Тема 11

витку орендних відносин, яке законодавчо визначено Законом України "Про оренду землі" (1998). На 2001 р. 6483,1 тис. селян стали власниками серти­фікатів на право на земельну частку (пай). З них державні акти на право влас­ності на землю отримали 1,5 млн громадян (24 %).

Для власників сертифікатів передача землі в оренду стала найпоширені­шою формою реалізації прав на власність. Станом на 2001 р. площа переда­них в оренду земельних часток становила 22,4 млн га. З власниками укладе­но 5,6 млн договорів оренди, в тому числі 2,9 млн — ізселянами-пенсіонера-ми. Розвиток орендних відносин зумовив появу нового джерела доходів на селі. Плата за оренду земельних часток в грошовому еквіваленті у 2000 р. становила 1 млрд 589,3 млн грн. Поки що орендна плата здійснюється в ос­новному в натуральній формі.

Переважну більшість (80 % ) орендарів земельних часток становили гос­подарства — правонаступники КСП (колишніх колгоспів), 4 % — фермерські господарства, 16 % — інші суб'єкти господарювання. Така структура оренд­них відносин зумовлює значною мірою збереження цілісності земельних комплексів господарств, що реформуються. Перехід на земельно-орендні відносини був найбільш м'якою формою аграрної реформи.

Безперечним досягненням земельної реформи є розвиток особистих гос­подарств населення, садівництва та городництва. 1,5 млн жителів України приватизували свої земельні ділянки. Загальна площа приватизованих зе­мельних ділянок — 3 млн 333,3 тис. га. Заходи з приватизації дрібних зе­мельних ділянок були реалізовані найбільш успішно, і останні вже можуть бути об'єктом купівлі-продажу.

Важливо підкреслити, що в результаті здійснення земельної реформи держава втратила монопольне право власності на землю. Якщо в 1995 р. ча­стка приватного володіння на землю становила 6,2 % , то у 2000 р. — 44,3 %, а частка державної і колективної власності з 91,4 % зменшилася у 2000 р. до 48,5 % . У державній власності залишається тільки 29,7 % сільськогос­подарських угідь країни, які використовуються переважно для забезпечен­ня наукової діяльності, у навчальних цілях, для ведення племінного госпо­дарства та ін.

У 2000 р. ситуація в аграрному секторі почала змінюватися на краще — другий рік поспіль збільшення продукції сягало 10 % (9,8 % — у 2000 р. і 9,9 % — у 2001 p.), але навіть це нижче за рівень 1990 р. у 2,3 раза. Було прискорено розпаювання земель, відбувся перерозподіл у виробництві про­дукції галузі. Колишні колгоспи і радгоспи зберігають першість лише у ви­робництві трьох головних продуктів: зернових, цукрового буряку і соняш­нику. Господарства населення у 2000 р. виробили 98 % картоплі, 87 % овочів, 76 % реалізованого м'яса, 73 % молока, 62 % — яєць. Для стимулю­вання розвитку аграрного сектору у 2000 р. з АПК було списано та реструк­туризовано боргів на суму до 10 млрд грн. Позитивна динаміка розвитку аг­рарного сектору спостерігалась у 2002 р. Обсяг виробленої сільськогоспо-

408

Розбудова незалежної України

дарської продукції зріс порівняно з 2001 р. на 4,4 % . Проте різко знизилася рентабельність зернового виробництва. Восени 2002 р. стрімко впали ціни на продукцію тваринницької галузі. Труднощі в аграрному секторі, які проя­вились у 2003 р., показали, що ефективного аграрного ринку поки що немає.

Аналізуючи процес приватизації підприємств переробних галузей АПК, треба назвати галузі, в яких вона практично завершена: це підприємства м'ясної, молочної, олійно-жирової та кондитерської галузей. Приватизація має сприяти зростанню виробничого потенціалу переробних підприємств, адже індекс продукції харчової промисловості у 1998 р. порівняно з 1990 р. становив 38 % , у тому числі м'ясо-молочної — 19, цукрової — 22, рибної — 5; потужності з переробки м'яса використовуються лише на 20,5 % , для ви­пуску продукції з незбираного молока — на 14 % .

Приватизовано 180 цукрових заводів, або 93 % від їх загальної кількості. Виробництво цукру — найстаріша галузь України, до неї входило 192 цук­рових і 5 цукрорафінадних заводів, 7 тис. великих бурякосійних господарств. За обсягами виробництва бурякового цукру Україна до 1990 р. посідала пер­ше місце у світі — 13—20 % від світового обсягу, а в окремі роки — до 22— 23 % . Цукровиробництво у будь-якій країні є стратегічною, пріоритетною галуззю, що пояснюється соціально-політичною та економічною природою цього продукту. Сьогодні ця галузь потребує державного захисту, адже в Україні відчинені ворота для практично безмитної торгівлі цукром (1—2 % від вартості товару).

Найбільш привабливими підприємствами, приватизація яких завершу­ється, є підприємства системи хлібопродуктів. Відбулася приватизація пе­реробних та сервісних підприємств, будівельних організацій, підприємств, що виробляють і постачають техніку для села, та ін. Найбільша кількість приватизованих підприємств у Донецькій, Одеській, Харківській, Він­ницькій та Київській областях.

Прийняття Земельного кодексу у 2002 р. було важливим кроком для зміцнення курсу реформ в агарній сфері. Адже керівництво більшості вели­ких і середніх підприємств діяло в ситуації, коли воно було непідконтроль-ним ні владі, ні акціонерам. З'явилися підстави сподіватися на створення реального ринку землі, впровадження іпотечного кредиту, залучення інвес­тицій в аграрний сектор. За всіма ознаками етап пошуку господаря-власни-ка на селі завершується.

Таким чином, на початку XXI ст. поступово відбуваються зміни в осмис­ленні та пріоритетах проведення економічної реформи. Якщо до цього до­мінували доктрини соціально-економічної ефективності, то тепер все біль­ший наголос робиться на проблемі формування середнього класу, захисті інтересів вітчизняного виробника, підвищенні доходів населення, зростанні ефективності й збільшенні обсягів виробництва, забезпеченні продовольчої безпеки.

409