60. Основні закони та принципи діалектики.
Принципи діалектики — вихідні, об'єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об'єктивної реальності й виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні. Насамперед матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а духвторинний. Наступний принцип — принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає, що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому.
Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв'язку і загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв'язку явищ у природі, суспільстві і мисленнівимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ.
Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діалектикою наявності розвитку у природі, суспільстві і мисленні, а й відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутворення нового, як саморозвитку матерії. У пізнанні цей принцип вимагає дослідження предметів і явищ дійсності: а) об'єктивно, б) у русі, в) у розвитку, г) у саморусі, д) у саморозвитку, тобто через дослідження суперечностей цих предметів і явищ, розвитку цих суперечностей і, таким чином, з'ясування внутрішніх джерел руху і розвитку. Це означає, що діалектика виходить із визнання того факта, що предмети і явища мають у своїй основі протилежності, існують через єдність цих протилежностей. Узагальнюючи можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності і боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних змін у якісні, на принцип заперечення заперечення. Як бачимо, у філософському розумінні цієї проблеми основні закони діалектики і виступають як основоположні, фундаментальні принципи і буття, і усвідомлення об'єктивної дійсності. Є й інше розуміння цієї проблеми, коли до принципів включають також причинність, цілісність, системність. У ширшому тлумаченні — це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо.
Основні риси діалектичного методу м. розкриваються через принципи, тобто вимоги, які діалектика висуває до процесу мислення і пізнання.
До таких принципів відносяться наступні:
1. Принцип об‘єктивності як вимога вивчати дійсність такою, якою вона є сама по собі, незалежно від її розуміння та ставлення до неї дослідника.
2. Принцип системності як вимога досліджувати предмети, процеси, явища у їх взаємодії, в єдності усіх характеристик і взаємозв‘язків і властивостей. Відповідно до принципу системності ціле завжди сприймається як щось більше, ніж проста сума своїх часток і властивості цілого не виводяться із властивостей його окремих елементів, вирішальним в системі є її структура і характер взаємозв‘язків із середовищем (відкриті і закриті системи)
3. Принцип розвитку як вимога розглядати об‘єкти в їх змінах, розвитку, постійно шукати нові засоби осягнення дійсності, нові виміри буття, не зупинятися на досягнутому ані в діяльності, ані в пізнанні, враховувати не тільки сучасний стан об‘єкта, а його минулі і майбутні форми.
4. Принцип суперечливості як вимога виявляти протилежні боки предметів у їх взаємодії. В процесі пізнання і мислення враховувати протилежні точки зору.
5. Принцип єдності якості та кількості - розглядати предмети, процеси, явища у єдності їх якісних і кількісних характеристик.
6. Принцип детермінізму – виявляти внутрішню взаємообумовленість між явищами, розкривати дійсні причини явищ, досліджувати, що є випадковим, а що необхідним, які умови слід створити для перетворення можливості на дійсність. Детермінізм – це вчення про об‘єктивну обумовленість і взаємозалежність матеріального і духовного світу. Розрізняють класичний, так званий жорсткий і некласичний, імовірнісний детермінізм. Класичний д. визнає однозначну, лінійну причинну обумовленість явищ. Некласичний бачить цю обумовленість як багатозначну, виходить із наявності чисельних, а не тільки причинних, форм взаємозв‘язків, таких яких функціональні, просторово-часові, симетричні тощо, визнає самостійне значення випадковості у процесах розвитку. Тому сучасний д. і має імовірнісний характер.
7. Принцип конкретності істини – вказує на те, що істина завжди конкретна і відносна, є процес прирощення об‘єктивних знань про дійсність. Немає вічних, абсолютних, незмінних істин. До того ж істинне в одному відношенні може бути хибним в іншому та навпаки.
агальнологічні принципи діалектичного мислення:
§ Принцип сходження від абстрактного до конкретного. Абстрактне – однобічне, відсторонене уявлення про предмет. Конкретне – це єдність багатоманітного. Розрізняють конкретне в уявленнях і конкретне в мисленні. Рух пізнанні і мислення здійснюється від конкретного в уявленнях через абстрактне до відтворення конкретного у мисленні.
§ Принцип єдності історичного і логічного – перше в історії повинно бути першим в теорії, логісне і є історичним, звільненим від випадковостей, а історія має внутрішню логіку розвитку.
§ принцип сходження від одиничного через особливе до загального. Загальне не існує як самостійне утворення. Воно постає як схожість ознак певного класу речей, тобто як єдине у численному. Загальне це закономірна форма взаємозв‘язку одиничного у складі цілого. Як закономірність, загальне виражається у одиничному і через одиничне. Отже не існує одиничного без загального і загального без одиничного. Початком, який поєднує одиничне і загальне у межах цілого є особливе.
Формою вираження суттєвих зв‘язків є закон.Закон – це внутрішній, стійкий, необхідний, суттєвий взаємозв‘язок між явищами, який повторюється. Закони мають об‘єктивний характер, оскільки виражають реальні відносини між речами. За ступенем узагальнення розрізняють:
1. всезагальні закони – закони діалектики;
2. загальнонаукові закони – закон збереження енергії, циркуляції інформації
3. конкретно наукові – які вивчаються окремими науками (закон природного відбору)
Закони діалектики розкривають механізми і причини розвитку. До таких законів відносяться наступні:
1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Розкриває механізм розвитку. Відповідає на питання “Як відбувається розвиток”. Розкривається за допомогою категорій кількість, якість, міра (єдність кількості і якості, межа за якої кількісні зміни переходять у якісні), стрибок (перерва поступовості).
2. Закон єдності і боротьби протилежностей – розкриває джерело розвитку, відповідає на питання “Чому відбувається розвиток”. Розкривається за допомогою категорій протилежності (бувають антагоністичними і неантогоністичними), суперечність, єдність і боротьба протилежностей розуміється через поняття взаємодія.
3. Закон заперечення заперечення. Розкриває механізм і спрямованість розвитку, вказує на те, що розвиток має спиралевидний, висхідний характер. Основні поняття – заперечення, зняття.
Характеризуючи закони діалектики ми повинні розкрити і поняття розвиток. Діалектика розглядає розвиток як процес саморуху предмету, джерелом якого є єдність і боротьба протилежностей, як стрібкоподібний процес, який йде по спіралі, як процес зникнення старого і виникнення нового. Розвиток – це особливий тип змін, пов‘язаний із зміною якості предмета. Розвиток – це незворотна, спрямована, закономірна зміна складних систем.
Розвиток постає як єдність двох необхідних характеристик – прогресу і регресу:
1. Відбувається зміна прогресу і регресу в історії природи і суспільства.
2. Може бути прогрес в одному напрямку і регрес в іншому.
3. Сам прогрес одночасно є і регресом. Виникнення нового не може бути без зникнення старого, прогрес в одному напрямку зачиняє можливості прогресу в іншому.
4. Немає прогресивної лінії розвитку природи у цілому. Це суперечило б другому закону термодинаміки. Невідомо також чи є Всесвіт єдиною системою
Надзвичайно важливим і дискусійним питанням є питання про критерій прогресу, особливо соціального. На загальному рівні можна зазначити, що Критерієм більш досконалого є підвищення рівня організації системи, що забезпечує її цілісність, стійкість, можливість подальшого розвитку. Якщо зростає кількість елементів та підсистем, ускладнюється структура, зростає кількість зв‘язків і функцій, що забезпечує життєздатність та наступний розвиток системи то має місце прогрес.