Тема 11

проблемою в її діяльності є реабілітація та повернення конфіскованого в сталінські часи майна.

Специфікою релігійного життя є поширення впливу римо-католицької церкви (РКЦ), яка на 2000 р. налічувала 772 громади та мала 38 монастирів. За роки незалежності найбільша кількість католицьких новостворених гро­мад була зареєстрована в Житомирській, Хмельницькій та Вінницькій об­ластях. Діяльності церкви притаманне намагання українізувати літургію, єпископський та священицький корпус (нововисвячені єпископи здебільшо­го українці).

Спостерігається збільшення прихильників протестантизму, кількості громад національних меншин (мусульманські, іудейські, Німецької єванге­лічно-лютеранської церкви, Вірменської апостольської та католицької цер­ков, кримчаків і караїмів та ін.).

Необхідно особливо підкреслити, що поки нерозв'язаним є питання про створення єдиної помісної Церкви, основою якої мають стати православні конфесії. Проте довготривала історична поліконфесійність українців та роз­біжності між церквами створюють об'єктивні перешкоди на цьому шляху.

Ключовим критерієм свободи є різноманітність інформації та вільний доступ до неї. За роки незалежності радикальні зміни відбулись у сфері роз­витку засобів масової інформації. Студенти мають чітко знати, що постінду-стріальне суспільство, яке прийшло на зміну індустріальному, тепер дедалі частіше називають інформаційним. Науково-технічний прогрес змінив інформаційний простір, що кардинально вплинуло на всі аспекти громадсь­ко-політичного життя різних країн.

Необхідно проаналізувати законодавчі акти, які сприяли формуванню нового типу засобів масової інформації (ЗМІ). Насамперед це Закони "Про друковані засоби масової інформації (пресу)" та "Про інформацію" (1992). За роки незалежності відбулося роздержавлення ЗМІ, а їх активний розви­ток впливає на формування громадянського суспільства.

Сучасні ЗМІ перетворилися на могутній політичний інститут. У масових інформаційно-комунікаційних процесах діють різні політичні агенти — це державні або національні ЗМІ, незалежні та опозиційні, приватні та за­рубіжні. ЗМІ поділяють також на "старі" ЗМІ (друковані — газети, журна­ли, бюлетені) і "нові" електронні — радіо, телебачення, комп'ютерні мас-медіа. Якщо на початку 90-х pp. діяло близько ЗО телерадіомовних струк­тур, то через 10 років до Державного реєстру було внесено 791 телерадіоор-ганізацію, з них 28 державних, 250 комунальних та 513 комерційних. На 2000 р. в Україні зареєстровано 10 тис. періодичних видань. Найчастіше за­сновниками ЗМІ є комерційні структури і приватні особи (до 60 %), науко­во-дослідні установи (до 11 %), громадські організації (близько 9 %). Серед новоутворених видань домінують загальнополітичні, інформаційно-ре­кламні, виробничо-практичні та наукові видання.

Засоби масової інформації користуються досить високою довірою у насе­лення: індекс довіри становить у середньому 2,7 за п'ятибальною шкалою.

364

Розбудова незалежної України

Більш високий рівень довіри серед суспільних інститутів тільки у церкви (3,03). Через це значно зросла увага до їхньої діяльності як з боку держав­них установ, так і бізнес-грул.

Треба відверто сказати, що не вдалося запобігти олігархізації ЗМІ, коли через створення власних видань і телеканалів медіакратія (або інфократія) впливає на політичне життя країни. Бізнес-групи і політичні партії намага­ються мати власні газети, телеканали та інтернет-видання. Хід розвитку інформаційної сфери в постсоціалістичних країнах свідчить, що функції ЗМІ як громадського спостерігача, представник споживача і джерело неупе-редженої інформації — ще довгий час будуть недосяжним ідеалом.

На загальносвітовий засіб поширення інформації перетворився Інтернет — глобальна комп'ютерна мережа, через яку проходить величезний обсяг інфор­мації. В Україні її сегмент з'явився наприкінці 1990 p., а офіційно домен UA зареєстрований у грудні 1992 р. На 2000 р. в Україні вже діяло 207 операторів-провайдерів послуг Інтернету, які обслуговували до 180—190 тис. користувачів. І з кожним роком їх кількість неухильно збільшується.

Завершуючи розгляд цього питання, радимо наголосити на проблемах, які поки що не вдалося розв'язати: це вироблення сучасної концепції націо­нальної інформаційної політики, розроблення ефективної системи підтрим­ки пріоритетних соціально-економічних проектів, захист вітчизняного інформаційного простору та підвищення якості й інтелектуального рівня продукції.

Таким чином, за відносно короткий проміжок часу Україна зробила по­тужні кроки до створення засад громадянського суспільства, хоча темпи цих змін поки що не задовольняють ні учасників цього процесу, ні спостерігачів. Але географічна близькість розвинутих демократичних країн, традиційна орієнтованість українців на демократичні засади в організації громадського життя, досвід тоталітарного минулого і сучасні реалії дають змогу успішно подолати труднощі перехідного процесу

3. Формування багатопартійної системи. Своєрідне місце в сучасному громадсько-політичному житті України займають політичні партії. На полі­тичному рівні вони представляють інтереси різних суспільних груп, висту­пають посередниками у відносинах громадянського суспільства і держави.

Важливо підкреслити, що головним напрямом політичної трансформації суспільства є перехід від монопартійності до багатопартійності. Варто зро­бити екскурс в історію і нагадати аудиторії, які є історичні традиції розвит­ку політичних партій в Україні і як вони співвідносяться з розвитком полі­тичної культури. До загальних рис формування багатопартійної системи в країнах пострадянського простору необхідно віднести: виникнення великої кількості партій протягом 2—3 років незалежно від кількості населення (в Естонії на 1,5 млн населення створено близько 100 партій, в Росії з населен­ням 150 млн близько 100, а Україні на 48 млн населення більше 100 партій), а також те, що цей процес відбувається на фоні негативного ставлення пере-

365