитанського (1804-1878), який надрукував фундаментальні праці з патологічної анатомії і був одним із засновників теорії гуморальної патології в медицині.

Другий період розвитку патологічної анатомії виник в умовах розквіту науково-технічної революції суспільства, коли до наукових досліджень був широко впроваджений світловий мікроскоп. Найбільш яскравим представником цього періоду був німецький патолог Р.Вірхов (1821-1902), автор теорії клітинної патології. Він вважав, що матеріальним субстратом захворювання є морфологічні зміни, які виникають в клітинах.

Разом з тим, поступово нагромаджувались факти, які не можна було пояснити, виходячи з позицій целюлярної патології Р Вірхова і вже впродовж перших десятиліть ХХ ст. поступово виникли передумови для розвитку нового напрямку в патологічній анатомії - ультраструктурної патології клітини.

Важливий внесок у розвиток патоморфології зроблено представниками московської школи патологоанатомів: О.І.Абрикосовим (1875-1955), І.В.Давидовським (1887-1968), В.В.Серовим (1924 р.н.); петербургської школи патологоанатомів: Н.М.Руднєвим (1837-1878), М.Ф.Глазуновим (1896-1967), А.М.Чистовичем (1905-1970), київської школи патологоанатомів: Г.М.Мінхом (1876-1896), В.К.Високовичем (1886-1912), П.О.Кучеренко (1922-1940), харківської школи патологоанатомів: М.Ф.Мельніков-Резведенковим (1886-1937), Г.Л.Дерманом (1890-1983), львівської школи патологоанатомів: А.Обжут (1851-1910), Є.Г.Пальчевським (1899-1966).

Серед київської школи патологоанатомів особливе місце займають завідувачі кафедрою патологічної анатомії Київського медичного інституту.

Патоморфологія викладається на V та VI семе­страх: у першому випадку вивчається морфологія загально-патологічних про­цесів, а в другому — морфологія окремих захворювань за нозологічним принципом.

Матеріали для самоконтролю:

Тестові завдання вихідного рівня знань «Претест», 2004 р., с. 4-7

Тестові завдання «КРОК-1», 2002 р., с. 6-10.