59. Загальна характеристика діалекти як методології пізнання (в тому числі державно - правової дійсності)

Діалектика ( від грец. мистецтво вести бесіду) – вчення про найбільш загальні зв‘язки і закономірності розвитку буття і пізнання і заснований на цьому вченні метод творчого мислення.

Предмет діалектики – найбільш загальні види зв‘язків і всезагальні закони розвитку природи, суспільства мислення.

Д. це таке розуміння світу і такий спосіб мислення, при якому різні явища розглядаються у багатоманітні їх взаємозв‘язків, взаємодії протилежних сил, тенденцій, в процесах змін і розвитку.

Розрізняють Д. об‘єктивну і суб‘єктивну.

Об‘єктивна – це діалектика розвитку природи і суспільства. Останню ще позначають як соціальну д.

Суб‘єктивна – це діалектика мислення, спосіб осягнення і відображення об‘єктивної діалектики.

Тому кажуть про єдність діалектики (тобто об‘єктивної д.), логіки (способу осягнення 1-ої) і теорії пізнання (способу відображення 1-ої).

Діалектика має давню історичну традицію. Виокремлюють:

1.  Античну діалектику. Д. зароджується у давній Греції як мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника. Д. у цьому розумінні розробляли софісти, Сократ, Платон, Аристотель. Але в ці часи складається і інша форма діалектики – діалектика природи, перш за все у Геракліта, який розвивав вчення про змінний, суперечливий, відносний характер всього існуючого (Все тече, все змінюється, віслюки віддали б перевагу соломі а не золоту). Перша форма д. одержала назву стихійної, наївної, оскільки не була теоретичним висновком наукових досліджень, а виникла як досвідне спостереження, узагальнення.

2.  В середньовіччі д. була важливим елементом системи освіти і філософії, але виключно як мистецтво доведення. Пануючим методом мислення був догматизм.

3.  В епоху Відродження відбувається становлення новоєвропейської діалектики. Ідеї Дж. Бруно, М. Кузанського про безмежність світу і співпадання протилежностей у цій безмежності стали важливим етапом розвитку д.

4.  Своєї класичної форми діалектика набула в німецькій класичній філософії. Вершиною її розвитку стала діалектика Гегеля, розроблена як теорія, система діалектичних категорій. Саме Г. сформулював основні принципи і закони діалектичного мислення. В німецькій класиці розроблялася ідеалістична, суб‘єктивна д.

5.  Матеріалістична д. як цілісна теорія вперше була розроблена в марксизмі. У 40-х рр. Х1Х ст. Маркс і Енгельс розробили послідовну систему діалектики як теорії та методу пізнання і перетворення світу.

6.  Сучасна ідеалістична д. Спроби довести, що може існувати тільки суб‘єктивна д., а об‘єктивному світові – природі та суспільству вона не властива.

7.  Нова форма матеріалістичної д. яка перебуває у стані становлення і основним завданням якої є звільнення від надмірного ідеологізму та залучення до теорії д. нових здобутків наукового дослідження природи і суспільства, здобутків сучасної методології наукового пізнання, теоретико-методологічних ідей синергетики як нової теорії розвитку.

Як ми вже зазначали, діалектика, перш за все, і в історії, і в теорії постає як метод філософського мислення. Що ж собою уявляє цей метод, якими є його основні риси?

Діалектика – це метод глибокого, гнучкого , творчого мислення, здатного проникати у сутність речей, розкривати їх взаємозв‘язки, суперечливу природу, побачити їх у змінах, розвитку.

Діалектика є вченням про універсальні зв‘язки і розвиток. Формою відображення універсальних зв‘язків виступають категорії діалектики. Категорії діалектики – це форми мислення, які відображають універсальні зв‘язки і властивості об‘єктивної дійсності у найбільш загальній і концентрованій формі. Їх основні характеристики:

1. За своїм змістом відображають об‘єктивну дійсність

2. Є мисленевими формами осягнення дійсності, засобами підведення одиничного під загальне, необхідне.

3. Утворюють систему

4. Ця система історично розвивається

5. Як засоби відображення протилежних боків предметів, розкриття глибинних взаємозв‘язків застосовуються у вигляді пар та тріад.

Світоглядне і методологічне значення. Категорії діалектики є необхідними формами мислення і ступенями пізнання світу. Організовують і спрямовують процеси мислення і пізнання. У своєї сукупності формують наукову картину світу, є її теоретичною основою.

Як форми відображення універсальних зв‘язків категорії можна умовно поділити на дві групи відповідно до типу цих зв‘язків.Перший тип зв‘язків називають зв‘язками організації. Другий тип зв‘язків – це вертикальні зв‘язки, зв‘язки підпорядкування чи інакше зв‘язки детермінації.

Диалектика Гегеля объясняет развитие мышления через триаду тезис → антитезис → синтез. К. Поппер^[4] объясняет эту схему, сравнивая её с научным методом проб и ошибок, который отбраковывает неподтверждающиеся экспериментом теории. Поппер признаёт, что весьма разумно начинать «развитие определенной области человеческого мышления с какой-то одной идеи — тезиса, открытого для критики, которая “создаст“ свой антитезис». Завершаемая синтезом разумных зёрен схема «добавляет некоторые ценные моменты к интерпретации мышления в терминах проб и ошибок».

Критику Поппер начинает с того, что синтез субъективен — определяется не только материалом тезиса и антитезиса, но и умами, его (этот синтез) отстаивающими^[5]. Но главное, что, правильно замечая, что противоречия — двигатель интеллектуального прогресса и что они неизбежны, диалектики делают крайне неверный вывод, что избавляться от противоречий даже нежелательно. Это опасно, говорит Поппер, поскольку так называемая плодотворность противоречий есть просто результат нашего решения не мириться с ними^[6]. Кроме того, он показывает, как из противоречия следует что угодно. Примирение с противоречием обязательно приводит нас к отказу от критики, от поиска непротиворечивых теорий, синтеза, к концу рациональности и науки. Поэтому диалектическая логика, более чем годная для философского описания истории, не должна занимать фундаментальное место формального логического вывода в жизни. И уж тем более нелепо утверждать, что физическая реальность развивается диалектически, как это делает Маркс.

К. Поппер отмечает, что в диалектике неправильно употребляются логические термины, а понятия «отрицание» и «противоречие» имеют определенное логическое значение, отличное от диалектического. Такая терминология, по мнению Поппера, лишь вводит в заблуждение. Менее обманчивыми были бы термины «конфликт», «противоположная тенденция» или «противоположный интерес». А неуязвимость диалектики для критики Поппер называет чрезвычайно опасным «железобетонным» догматизмом.

Держ – прав дійсність, а також окремі її елементи можуть бути розглянуті як система. Перш за все ми повинні визначити вид сист. ієрархі.

лінійна тощо, потім визначити відкрит. чи закрит. сист. для того, щоб визначити умови, які впливають на систему.Аналіз системи залежить від виду – закрита чи відкрита сист. – залежно від цього використ. методи діалектики чи синергетики.