Естетика

його сутність і структуру. Навіть загальна технологія побудови твору, маючи абстраговані спільні властивості, може використовуватися творцем чітко вираженими етнічною і національною ознаками щодо змісту, стильових особливостей, традицій світосприймання культурних цінностей. Зароджуючись на власній етнічно-базисній основі, мистецтво як єдине і цілісне явище у структурі духовного поступу людства завжди зазнавало впливу міжетнічних зв'язків і міграційного руху. В своїй прагенетичній передумові, еволюційності розвитку художньо-метафоричного світосприймання мистецтво зберігає в собі елемент загальнолюдського.

§5. ІСТОРИЧНА ДИНАМІКА ФУНКЦІЙ МИСТЕЦТВА

Функція мистецтва багатогалузева за різновидами своєї дієвості в різних сферах буття; вона історично змінювана в онтологічному значенні з огляду на існуючі соціолого-мистецтвознавчі, філософські та естетичні її концепції. Розгляд функцій мистецтва — це також один із можливих шляхів пізнання його сутності.

Про те, що мистецтво має величезну силу впливу, люди знали здавна; що воно може докорінно змінити внутрішній моральний і психічний стан, говорилося з тих часів, коли з'явилися такі поняття, як «музичний етос», трагедійний «катарсис», повчальні байки Езопа, сатира Арістофана, Плавта, Теренція. В поемі Гесіода «Роботи і дні» вміщено систему порад: «Слухайся голосу правди та й думки не май про насильство»; «Як же хто, свідчачи, каже неправду й клянеться брехливо, той справедливість порушив, самого себе загубивши»; «Мисливши щастя тобі, я скажу, нерозсудливий Персе, навіть громадою легко дійти до пороку легкого»1. У самому своему зародженні мистецтво мало практичне призначення, навіть не як мистецтво, а як найближчий і найпряміший засіб певного переконування вірити в істину, моральну справедливість, досягнення спритності в діях.

Якщо перелічувати функціональні можливості мистецтва, то постане багато питань щодо того, якою є природа функцій мистецтва, насамперед, про сумірність цих функцій (більша — менша). Чому

1 Гесіод. Роботи і дні // Антична література: хрестоматія. — К, 1968. —

С. 121.

224

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

саме їх стільки, яким чином змінюється їхня роль і значущість? Чи будуть вони завжди? Що є системотворенням у синтезі цих функцій? Що є прямою, а що лише опосередкованою функцією мистецтва?

Назвімотіфункції,якінайчастішеставалипредметоманалізу:піз-

навальна, виховна, практично-утилітарна, евристична, прогностична, релаксаційна, терапевтична, компенсаторна, культуротворча, знаково-комунікативна, інформативна, гедоністична, розважальна та ігрова. Незважаючи на умовність поділу і певні незгоди між теоретиками в тому, скільки взагалі має бути функцій мистецтва та які в нього потенційні можливості, — усі названі функціональні ознаки доповнюють одна одну, їх не можна ні спростувати як неіснуючі взагалі, ні визнати якусь або кілька генералізованими, тобто такими, що здатні перебирати на себе всю діяльнісну силу мистецтва.

У чому полягає взаємозумовленість сутності і функцій мистецтва? Почнімо із соціальних функцій — однієї з корінних проблем естетики. Йдеться, по суті, не лише про вияв функціональних можливостей мистецтва у найрізноманітніших сферах життя суспільства, а й про походження, соціально-історичну детермінованість художньої творчості людини. Набуття людством здатності художнього осягнення світу — це результат якісних стрибків еволюційного процесу, накопичення власне людських властивостей, що здобули вираження як у самій соціальній потребі, так і в зафіксованості цієї потреби в органах, здатних до створення мистецтва. Соціальна потреба мистецтва й генетична основа його виникнення нероздільні. Функція мистецтва породжена на одному з кіл розвитку потреб соціалізації індивідуальних властивостей та поведінки людини.

Корелятивність функцій мистецтва зумовлена розширенням сфери соціального життя суспільства. Адже невипадково ми пізнаємо в доволі широкому обсязі історію пам'яток мистецтва, в яких відображено час, події, людські думки і пристрасті, культуру і ціннісні уявлення. Амбівалентність мистецтва в історичній реальності, хоч і має дещо умовний характер (художнє пророкування може сягати значно далі у прагненнях людини), та однак воно залишається невід'ємною художньою частиною життя і свідомості, вираженням надбання матеріальної і духовної культури конкретного часу. Сутність і функція мистецтва нероздільні, хоч повне їх уподібнення було б неправомірним. Доказом цього є функціональна мінливість упродовж віків не

225

Естетика

тільки мистецтва, а й художньої культури загалом. Така змінюваність і динамізм функцій мистецтва, міра інтенсивності входження його в різні сфери життєдіяльності і свідомості особливо очевидні в зіставленні мистецтва з моральною, науково-пізнавальною, релігійною діяльністю, державно-політичним устроєм суспільства, світоглядними ідеалами й типом поділу праці.

Відображаючи дійсність специфічним художньо-узагальнюваль­ ним способом, мистецтво перетворює і пізнає її. В широкому розумін-

ні можна стверджувати, що пізнання в мистецтві — одна з універсаль-

них і соціально значущих функцій. Ідеться не про вузький гносеологізм щодо пошуку «художньої істини» та відтворення художньої картини світу на зразок відкриття наукових законів і конструювання наукової картини світобудови. Пізнавальна функція мистецтва реалізує себе в інших, доступних лише йому формах, більш проникливих, таких, що сягають глибинних таємниць людської психіки. Такі визнання прерогатив мистецтва поширені не тільки серед представників гуманітарних, а й серед корифеїв точних наук (В. Вернадський, Н. Бор, А. Ейн­ штейн). Певна річ, мистецтво не цікавлять математичні формули чи хімічний склад речей, воно спрямоване, передусім, на дослідження тих загальнолюдських особливостей поведінки, вчинків, стосунків, які є найцікавішими. Кожне нове явище в мистецтві — це художнє відкриття. Функціональні можливості мистецтва щодо цього безмежні.

Отже, світ пізнається особливим чином — через суб'єктивне його сприйняття, переживання і культурно-естетичний досвід митця. Проте пізнання — не є щось неподільне — в ньому багато різних аспектів не лише за об'єктами інтересу мистецького пошуку, а й за відповідним пізнавальним потенціалом змісту, культурно-історичним контекстом. Мистецтво пізнає світ, вдивляючись у нього, коригуючи знання за допомогою типізування, надання більшої чи меншої виразності певним рисам, але в будь-якому разі пізнається й відображається не сам ізольований предмет, а ставлення до нього, що й утворює новий, духовно-естетичний світ.

У мистецтві виражає, пізнає й усвідомлює себе суспільство, а навколо­ цієї фундаментальної мети можуть інтегруватися інші функції — естетична, передбачувальна, компенсаторна тощо. Пізнання в мистецтві є особливим. Воно передбачає критичний погляд на події, оцінку, співпереживання, знання природи загального й цікавого

226

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

в контексті минулого та сучасного досвіду людства. В теорії мистецтва часто натрапляємо на згадки про те, що художникові вдається проникати в глибинність людської душі, пізнавати сутність явищ у такий спосіб, який доступний тільки йому як символові виражальної неповторності мистецтва. Асоціативність і цілісність бачення процесів і картин, спонукання до саморозкриття того, що приховане за зовнішньою випадковістю речей, генералізація найістотніше — все це уподібнює­ мистецтво до найпроникливіших засобів пізнання.

Для мистецтва всеосяжною метою завжди було і залишилося пізнання істини буття, смислу ставлення людини до світу і до самої себе. «В чому істина?» — саме так називається художнє полотно М. Ге. Мистецтво прагнуло відповісти на це запитання. Для нього важливо об'єктивно пізнати моральну загальнолюдську істину не тільки в її самовияві та саморозкритті, а й у переосмисленні, критичному осягненні того, що є суєтністю лише за примарами справжніх цінностей. Нерідко це має бути гострокритична оцінка прихованого за зовнішньою благопристойністю. «Мізантроп» Ж.-Б. Мольєра, «Ревізор» М. Гоголя, «Ярмарок марнославства» У. Теккерея, «Людська комедія» О. де Бальзака — ці та багато інших творів засвідчують їх розвінчувальнуспрямованість,аналітичністьрозмірковуваньнадлюдською природою. Прерогатива мистецтва — звертатися до найзагальніших проблем, що потребують художнього аналізу, філософського осмислення духовно-моральних підвалин, на яких споконвічно тримається людство. Приводом для цього можуть бути міфологічні й релігійні сюжети, історичні події чи просто фантазія митця.

Не можна не помітити, що творам П. Мирного, І. Франка, В. Винниченка, М. Булгакова, Т. Манна, Г. Маркеса властиве осмислення найскладніших проблем минулого й сучасності. Письменники намагаються розібратися, що відбувається із суспільством і культурою, які таємні пружини свідомого й підсвідомого в мотивах та вчинках людей, розкрити зв'язки внутрішнього, зовнішнього і навіть космічного світу, показати моральний стан суспільства у ставленні до проблеми добра і зла.

Мистецтво має неповторну властивість бути поліфункціональним. Лише умовно можна розділити його на окремі грані функцій. Про пізнавальну функцію, що посідає особливе місце, йшлося докладно, коли висвітлювалися особливості й переваги мистецтва як

227

Естетика

засобу набуття знань. Евристична функція передбачає розвиток за допомогою мистецтва творчих здібностей, синтез художності з практичною діяльністю людини. «Яскраво творче ставлення до науки, до філософії, суспільного життя, моралі, — зауважував М. Бердяєв, — вважають художнім»1. Мистецтво зосереджує в собі творчий досвід людства, талант особистості, є стимулом у розкритті творчого потенціалу, дає змогу переносити цінності в життєдіяльний процес.

Воно пробуджує сподівання на творче піднесення людського духу.

Особливу роль відіграє гедоністична функція. Як доведено практикою, нічим не може бути замінена духовна втіха і радість від зустрічі з художнім відкриттям. Мистецтво називають святом піднесення людини над буденністю, а це і є одним із найреальніших засобів зацікавити публіку досконалістю форми, думки, щирістю почуттів, висотою художнього таланту.

Естетичнайкатарсистичнафункції мистецтва близькі між собою, оскільки означають почуттєвий стан і духовне очищення особистості; вони мають бути притаманними кожному акту мистецтва в утвердженні свободи й чистоти ідеалу. Катарсис за допомогою мистецтва звільняє від негативного стану і дає можливість прийти від граничних зі стресовими переживань до своєрідного вивільнення і гармонії самопочуттів. Саме завдяки цим властивостям мистецтво здатне виконувати релаксаційну (зняття напруженості) функцію. Виснажлива, нерідко одноманітна у своєму автоматизмі праця конче потребує залучення в буття художніх образів, образотворчих стосунків із мистецтвом. Отже, мистецтво має і практичне призначення, створюючи естетичне середовище. Виконуючи з найдавніших часів прикрашальну функцію, мистецтво зберегло своєрідний синкретизм.

У свободотворенні також виявляється своєрідна функція мистецтва — воно допомагає людині піднятися над повсякденним тягарем турбот і відчути себе вільною. Видатний педагог Д. Ушинський стверджував, що насолоду від спілкування з мистецтвом повною мірою можна пізнати тоді, коли ти відданий праці й турботам. Мистецтво звільняє людину, даючи їй можливість перенестися в інший світ (кольорів, звуків, природи, поезії, музики тощо). Існує думка, що

1 Бердяєв Н. А. Философия свободы. Смысл творчества.— М., 1989. —

С. 437.

228

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

мистецтво є сферою втечі у світ ілюзій, фантазії, вимислу й ефемерності, такий далекий від справжнього, реального переживання. Це і є одна з притаманних мистецтву функцій — бути засобом звільнення від напруженості й втоми. Музика додає творчих сил, адже вона гармонізує почуття, привносячи ритм і лад; поезія, архітектура, ужиткове мистецтво сповнюють життя світлом, надають йому мажорності, можливо, викликають і складніші почуття, позбавлені прагматизму, розкривають велич буття і покликання людини. Саме завдяки мистецтву людина на певний час забуває про матеріальний тягар, нашарування умовностей, щоб віч-на-віч зустрітися з величчю сущого, де неперебутною цінністю є творчий стан особистості.

У літературі називаються також функції прогностична, тобто завбачувальна, комунікативна — як засіб спілкування, компенсаторна, що означає заміщення або доповнення життєвого досвіду, мнемоністична — мистецтво як пам'ять, культуротворча, оскільки воно здатне не лише створювати духовні цінності, а й надавати їм нових форм життя в кожну епоху, повчальна й виховна. Реальними вони є настільки, наскільки мистецтво здатне впродовж усієї своєї історії бути засобом морального, культурно-ідеологічного впливу, доповнюючи собою найважливіші принципи світорозуміння в утвердженні ідеалу життя. Стосовно повчальної функції мистецтва слід зауважити, що попри іронічне ставлення до неї деяких теоретиків, найкращими своїми аспектами вона приваблює і дотепер залишається популярною. Відомий італійський філософ Б. Кроче рішуче заперечував проти того, щоб мистецтво мало певну виховну самоціль. Він вважав, що воно виховує остільки, оскільки є мистецтвом, а не тому, що воно

— «виховне мистецтво». Думка, на наш погляд, справедлива тільки частково. Так, мистецтво справді виховує не тому, що воно пройняте дидактикою, а тому, що саме по собі є художньою цінністю. Однак цього недостатньо. Мистецтво може мати і негативний вплив, навіть вводити в оману. Саме такий погляд, який, напевно, не в усьому узгоджується із судженням Б. Кроче, висловив свого часу Б. Шоу. Він вважав, що мистецтво здатне пізнавати істину і водночас спроможне на обман. Натхнення художника може бути «не лише божественним, а й сатанинським», і одна з величезних небезпек нинішнього часу полягає, на думку Б. Шоу, у використанні мистецтва для ошукування. Ця проблема потребує серйозного вивчення, оскільки в агресивній

229

Естетика

бездуховності мистецтва спостерігаються випадки не лише містифікацій, а й втрати освяченої віками міри дозволеного, знецінення краси людських стосунків.

Щодо ігрової функції мистецтва, то її не слід перебільшувати, проте не можна й заперечувати. У будь-якому виді мистецтва є елемент гри, тобто у конкретному творі наявні умовність або удаваність, досконалість форми, своєрідність метафор, порівнянь, асоціацій, здатних викликати захоплення винахідливістю і дотепністю митця, а відтак збудити гру почуттів, інтелекту, уяви і здогадки. Обов'язковою умовою гри у мистецтві залишається позаутилітарний зміст твору. Загальна атмосфера святковості, творчого піднесення, сам процес гри можуть дати людям радість, втіху.

Всебічно досліджуючи проблему, И. Хейзінга розглядає види мистецтва­ , які, на його думку, всі без винятку, до того ж кожен властивими йому специфічними засобами досягають ефекту гри. Один із парадоксів у мистецтві: наскільки досконалою, талановитою є праця митця в досягненні кінцевої мети — майстерності зображення людських драм, щастя, показу загадкової безконечності, філософії сенсу життя, — настільки мистецтво не поступається перед можливістю дарувати людині щасливі моменти гри і свободи, реальності духу в самій надреальності, відторгненості від повсякденного буття. В кожному окремому випадку (музика, танок, архітектура, образотворче мистецтво чи мистецтво слова) И. Хейзінга розглядає саме виявлення гри у мистецтві як його притаманність. Не є винятком і поетичне формотворення: метричне або ритмічне розподілення тексту, який промовляють або співають, точне використання рими й асонансу, маскування смислу мистецька побудова фрази. «І той, хто услід за Полем Валері називає поезію грою, в якій грають словами і мовою, не вдається до метафори, а «схоплює» найглибший смисл самого слова «поезія». У поезії і драмі, трагедії і комедії — гра, але вона настільки серйозна, наскільки можна говорити про концептуальне бачення цілого світу в комедіях Арістофана, епопеї Сервантеса, в «сміхові крізь... сльози» М. Гоголя. Взагалі, мистецтво звернене переважно не до гри як такої, але вона обов'язково наявна і набуває естетичної (художньої) самоцінності заради активізації інтелекту і почуття.

230

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

Контрольні запитання

1.Як ви розумієте зв'язок мистецтва з людською життєдіяльністю?

2.Що означають «відкритість» і «недовимовленість у мистецтві»?

3.У чому полягає герменевтична концепція мистецтва Г. Г. Гадамера?

4.Як співвідносяться між собою поняття сприйняття, розуміння та інтерпретація мистецтва?

5.Зіставте свободу й зумовленість (детермінізм) у мистецтві.

6.Як ви розумієте етнонаціональну традицію в мистецтві?

7.Які функції виконує мистецтво в їх історичній зумовленості?

8.У чому полягає специфіка сприйняття відповідно до засобів виразності окремих видів мистецтва?

Список рекомендованої літератури

Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки. — Л., 1966.

Бровко М. М. Активність мистецтва в культурно-історичному процесі.

— К., 1995.

Гадамер Ганс Георг. Герменевтика і поетика. — К., 2001. Гройс Б. Комментарии к искусству. — М., 2003.

Еко У. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів. — Л., 2004. Искусство в ситуации смены циклов. — М., 2000.

Лисий І. Я., Мазепа В. І. Національні виміри художньої культури// Феномен української культури. Методологічні засади осмислення. — К., 1996.

Личковах В.. А. Леверкюнівська душа авангарду// Філософська і соціологічна думка. — К., 1992. — №9.

Мерло-Понті М. Феноменологія сприйнята. — К, 2001. Сантаяна Дж. Витлумачення поезії та релігії. — Л., 2003.

Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня. — М., 1992. — С. 152— 153.

231