Тема 11

теза про відсутність територіальних претензій до сусідніх держав і неви­знання жодних територіальних претензій до себе. Обговоріть на практично­му занятті, яке значення для республіки, на той час частини СРСР, мало де­кларування цих положень.

Етап міжнародного визнання незалежної України розпочався на другий день після грудневого референдуму 1991 р. Першими визнали Україну Ка­нада і Польща, потім — Угорщина, Латвія і Литва. Міжнародне визнання незалежності відбувалося прискореними темпами. Це було гарантією незво­ротності обраного нашою державою шляху, а також того, що держави світу були зацікавлені в існуванні незалежної України. На початок XXI ст. Україна встановила дипломатичні відносини зі 153 країнами світу.

Статус незалежної держави вимагав розв'язання низки важливих і склад­них проблем: правонаступництво СРСР, розподіл армії і флоту, вирішення долі ядерної зброї на території України, створення нових засад міжнарод­них відносин з країнами світу. За цих нових обставин стало очевидним, що концепція нейтралітету в мовах глобалізації для України виявилася нере­альною. Тому перший Президент України Л. Кравчук обрав прозахіднии зовнішньополітичний курс, який передбачав утвердження України в Цент-рально-Східній Європі з намаганнями дистанціюватися від Росії.

Політику активного нейтралітету запропонував для зовнішньополітич­ного курсу України другий Президент України Л. Кучма після його першо­го обрання. Зокрема, це набуття членства в НАТО, інтеграція до ЄС разом із Росією. Багатовекторність стала головним гаслом цієї політики. Проте че­рез відсутність її чіткого обґрунтування зовнішньополітичний курс держа­ви так і не набув чітких рис. Від 2000 р. спостерігалася активізація проросій-ського напряму в зовнішній політиці України.

Необхідно наголосити, що центральною проблемою перших років неза­лежності була доля ядерної зброї на території України, арсенал якої (15 % союзного потенціалу) був більшим, ніж у Великої Британії, Франції та Китаї. Ця ситуація мала неоднозначний характер: наявність ядерної зброї на тери­торії деяких суб'єктів СНД суперечила договору про її нерозповсюдження від 1968 p., загострювала взаємовідносини з Росією, викликала невдоволен­ня Польщі. Володіння ядерною зброєю Україною не вітали також Словаччи­на, Угорщина, Румунія. У 1992—1993 pp. українські лідери зазнали відчут­ного тиску з боку США та Росії, метою якого було прискорити вивезення цього виду озброєння з території України. Лідери цих країн не погодилися навіть на пропозицію Л. Кравчука від 1992 р. про те, щоб протягом семи, а не трьох років, ядерна зброя залишалася в Україні. Головним аргументом при цьому була теза про те, що країна не мала контролю, а у контексті Чор­нобильської аварії взагалі була непідготовлена до володіння нею.

14 січня 1994 р. між Україною, Росією та США була досягнута угода про остаточну передачу ядерної зброї під контроль російського командування.

416

Розбудова незалежної України

У такий спосіб Росія для себе розв'язала багато ключових проблем: не допу­стила появи ще одного ядерного сусіда (Китай таким сусідом уже був) і сут­тєво зменшила вплив України на міжнародній арені. Рішення українських лідерів про відмову від ядерної зброї були безпрецедентними, але зберегти її за тих обставин Україна також не могла. У грудні 1994 р. в Будапешті, отри­мавши гарантії від США, Великої Британії, Росії, Франції та Китаю, Украї­на відмовилася від ядерної зброї.

Приклад України поки що не наслідувала жодна з держав світу. Більше того, на думку генерального директора МАГАТЕ М. ель-Барадея, від 35 до 40 країн світу мають можливість створити ядерну зброю, яка сьогодні відіграє роль політичної зброї, адже свого часу президент Франції генерал Ш. де Голль вважав, що держава, яка не має ядерної зброї тоді, коли її ма­ють інші, не може керувати своєю долею. Важливо акцентувати увагу на тому, що ядерні держави оновлюють національні доктрини безпеки. Фран­ція, наприклад, заявила про те, що її ракети будуть націлені не тільки на держави, які мають ядерну зброю, а й на ті, які можуть застосувати проти неї хімічну або біологічну зброю. В цьому плані доречно нагадати: Україна в ядерній ієрархії вважається такою, що має належний потенціал для вироб­ництва ядерної зброї.

Головні засади зовнішньої політики України були викладені в прийня­тому Верховною Радою документі "Основні напрями зовнішньої політики України" (2 липня 1993 p.), який радимо обговорити на практичному занятті. Основні завдання, поставлені перед зовнішньополітичним відомством Украї­ни, були такі: утвердження і розвиток України як незалежної демократич­ної держави; забезпечення стабільності її міжнародного становища; вклю­чення національного господарства у світову економічну систему; збережен­ня територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів.

Важливе значення мало визнання на рівні міжнародних організацій. Членство України в ООН у сучасних умовах є важливою гарантією її націо­нальної безпеки. Україна представлена в Економічній та Соціальній Раді ООН, Комітеті ООН з внесків, Раді керівників ООН, Програмі розвитку Організації Об'єднаних Націй, Надзвичайному фонді допомоги дітям при ООН, Комісії з прав людини. В цілому Україна бере участь у діяльності більш ніж 60 організацій ООН.

Обрання міністра закордонних справ України Г. Удовенка головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН свідчило про повагу до України та її автори­тет серед держав — членів цієї організації. Україна підтримує колективні зусилля, спрямовані на збереження міжнародного миру та безпеки, бере ак­тивну участь в операціях миротворчих сил ООН в Югославії, Ліберії.

Після підписання в лютому 1992 р. Гельсінкського Заключного акту Украї­ну прийняли до складу Міжнародного валютного фонду, Міжнародного бан­ку реконструкції та розвитку, Організації безпеки і співробітництва в Європі.

14 Історія України

417