10. Система фінансового права

Система фінансового права — це об'єктивно обумовлена внутрішня організація фінансового права, що полягає в єдності й узгодженості фінансово-правових норм та їх згрупуванні у фінансово-правові інститути й підгалузі.

Основними структурними елементами системи фінансового права є:

1) фінансово-правова норма як базовий структурний елемент;

2) фінансово-правовий інститут як сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певну групу однорідних фінансово-правових відносин. Інститути фінансового права можна класифікувати:

- за функціональною роллю: регулятивні (наприклад, Інститут місцевих податків і зборів) та охоронні (наприклад, інститут фінансової відповідальності);

- за змістом: матеріальні (наприклад, інститут бюджетного устрою) та процесуальні (наприклад, Інститут бюджетного процесу):

3) підгалузь фінансового права як об'єднання інститутів фінансового права, що регулюють окремий вид фінансових правовідносин (наприклад, бюджетне право).

Фінансове право складається із Загальної та Особливої частин.

Загальна частина включає такі норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підґрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Норми Загальної частини визначають:

- поняття та зміст фінансів і фінансової системи;

- поняття фінансової діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, її завдання, принципи, форми й методи здійснення;

- правовий статус суб'єктів фінансової діяльності:

- предмет і метод фінансового права, його поняття, систему й джерела;

- правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм:

- правові основи фінансового контролю.

Особлива частина фінансового права складається з норм, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи, зокрема суспільні відносини в галузі:

- державного й місцевого бюджетів;

- спеціальних цільових фондів коштів:

- державних і місцевих доходів:

- державного й муніципального кредиту;

- обов'язкового державного страхування;

- державних і місцевих видатків;

- грошового обігу й розрахунків;

- банківського кредитування (щодо задоволення публічного інтересу);

- валютного регулювання;

- фінансів суб'єктів господарювання тощо.

Отже, норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині.

Фінансове право можна характеризувати з різних позицій. З одного боку, це самостійна галузь права із визначеним предметом та методами правового регулювання, з іншого — це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права.

Фінансове право — це також навчальна дисципліна у системі загальноправових курсів, що становить системний виклад теоретичного і прикладного матеріалу з метою підготовки кваліфікованих кадрів, здатних аналізувати складні процеси у сфері фінансової діяльності держави. Систему курсу фінансового права як навчальної дисципліни побудовано відповідно до системи фінансового права.

Навчальний матеріал зосереджено в Загальній та Особливій частинах. Загальна частина об’єднує норми фінансового права і правові інститути, що закріплюють: поняття фінансів і фінансової системи; поняття публічної фінансової діяльності, її методи, принципи та правові форми; правовий статус уповноважених у сфері публічної фінансової діяльності державних і муніципальних органів; предмет та методи фінансово-правового регулювання; характеристику фінансових правовідносин і фінансово-правових норм; поняття фінансового контролю, його види й методи, тобто такі норми й інститути, які є спільними для решти фінансово-правових інститутів і становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави.

Особлива частина містить норми і правові інститути, що регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні елементи фінансової системи. Провідне місце в Особливій частині фінансового права посідає бюджетне право, яке входить до неї як підгалузь і складається з двох великих правових інститутів — бюджетного устрою та бюджетного процесу. Особлива частина містить і такі правові інститути: доходи бюджетної системи (насамперед податкові й неподаткові); видатки бюджетної системи та цільових фондів; державний кредит і державний борг; державне обов’язкове страхування (майнове й особисте); грошово-кредитна система. Ці інститути мають особливості, складаються з правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права, але об’єднуються в систему через єдиний предмет та методи фінансово-правового регулювання. Безперечно, ці правові інститути містять правові норми, що регулюють публічну фінансову діяльність.

Від системи фінансового права як галузі права слід відрізняти систему фінансового законодавства. Остання складається як результат видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Частіше під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, у яких об’єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг системи права і системи законодавства в межах від окремої норми до права загалом не є абсолютним. У цих межах вони існують самостійно, оскільки мають специфіку та власні тенденції розвитку.

Залежно від підстав (критеріїв) розрізняють такі види систем законодавства: горизонтальну, вертикальну, федеративну, комплексну

1. Горизонтальна (галузева) побудова системи законодавства обумовлена предметом правового регулювання — фактичними суспільними відносинами. На основі цього критерію відокремлюють галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право — конституційне законодавство, трудове право — трудове законодавство, фінансове право — фінансове законодавство тощо).

Вертикальна (ієрархічна) побудова відображає ієрархію органів державної влади та нормативно-правових актів за їх юридичною силою1 2.

Серед сучасних тенденцій розвитку системи права можна назвати процес поступового нагромадження нормативного матеріалу та розподіл його за структурними блоками (інститутами, галузями). Тенденція до уніфікації зазначених блоків дає підстави для підвищення ефективності правового регулювання. Цей процес спричинює утворення нових інститутів (банківське, податкове право). У свою чергу, тенденції вдосконалення законодавства пов’язують зі створенням його нових комплексних галузей (зокрема, банківського, приватизаційного, податкового законодавства тощо), що значно впливає на реальне вирішення економічних та соціальних питань.

Якщо система права — це внутрішня форма права, його будова за галузями та інститутами, то система законодавства — його зовнішня форма; це система нормативно-правових актів, у яких втілилися галузі й інститути права. Внутрішня й зовнішня форми права нерозривно пов’язані й не можуть існувати одна без одної. Система права і система законодавства діалектично поєднані, їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати.

Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої утворюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинний елемент — це стаття нормативно-правового акта, яка не обов’язково має містити всі три структурних елементи правової норми. Характерною рисою нормативно-правових актів є те, що вони, як правило, містять норми різних галузей права і тому регулюють різні за змістом види суспільних відносин. Отже, можна стверджувати, що даний нормативно-правовий акт не може мати єдиного предмета та методу правового регулювання. Доцільно підтримати професора П. С. Пацурківського, який вважає, що предметний підхід і структурний аналіз змісту права й законодавства є головними для пізнання об’єктивної структури права, створення на основі цього її ідеального образу (побудови структури права) та вираження її у законодавстві1