Естетика

уяву й особистість творця, тут і відчуження, втрата безпосередності стосунків із природою і навіть мораллю та олюдненістю освяченого віковими традиціями сенсу життя. Але на невідворотний виклик епохи й цивілізації мистецтво відповідає рішучим, нерідко шокуючим викликом. У «Квітах зла» як естетизації потворного був виклик Ш. Бодлера. Іронія в естетиці романтизму — це також виклик, який не залишає мистецтво упродовж всього наступного часу. В широкому розумінні поза сферою людської життєдіяльності мистецтва не існує. Так чи інакше воно включене в історичний рух. Залишаючись паралельністю і часткою буття, акумулятивністю культури, мистецтво на кожному новому витку соціальної спіралі, в який включені також в усіх своїх спектрах людські інтереси, по-своєму реалізує закладені в ньому потенційні можливості свого буття.

§2. СВОБОДА І ДЕТЕРМІНІЗМ У МИСТЕЦТВІ

Мистецтво завжди тяжіє до вільної естетичної самодостатності, звільняється у своїй належності всьому людству від вузькокорисливих цілей, водночас воно не може зректися того коріння, з якого виростає, і не може уникнути суперечностей, земних турбот і повсякдення.

Саме по собі розуміння свободи в мистецтві потребує диференційованого підходу, до того ж, не за мірою її вияву, бо свобода або є, або її немає, а за змістовним з'ясуванням того, про що йдеться. В конкретності слід вбачати й широку загальність, і сутнісний бік. Так, першою ознакою свободи як категорії естетичної, що відображає художнє мистецтво, є його історико-генетична заданість. Мистецтво вільне від самого свого народження, тому що вступило в змагання і суперництво зі спонтанністю самопородження явищ і предметів. З моменту його появи утворилося два світи буття — суворо детермінований у своїй еволюційній космічній логіці і той, який може позмагатися у вільному протистоянні як ідеалізована довершеність гармонії форм і смислів.

Ще одна ознака свободи в мистецтві полягає в самій його сутності бути не лише другою природою, утворенням духовної паралелі, а й вільно ставити перед собою будь-які завдання, моделювати ймовірні і водночас неймовірні ситуації, щоб загострити проблему, висвітлити в

204

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

найяскравіших рисах характери. Лише мистецтво здатне переносити події в часі, повертатися до них у вигляді «присутності» і відтворення логіки взаємозалежних явищ. Усе, що пов'язане з гіперболою, метафорами, згущенням фарб, «польотами уві сні й наяву», для мистецтва доступне. Можна бути королем, принцесою, можна жити в потойбічному світі, бути навіть якоюсь тінню вічності — мистецтво ні в чому не обмежує себе, вторгаючись у найпотаємніші сфери. Воно вільне.

За всієї очевидної полярності понять свобода і детермінізм, різкої відмінності властивостей, відображених ними, ми не повинні розглядати їх із погляду взаємовиключення, абсолюту протистояння чи антагонізму.

Адже в кожному з них є ті грані і особливості, що становлять внут­ рішній, у самому собі сущий антиномізм мистецького явища. Свобода

вмистецтві не абсолютна, а лише відносна і має певну зумовленість та детермінанти необхідності.

Слід чітко розрізняти свободу уявну, ілюзорну і свободу духу в самому собі. Свобода у вільному власному виборі є справжньою навіть за умов, що вона продиктована обставинами. Ця категорія, здебільшого, є об'єктом розгляду етичної науки і цілком виправдано, бо коли йдеться про свободу в творчості митця, то й тут вона набуває моральних критеріїв, хоча охоплює всю складну психологічну гаму суто естетичного порядку як, наприклад, натхнення, прозірливість світлого розуму, осяяння в усвідомленні чистоти творчих помислів, вільних від дріб'язковості й минущого.

Філософія свободи в мистецтві — це філософія свободи людини, а не лише творчості художника. Нерідко ототожнюються свобода художнього «Я» митця і його герої. Проте зауважимо, що мистецтво є вторинним, хоч і воно вільне за своєю сутністю та призначенням. Свобода мистецтва є не самоціллю, а символом прагнення людини до незалежності. Розглядаючи категорію свободи у правовому і моральному аспектах, Гегель писав про вищість «Я»: «Як особа, я вільний і водночас — цей; незважаючи на те, що я цей одиничний, в цьому часі,

вцьому просторі, що я залежний, підвладний випадковості, все-таки я вільний для себе, і те й інше властиве особі»1. Гегель стверджує, що за будь-яких обставин людина має безмежне усвідомлення своєї свободи, «свого-у себе-буття», вимагає «до себе поваги як до вільної».

1 Гегель Г. В. Ф. Философия права. — М., 1990.— С. 395.

205

Естетика

Детермінованістьізалежністьумистецтвінеоднейтесаме.Детермінізм — об'єктивна зумовленість явищ природи, суспільства, психіки людини. Він означає причинну залежність, у якій взаємопов'язані явища мають власну логіку послідовної підпорядкованості. Тип і напрям, навіть стиль у мистецтві, пов'язані з відповідними причинними залежностями.Цевідбуваєтьсячерезособистіснірівніталанту.Тутне все віддано на волю природної стихії і запрограмованості. За певного збігу обставин і завдяки безконечному багатству духовних, психологічних, моральних чинників можливе неповторне самопородження художнього явища. Все відбувається через момент випадковості, де надто важливою є суб'єктивна активність. Інакше нічого іншого не залишалося б, як чекати, повністю покладаючись на обставини. Але є людська воля вираження, активна особистісна участь у вирішенні власної долі. В найширшому плані все те, що відбувається з культурою, зрештою є результатом об'єктивного розвитку історії, оскільки і сама особистість, і вся сукупність впливів на неї становлять своєрідну причину саму в собі. Доречно наголосити, що детермінізм стосується того, в якому напрямі відбувається розвиток художньої свідомості і художньої практики. А залежність дає відповідь на те, через які саме інституції і в який спосіб стосовно конкретної особистості митця здійснювався зовнішній вплив.

Свободаневиключаєйнезалишаємитцяпозазагальнимпроцесом стилів художнього мислення і світосприймання. Саме стиль засвідчує певну стійкість і унормованість, у русі яких формується естетична цілісність епохи. Однак це не означає, що на митця тисне незмінний тягар звичаїв, від яких він не в змозі звільнитися. Змінюються стилі й моди, утримуючи в собі як нове художнє прозріння, так і певну рівновагу свободи й необхідності. Стиль — це, передусім, свобода, оскільки саме в ньому митець отримує реальну підтримку особистого. Водночас це і визначеність. В. Вейдле називає стиль формою душі «для митця, внутрішньою передумовою мистецтва, надособовою зумовленістю творчості. Стиль, — вважає він, — і є визначеність, причому здійснювана не ззовні, а зсередини, крізь вільну волю людини»1.

Отже, в детермінізмі є свобода, а в свободі є детермінізм. Причому саме у внутрішньому їх змісті обов'язково перебувають у єдності

1 ВейдлеВ.Размышлениеосудьбелитературногоихудожественноготворчества // Самосознание европейской культуры XX в. — М., 1991. — С. 269.

206

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

подібні протистояння. Мистецтво не терпить однобічного тлумачення, тобто свободи і детермінізму в ньому. Адже в самій природі мистецтва закладено об'єктивну передумову, завдяки якій співвідношення між свободою і детермінізмом у глобальному та конкретному розумінні має свої підструктури, що слід враховувати в подальшому аналізі.

Щодо розуміння свободи, то потрібно виокремити такі аспекти: наскільки вільно митцеві вдається бути господарем власного таланту, давати йому простір виявити себе, настільки вільно він почуватиме себе незалежним від світу, який може бути неприйнятним, жорстоким, егоїстично корисливим; сутність існування мистецтва завжди є для митця автономною від буденності життя, бо мистецтво народжується вільною його уявою або реальністю, що вплинула на нього; мистецтво— символ та ідеал свободи.

Неможнарозглядатийпоняттядетермінізму,невраховуючитого, якоюміроюмистецтвоможезалишатисяпідпорядкованимісторичній епосі у своєму виборі моральних критеріїв і належати до загального процесу в зміні й становленні суспільних відносин, зокрема й принципів ієрархічної підпорядкованості, якою мірою на нього впливає економічна визначеність, позаестетичні корисливі цілі. Не можна залишати поза увагою й залежність мистецтва в соціальному його бутті від усієї системи влади, від уявлень про свободу особистості, а також питання традиції, що є визначальним чинником, проти якого послідовно велася боротьба у прагненні нових художніх відкриттів, аби привести їх до адекватності й рівноваги із суспільним прогресом.

Як уже зазначалося, творчості властива свобода в широкому етичному та естетичному значенні. Митець може відбирати для себе саме ті ознаки життя, яким він надає перевагу, виявляючи свої уподобання, смак, демонструючи схильність і особливості свого таланту. Митець належить усьому світові, а не служить корпоративним інте­ ресам, так само, як і світ належить йому, бо він покликаний увібрати в себе те, що дає йому право само виявитись у неповторності часу і власного буття. Макро- і мікросвіт становлять його власне тіло й дух, його єство, тому будь-які перешкоди, обмеження, стискання простору духу завдають болю, що також може вилитись у трагічну мелодію. Над залежністю панує окрилення силою власного духу, внаслідок чого виникає парадоксальна ситуація, яку можна продемонструвати

207

Естетика

на прикладі створення Т. Кампанеллою у в'язниці його волелюбного «Міста Сонця». Отже, багато чого залежить не від свободи тіла і фізичної свободи митця, а від його непокори рабству. З неї і викресався вогонь, що освітлював та зігрівав стражденних.

Романтичні уявлення про свободу мистецтва, як і свободу самого творця, висловив у передмові до поетичної збірки «Східні мотиви» В. Гюго. Хоч пафос його суджень спрямований проти некомпетентності критики, однак міркування письменника щодо свободи простору в усіх напрямах діяльності поета мають узагальнювальний характер. З властивою естетиці романтизму розкутістю суджень, з осудом будь-яких обмежень у власному виборі художника сформулював Гюго програму того, як має почувати себе митець, не підвладний ніяким силам. Автор не належить до тих, хто визнає за критикою право допитуватися поета щодо його фантазії, вимагати від нього відповіді, чого він обрав саме цей, а не інший сюжет, розтер саме такі, а не інші фарби, черпав натхнення саме з такого джерела. Темою є все, бо все належить до мистецтва, розмірковує Гюго, все має право громадянства в поезії. Мистецтву нічого робити з шорами і кайданами, «воно мовить: іди! — й пропускає вас до великого саду поезії, в якому нема заборонених плодів. Простір і час належать поетові. Хай же поет прямує куди хоче і робить те, що вважає за потрібне: такий закон»1. «Поет вільний» — це максима В. Гюго.

Тут помітний гіперболізм полемічного характеру. Мистецтво витратило багато сил на боротьбу за власну свободу, на звільнення від пут, естетика романтизму особливо вирізняється в цьому відношенні, хоча тут можна говорити загалом про показовість, а не про виняток. Мистецтво повставало проти змертвілого академізму, за розширення сфери свого впливу. Релігійні заборони супроводжують усю його історію. На прикладі двох світових релігій — мусульманської і християнської — бачимо постійну сувору регламентацію, заборону аж до інквізицій. Водночас у середньовічній сміховій культурі наявна стихія верховенства світського, земного над риторизмом і забороною. В кожну наступну епоху виявлялися елементи свободи, присутності творчого «Я» в мистецтві.

Свобода мистецтва і свобода художньої творчості співвідносяться як загальна тенденція (закон) і її конкретний вияв. У певному

1 Гюго В. Мистецтво і народ.— К., 1985. — С. 109.

208

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

розумінні свобода художньої творчості митця має відносний характер, адже вона залежить від багатьох чинників, зокрема й примусового позбавлення волі, матеріальної скрути, нерозуміння середовища, не кажучи вже про певну заангажованість, замовчування або ігнорування таланту. Є внутрішня залежність митця, що проявляється в неможливості переступити моральну межу почуття обов'язку. Є також просто несвобода, доведена до крайнощів казарменного тиску. Та річ

утім, що ця несвобода завжди наштовхується на спротив, відчайдушне обстоювання свободи ціною життя, фізичної залежності, ціною вигнання. І саме тут виявляє себе той феномен свободи духу, той високий порив, який освітлює дорогу іншим, додає сил і віри.

Митець вільний і незалежний духовно. Якщо він раб, переслідуваний страхом покарання, то можна говорити про знівечення таланту, духовне вбивство митця. Але ж свобода духу породжує патетику, яка залишається незбагненною, викликає острах. Та тільки до того часу, доки митець не змириться у своєму двобої зі злом, ворожим йому середовищем, доки не зруйнує у своєму серці віру. Є крилатий вислів С. К'єркегора про те, що зторгнений з вуст поета крик співзвучний із самою піснею. Однак романтичні уявлення і співчуття не враховують найважливішого чинника, пов'язаного з тим, що талант художника, зазнаючи тортур і мук, стає прикладом найгостріших суперечностей між свободою і посяганням на неї. Поезія промовляє не від імені страждання, а від імені незгасної свободи в ньому. Мистецтво вільне

усвоєму незламному протистоянні рабській залежності.

Свобода і несвобода — в мистецтві поруч. Але тут може бути особливий збіг обставин — свобода вибору митця і власних переконань, з одного боку, але неволя морального імперативу, з іншого. Як вчинити — альтернатив немає. Є поклик таланту і сумління. Є безкомпромісність перед усвідомленням історичної істини і справедливості, бо справжнє мистецтво — це втілення переконань митця, притаманних йому думок і дій.

Існує чимало міркувань з приводу того, бути чи не бути мистецтву включеним у сферу політичних відносин, чи залишитись у власному бутті поза невластивими йому функціями. Адже мистецтво — царина, передусім, духовна й поетична, воно є гра, «дитя свободи», як зауважував ще Ф. Шиллер. Це справді так. Але саме тому мистецтво вільне вибирати свій інтерес до життя в різних виявах — потворних

209

Естетика

або величних, тих, що приховані у глибинах особистісних інтересів, психології і відносин моралі, чи тих, що не позбавлені взаємозалежності з більш загальними причинами суперечностей і зв'язку, названими узагальнено соціологізмом. До них належать ідеологічні, класові орієнтири. У будь-якому разі обов'язково залишається два важливі критерії: чи є то правдиве з погляду об'єктивної історії зображення і наскільки воно відповідає законам мистецтва.

Хоч в ареалах мистецтва невід'ємним критерієм його, що визначає належність до художньо вираженого «Я», виступає рівень майстерності і таланту, особливої гостроти набуває світоглядне спрямування та громадянська позиція митця. Ідеологія аж ніяк не залишається поза увагою в ідеологічно наповненій атмосфері боротьби. М. Хвильовий, уособлюючи вищу міру прояву громадянської світоглядності (політичної, національної, моральної), дає об'єктивну оцінку того, як щирість, чесність, талант митця можуть бути переведеними у площину соціологізму. Але це й означатиме, що без урахування соціологізму загальноестетична і загальнохудожня оцінка твору залишиться абстрактною, особливо на зламі епох, коли мистецтво може виявитися заручником тенденційних і суб'єктивістських оцінок, що не беруть до уваги його властивість активно включатися і виражати в собі усю глибину, складність і неоднозначність процесу. Історичний момент і дух епохи стають вирішальним чинником, який визначає буття мистецтва, його місце в загальному світосприйманні. Літературознавство, критика й історія мистецтва, соціологія культури, звертаючись до художнього життя пореволюційної доби, вносять істотні корективи в оцінку справжньої цінності того чи того твору.

Але незбагненним залишиться пореволюційне мистецтво в його тенденційності — «за» чи проти», — коли не враховуватимуться асимілятивні властивості художньо-образних його перетворень. Аналізуючи збірку поезій Василя Еллана, М. Хвильовий виділяє органічність художнього звучання, переповненого, як він писав, «високим шляхетним трагізмом». За його словами, Елланові вірші революційного бойового циклу зроблені (якщо не всі, то принаймні на 90 відсотків) цілком досконало. «Хіба ми тут не маємо вишуканих асонансів, тонкого верлібру, чудових алітерацій?..» Наголошує він і на наповненості «соковитими образами, які так хвилювали нашу пореволюційну літературну молодь». У «соціальній ліриці» В. Еллана,

210