Тема 11

Демократичне громадянське суспільство — різновид громадянського су­спільства, вирізняється тим, що його суб'єкти роблять наголос на політичній участі та потенційній опозиційності громадських об'єднань до владних струк­тур (функція противаги). Головною справою громадянських об'єднань є при­щеплення громадянам почуття політичної дієспроможності, здатності до розгляду політичних питань, а також схильності розглядати їх в ім'я загаль­ного добра. Для цієї мети вони мають внутрішньо бути ліберально-демокра­тичними "міні-республіками", орієнтованими на публічні арени обговорен­ня і здійснення політики.

Депутат (від лат. deputatus — визначений, посланий) — особа, що упов­новажена громадянами на виконання якихось відповідальних завдань, до­ручень, на те, щоб репрезентувати й відстоювати їхні інтереси, виступати від їхнього імені. У всіх розвинутих країнах депутати не мають юридичних зобов'язань перед виборцями щодо своєї діяльності, тобто володіють вільним (на відміну від імперативного) мандатом і не можуть бути достроково відкли­кані виборцями.

Держава правова — держава, в якій реально дотримуються конститу­ційних норм, діє система розподілу влади і практично захищені громадянські права та свободи.

Державна політика — комплекс дій уряду та підпорядкованих йому уста­нов, що спрямовані на забезпечення функціонування та розвитку систем життєдіяльності суспільства, розв'язання соціальних проблем. Складаєть­ся з ухвалення загальних (політичних) рішень та організації й управління їх виконанням (адміністрування). Головною ланкою у здійсненні державної політики є виконавча влада.

Інформаційне суспільство — поняття, яким характеризують постінду-стріальну стадію розвитку на підставі великого впливу інформації, який де­далі більше зростає у зв'язку з поширенням комп'ютерних технологій.

Місцева державна адміністрація — орган виконавчої влади в областях і районах, містах Києві та Севастополі. її голова призначається і звільняєть­ся Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. Місцева держав­на адміністрація підзвітна і підконтрольна органам виконавчої влади вищо­го рівня та обласній і районній радам у частині делегованих ним відповід­ною радою повноважень.

Модернізація — частина загального процесу, коли перетворення відбува­ються в усіх основних компонентах суспільної системи: економічній, правовій, політичній сферах, у соціальних відносинах, системі освіти тощо. Мета модер­нізації полягає у забезпеченні економічного зростання, демократії, політичної стабільності, соціального порядку, добробуту, всебічного розвитку особистості, врівноваженого соціальною справедливістю і рівністю можливостей.

Парламентська фракція (від лат. fradio — розламування) — організова­на група депутатів парламенту чи органів місцевого самоврядування, які належать до однієї або кількох споріднених політичних партій, мають

370

Розбудова незалежної України

спільні позиції, прагнуть проводити в колегіальному органі певну лінію, дотримуються дисципліни. Депутатські групи і фракції мають право на про­порційне, тобто відповідне до кількості їх членів представництво в усіх ро­бочих органах парламенту та офіційних парламентських делегаціях.

Партія політична (лат. partis — частина, відділ) — незалежне активне громадське об'єднання фізичних осіб на підставі загальних інтересів, сфор­мульованих в основоположних ідейних настановах і програмах; виражає політичну волю своїх членів; головними завданнями є участь у визначенні політичного курсу держави, виробленні державної політики; формуванні органів влади і місцевого самоврядування; має стійку структуру і постійний характер діяльності.

Трансформація — цей термін у сучасній політологічній літературі вико­ристовується для позначення процесу створення повноцінної демократич­ної системи

Персонали

Кравчук Леонід (нар. 1934) — Президент України у 1991 —1994 pp. За­кінчив Київський державний університет імені Т.Г. Шевченка у 1958 р. Від 1960 р. на партійній роботі. 1970—1989 pp. — співробітник апарату ЦК КПУ, 1988—1989 pp. — секретар ЦК КПУ з ідеологічної роботи, з червня 1990 р. — член Політбюро, другий секретар ЦК КПУ. Від липня 1990 р. до грудня 1991 р. — Голова Верховної Ради України. Народний депутат України.

Кучма Леонід (нар. 1938) — Президент України (1994—2004). Вищу осві­ту здобув у Дніпропетровському університеті у 1960 р. Працював інженером, старшим інженером КБ "Південне". 1975—1982 рр. — секретар парторга-нізації, 1982—1986 рр. — перший заступник генерального конструктора. 1986—1992 pp. — генеральний директор ВО "Південний машинобудівний завод". Від жовтня 1992 до вересня 1993 р. — прем'єр-міністр України. У 1999 р. вдруге обраний Президентом України.

Литвин Володимир (нар. 1956) — Голова Верховної Ради. У 1978 р. закін­чив історичний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. 1978—1986 pp. — помічник ректора, викладач, доцент істо­ричного факультету Київського університету. 1986—1989 pp. — начальник управління Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. 1989— 1991 pp. — консультант, помічник секретаря ЦК КПУ. 1991 —1994 pp. — доцент історичного факультету, докторант. З 1994 р. — помічник Президента України. 1995—1996 pp. — заступник Голови Адміністрації Президента України. Голова Адміністрації Президента України. З 2002 р. — Голова Вер­ховної Ради України.

Мороз Олександр (нар. 1944). Вищу освіту здобув в Українській сільсько­господарській академії, закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ. Від 1976 р. — завідувач сектором сільськогосподарського відділу Київського

371