
- •ВІД АВТОРІВ
- •1. ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ
- •§1. ПОНЯТТЯ «ЕСТЕТИКА». СТАНОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ЕСТЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ
- •§ 2. ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ПРОБЛЕМАТИКИ НАУКИ
- •§3. ЕСТЕТИКА ЯК САМОСТІЙНА НАУКА
- •§ 4. РОЗВИТОК ПОСТКЛАСИЧНОЇ ЕСТЕТИКИ
- •§5. ЕСТЕТИКА В СТРУКТУРІ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
- •2. ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА її ФОРМИ
- •§1. ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДСЬКОЇ ПРАЦІ
- •§2. ЛЮДСЬКА ОСОБИСТІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •§3. ЕСТЕТИЧНІ ФОРМИ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
- •§4. ПРИРОДА В СТРУКТУРІ ЕСТЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •§5. ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І МИСТЕЦТВО
- •3. СТРУКТУРА ЕСТЕТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ
- •§1. ЕСТЕТИЧНЕ ПОЧУТТЯ
- •§2. ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК
- •§3. ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ
- •§4. ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ І ТЕОРІЇ
- •§1. СТАТУС КАТЕГОРІЙ ЕСТЕТИКИ
- •§2. КАТЕГОРІЇ «ГАРМОНІЯ» І «МІРА»
- •§ 3. КАТЕГОРІЇ «ПРЕКРАСНЕ» І «ПОТВОРНЕ»
- •§4. КАТЕГОРІЇ «ПІДНЕСЕНЕ», «ГЕРОЇЧНЕ», «НИЗЬКЕ»
- •§5. КАТЕГОРІЇ «ТРАГІЧНЕ» І «КОМІЧНЕ»
- •§ 6. КАТЕГОРІЯ«ЕСТЕТИЧНЕ»
- •5. ЕСТЕТИКА ЯК МЕТАТЕОРІЯ МИСТЕЦТВА
- •§1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ МИСТЕЦТВА
- •§2. ПАРАДИГМАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ МИСТЕЦТВА: ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ
- •§3. ІНТЕНЦІЯ ЛЮДСЬКОГО ЯК ПРЕДМЕТ І ЕСТЕТИЧНА ПРИТАМАННІСТЬ МИСТЕЦТВА
- •§4. ВІДОБРАЖАЛЬНО-ВИРАЖАЛЬНА ПРИРОДА МИСТЕЦТВА
- •§5. ХУДОЖНІСТЬ ЗМІСТУ І ФОРМИ
- •§1. ГЕНЕЗИС ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ
- •§2. ЧУТТЄВА БЕЗПОСЕРЕДНІСТЬ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ
- •§3. ПРИНЦИП АНТИНОМІЧНОСТІ Й СТРУКТУРА ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ
- •§ 5. УНІВЕРСАЛІї ХУДОЖНЬОГО СИМВОЛУ
- •§ 1. МИСТЕЦТВО В КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОМУ ПРОСТОРІ
- •§2. СВОБОДА І ДЕТЕРМІНІЗМ У МИСТЕЦТВІ
- •§3. ХУДОЖНІЙ ТВІР ЯК ФОРМА І СПОСІБ СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ МИСТЕЦТВА
- •§4. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНЕ У МИСТЕЦТВІ: ТРАДИЦІЇ І НОВИЙ КОНТЕКСТ
- •§5. ІСТОРИЧНА ДИНАМІКА ФУНКЦІЙ МИСТЕЦТВА
- •§1. МОДЕЛЬ ВИДОВОЇ СПЕЦИФІКИ МИСТЕЦТВА: АНТИЧНІСТЬ
- •§ 2. МОДЕЛЬ ВИДОВОЇ СПЕЦИФІКИ МИСТЕЦТВА: СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
- •§3. МОДЕЛЬ ВИДОВОЇ СПЕЦИФІКИ МИСТЕЦТВА: ВІДРОДЖЕННЯ
- •§4. МОДЕЛЬ ВИДОВОЇ СПЕЦИФІКИ МИСТЕЦТВА: НОВИЙ ЧАС
- •§5. МОДЕЛЬ ВИДОВОЇ СПЕЦИФІКИ МИСТЕЦТВА: XIX—XX СТОЛІТТЯ
- •9. ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ: ДОСВІД ЕСТЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ
- •§1. ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ: ІСТОРІЯ ПРОБЛЕМИ
- •§ 2. ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ У КОНТЕКСТІ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО ПІДХОДУ
- •§3. ЕСТЕТИЧНІ ЗАСАДИ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ
- •10. ІСТОРИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ХУДОЖНЬОГО РОЗВИТКУ
- •§1. ІСТОРИЧНА ТИПОЛОГІЯ МИСТЕЦТВА
- •§2. ПЕРВІСНЕ МИСТЕЦТВО
- •§3. МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
- •§4. АНТИЧНЕ МИСТЕЦТВО
- •§ 5. МИСТЕЦТВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
- •§6. МИСТЕЦТВО ВІДРОДЖЕННЯ
- •§7. ОСНОВНІ МИСТЕЦЬКІ НАПРЯМИ НОВОГО ЧАСУ
- •§8. МИСТЕЦТВО МОДЕРНУ ТА ПОСТМОДЕРНУ
- •11. НЕКЛАСИЧНА ЕСТЕТИКА: ДОСВІД ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ
- •§1. ТЕОРЕТИЧНІ ВИТОКИ НЕКЛАСИЧНОЇ ЕСТЕТИКИ
- •§2. НЕОПОЗИТИВІСТСЬКА ЕСТЕТИКА
- •§3. ПСИХОАНАЛІТИЧНА ЕСТЕТИКА
- •§4. ЕСТЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ В КОНТЕКСТІ «ГЛИБИННОЇ ПСИХОЛОГІЇ»
- •§5. ІНТУЇТИВІСТСЬКА ЕСТЕТИКА
- •12. НЕКЛАСИЧНА ЕСТЕТИКА: ДОСВІД ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ
- •§ 1. ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА ЕСТЕТИКА
- •§2. СТРУКТУРАЛІСТСЬКА ЕСТЕТИКА
- •§3. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІСТСЬКА ЕСТЕТИКА
- •§4. НЕОТОМІСТСЬКА ЕСТЕТИКА
- •§5. ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА ЕСТЕТИКА
- •13. МИСТЕЦЬКА ПРАКТИКА XX СТОЛІТТЯ
- •§ 1. ФОВІЗМ, КУБІЗМ, ФУТУРИЗМ
- •§2. АБСТРАКЦІОНІЗМ
- •§3. ЕКСПРЕСІОНІЗМ
- •§4. СЮРРЕАЛІЗМ
- •14. ХУДОЖНЄ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА
- •§ 1. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНОГО І ХУДОЖНЬОГО ЖИТТЯ
- •§2. ПОЛІТИКА В ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА
- •§3. УКРАЇНСЬКА ЕСТЕТИКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

Естетика
традиційні для естетики того часу, а й проблеми образу, символу, значення слова, його внутрішній зміст. Велика увага приділялася також аналізові ролі кольору, звуку в становленні художньої цінності твору мистецтва. Визначивши Бога як джерело краси, візантійці почали розробляти ідею універсуму — системи образів, символів, знаків, що пов'язують людину з Богом. При цьому наголошувалося передусім на почуттєвій природі людини, яка повинна мати високий рівень розвитку культури сприймання кольору, звуку, відчуття форми предмета. На думку Псевдо-Діонісія Ареопагіта, передавання вищого знання (від Бога до людини) відбувається через світлодари — чуттєві символи, певні зображення, музичні звуки, мелодії, сполучення кольорів. Саме вони формують мистецький твір, і окремим особистостям властиве «бачення», тобто вміння дешифрувати світлові імпульси. Краса як основа гармонійності всього існуючого у світі абсолютно трансцендентна.
ОсобливемісцевестетиціВізантіїпосідалорозробленняестетикомистецтвознавчих функцій ікони та правил зображення Бога. Для вирішення цієї проблеми розроблялися такі поняття, як канон, умовність,лаконізм,декоративність,а щодо розуміння предмета естетики, то спостерігалася дедалі більша перевага мистецтвознавчого аспекта.
§3. ЕСТЕТИКА ЯК САМОСТІЙНА НАУКА
В історії естетичної науки перша половина ХVIII ст. має особливе значення: в 1750 р. вийшов друком перший том теоретичного трактату «Естетика», автором якого був німецький філософ і теоретик мистецтва Олександр Готліб Баумгартен (1714—1762).
Спираючись на грецькі поняття ейсетикос, естаномай, естаноме, естесі, Баумгартен увів новий термін — естетика, окресливши цим самостійну специфічну сферу знання.
Постала потреба виокремлення в самостійну науку певних уявлень, знань, ідей, пов'язаних з емоційним, чуттєвим, ціннісним ставленням людини до дійсності, природи, до суспільства, мистецтва. Це було свідченням накопичення нових знань, які вже не могли розвиватися в межах загальнофілософської теорії і традиційних мистец твознавчих уявлень. О. Баумгартен як філософ стверджував, що гносеологія має дві форми пізнання — естетику й логіку. Естетика пов'язана з «нижчим», тобто чуттєвим, а логіка — з вищим, тобто ін-
16

Предмет естетики
телектуальним пізнанням. Логіка вивчає судження розуму і веде до пізнання істини. Естетика пов'язана із розумінням смаку і пізнає прекрасне. О. Баумгартен широко використовував поняття прекрасного, однак предмет естетики він не визначив через ідею прекрасного (така тенденція виявилася пізніше, зокрема в позиціях Гегеля та М. Чернишевського). Баумгартен визначив предмет естетики через поняття досконале: «...Естетика — це наука про досконале у світі явищ, про досконалість чуттєвого пізнання й удосконалення смаку»1.
Коли Баумгартен зосередив увагу на терміні «досконале», то виявилося, що це поняття вже було об'єктом теоретичного інтересу в естетиці минулого. Так, у праці «Метафізика» Арістотель ототожнював досконале з прекрасним, прекрасне визначено філософом як позитивне досконале. У східних культурах також простежується тяжіння до ототожнення досконалого й естетичного. Арабський філософ середньовіччя Ал-Газалі, наприклад, стверджував: «Краса предмета, його привабливість полягає в існуванні всього досконалого або того, що йому відповідає. Краса кожного предмета — у відповідності його виду досконалості»2.
Однак треба віддати належне О. Баумгартену за відродження в теоретичному обігові такого цікавого поняття, як досконале. Крім того, він поділив естетику на два рівні — теоретичну та практичну. Перша мала вивчати проблеми краси, специфіки чуттєвого сприймання дійсності, а друга була безпосередньо пов'язана з питаннями розвитку мистецтва. Таким чином, у концепції Баумгартена стався поділ предмета науки на дві частини: одна тяжіє до філософського знання, а друга — до мистецтвознавства. Ця тенденція міцно закріпилася в науці, вона існує й понині, змушуючи нас порушувати питання про двопредметність естетичної науки. Відтак це є свідченням як теоретичної, так і структурної складності предмета естетики.
Теоретичні погляди О. Баумгартена формувалися в той час, коли естетичне знання як складова частина філософії вже мало довгу і непросту історію. Це й середньовіччя, в умовах якого написані твори Августина «Сповідь», «Про музику», «Про порядок», і Відродження, що дало світові естетичну спадщину Леонардо да Вінчі, Альбрехта Дюрера, Лоренцо Валла, Піко делла Мірандола, і класицизм, голов
1 |
Baumgarten A. G. Theoretisehе Astetik, — Hamburg, 1983. — S. 10. |
2 |
Aбу Хамид Ал-Газали. Bocкрешение наук о вере. —М., 1980. — С. 235. |
17

Естетика
ні методологічні принципи якого знайшли послідовне висвітлення в «Поетичному мистецтві» Нікола Буало. Сучасниками О. Баумгартена були видатні естетики і теоретики мистецтва — Й. Вінкельман та Г. Е. Лессінг. І хоча проблема предмета естетики цими дослідниками практично не порушувалася, розширення кола теоретичних питань, на яких зосереджувалася увага (краса, прекрасне, естетичний ідеал, види мистецтва, естетичне виховання, мистецтво і влада, моральнісні аспекти художньої творчості), опосередковано впливало і на уточнення предмета естетики.
Отже, введення Баумгартеном терміна «естетика» і фіксація певної галузі наукових знань спиралося на значний історикотеоретичний досвід і закріплювало за естетикою як наукою структурований предмет, що поєднував закономірності чуттєвого пізнання і художню творчість.
Важливим етапом у розробленні проблеми предмета естетики був період розвитку німецької класичної філософії. Безпосередній інтерес до широкого кола естетичних проблем виявили Кант, Фіхте й Гегель.
Іммануїл Кант (1724—1804) переконаний, що тільки людина може бути ідеалом краси, тільки людство «може бути ідеалом досконалості»1. Отже, знову поняття досконалість висувається як важлива координата формування гармонії, ідеалу.
Естетичні погляди І. Канта органічно пов'язані із принципами «критичної філософії», обґрунтованої ним в останні десятиліття життя у працях «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практичного розуму»(1788). Розробляючи принципи «критичної філософії», І. Кант висунув ідею про непізнані «речі в собі» й розпізнані явища, які створюють сферу нескінченного можливого досвіду. Він визначив два види пізнання: апріорне (до досвідне) та емпіричне. Перше спирається на свідомість, отже, сягає істини, друге пов'язане з відчуттями і не вважається достеменним, науковим.
Теоретичні здобутки «критичної філософії» відобразилися в розробці естетичних проблем у працях «Критика здатності судження» (1790) та «Антропологія з прагматичного погляду» (1798). Особливої ваги набула кантівська ідея естетики як критики смаку, який ор-
1 Кант И. Критика способности суждения // Соч.: В 6 т. — М., 1964.
—Т. 5. — С. 237.
18

Предмет естетики
ганічно пов'язаний з оцінкою. У праці «Критика здатності судження» І. Кант розробляє механізм естетичного оцінювання, висуває принципово важливу тезу про безсторонність естетичного судження.
Особливу увагу філософ приділив аналізові специфіки вияву естетичного судження в мистецтві, а отже, виокремив проблему художнього смаку, яку розглянув у зіставленні з духом. І. Кант зауважує: «Смак — це не більш ніж регулятивна здатність судження про форму при поєднанні численного в уяві; дух —це продуктивна здатність розуму a priori давати зразок для цієї форми уяви»1.
Важливого значення І. Кант надає аналізові «зовнішніх» і «внутрішніх » чуттів людини і тому розмаїттю чуттєвих переживань, якіздатнавідчутилюдина.Філософвважає,щосудженняестетичного смаку ґрунтується не на розумінні, а на особливому задоволенні, яке ми отримуємо, споглядаючи форми естетичного предмета. Естетичне судження суб'єктивне, і його оцінка не може бути доведена. Проте в естетичному судженні мистецький твір розглядається як доцільний, а доцільність не є зовнішньою, не привнесена у творчість митця певним суспільним завданням. Це доцільність без мети. Прекрасне подобається нам незалежно від практичного інтересу.
І. Кант значно розширює понятійно-категоріальний апарат есте-
тики, обґрунтовуючи поняття смак, уява, гра, доцільність, досконалість, витонченість, самоспостереження, передбачення та ін.
І. Кант у виявленні специфіки предмета естетики спирався на людську чуттєвість, на складну структуру смаку. На відміну від нього, Йоганн Готліб Фіхте (1762—1814) в розумінні естетики тяжів до ідеї зведення предмета цієї науки до теорії мистецтва. Розглядаючи специфіку мистецтва у порівнянні з наукою і мораллю, він вважав, що саме мистецтво сприяє становленню цілісної людини. Ця думка спонукала Фіхте до вивчення проблеми художньої геніальності.
Принципово нової спрямованості естетичні проблеми набувають у теоретичній спадщині Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770— 1831). У вступі до лекцій з естетики Гегель зауважив, що предметом цієї науки має бути «царство прекрасного», яке інтерпретується ним як «сфера мистецтва, або, ще точніше,— художньої творчості». Слід пам'ятати, що Гегель взагалі негативно ставився до терміна «естети-
1Кант И. Антропология с прагматической точки зрения // Соч.: В 6 т.
—М.,1966. — Т. 6. — С. 490.
19

Естетика
ка» і вважав за доцільне замінити його на термін «філософія мистецтва»або«філософіяхудожньоїтворчості».Гегельувівдовизначення предмета естетики поняття прекрасне, яке в його ж концепції обме жувалося мистецтвом. Отже, зв'язок предмета естетики з «царством прекрасного» звужував саму науку, замикав її лише на тих проблемах, які можна було ототожнити з поняттям прекрасного. Безпосередній зв'язок тільки з проблемами мистецтва відтинав від предмета естетики все, що перебувало поза мистецтвом.
Отже, виявившись у глибокій давнині, зв'язок естетичного з мистецтвом залишився назавжди. У першій половині XIX ст. з'явилося поняття філософія мистецтва (Гегель), яке засвідчило можливість осягнути мистецтво не тільки як систему окремих видів зі своєю історією і теорією, а й як цілісний феномен, специфіка якого розкривається через цілі й завдання творчої діяльності художньо обдарованої людини — митця. Ця людина не лише реалізує свій власний творчий потенціал, а й виступає своєрідною моделлю тих високих, неординарних можливостей, до яких повинна дотягуватися будь-яка людина. Творча діяльність митця — процес свідомої реалізації естетичного, усвідомлене створення естетичної цінності. Якщо в будь-якій іншій царині людської діяльності естетичне може реалізуватися стихійно, неусвідомлено, то в мистецтві однією з найважливіших функцій і є функція естетичного. Тому мистецтво можна вважати найвищою свідомо створеною сферою естетичного.
Ідею Гегеля про зв'язок естетики і прекрасного розвинув Микола Чернишевський (1828—1889). Визначаючи предмет естетики через поняття «прекрасне», він, проте, не обмежував його сферою мистецтва, а наполягав на здатності цієї науки до всеосяжності життя. Така позиція чітко простежується у спробах філософа визначити прекрасне в різних сферах життєдіяльності людини. Таким чином, М. Чернишевський закріпив на російському ґрунті розуміння естетики через ідею прекрасного.
Гегелівське розуміння естетики підсумувало значний період в іс-
торії цієї науки. Умовно можна визначити розвиток естетики від доби Античності до 30-х років XIX ст. як класичний період. При цьому слід наголосити, що з середини XVIII ст. естетика розвивається як само-
стійна наука.
Період від 30-х років до кінця XIX ст. визначається як посткласичний. А в умовах XX ст. формується некласична естетика.
20