8. Порівняти фінансове право та адміністративне

Адміністративне право регулює суспільні відносини, що формуються, коли органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування реалізують і захищають права, свободи й законні інтереси фізичних і юридичних осіб, а також у процесі державного і самоврядного управління у сферах соціальпо-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку2.

У свою чергу, діяльність із формування, розподілу й витрачання коштів за характером є управлінською. Тим більше, що витоки фінансового права містяться саме в адміністративному праві. Хоча вже наприкінці XIX ст. фінансове законодавство виділилося з адміністративного права в самостійну галузь права, яка доповнювала інші галузі публічного права, зокрема конституційне, звідки вона вилучила частину (бюджетне право), й адміністративне, з яким також була тісно пов'язана (місцеві фінанси, фінансова юрисдикція, організація управління фінансами).

Спираючись на норми та принципи теорії управління, фінансове право регулює відносини, безпосередньо пов'язані з фінансовою діяльністю держави. Здійснюючи регулювання у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фінансових ресур-сів, фінансове право закріплює на правовому рівні виконання державою її призначення. На прикладах фінансової політики держави спостерігається управлінська оцінка дії права в її загально-регулятивному аспекті, де, як зазначав В. В. Цвєтков, «притаманна праву соціально-організаційна спрямованість дозволяє говорити про принципову єдність цільового призначення управління і права та на цій основі — про управлінський потенціал самого права»1. У свою чергу, на думку В. Б. Авер'янова право доцільно розглядати як інструмент державно-управлінського вітливу на суспільні підносний за умови, що зв'язок права й управління відбивається в регулятивних властивостях права як прояві його управлінської функції2.

9. Який зв'язок фінансового права з цивільним правом

Існує певний зв'язок між цивільним і фінансовим правом. Так, з діяльності фінансово-кредитних органів виникають відносини, які будуються на добровільних засадах та регулюються нормами цивільного права, але на їх основі виникають і існують фінансово-правові відносини, у яких ці органи користуються владними повноваженнями і здійснюють функції з формування, розподілу і використання фондів коштів на користь держави. Такий тісний зв'язок двох галузей права іноді приводить до висунення теорії про можливий диспозитивний метод регулювання фінансових правовідносин, що не відповідає дійсності і є неприпустимим.

Особливий інтерес становить співвідношення фінансового і цивільного права. Хоча фінансове право є публічною галуззю, між ним і цивільним правом існує якнайтісніший зв’язок. Фінансове і цивільне право пов’язані настільки тісно, що дають підстави одним бачити у фінансовому праві додаток до цивільного права, а іншим — стверджувати, що цивільне право має бути підпорядкованим фінансовому праву. Однак таке тлумачення взаємозв’язку фінансового і цивільного права може лише відволікти від суті справи. Фінансове право, як і цивільне, охоплює регулювання господарських процесів, але в зовсім інших аспектах, іншими методами. Такі категорії цивільного права, як дохід, майно, споживання (витрати), видатки та ін., використовують у фінансовому праві, де вони формуються й інституціоналізуються.

До майнових відносин, які ґрунтуються на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі до фінансових і адміністративних відносин, цивільне законодавство не застосовують, якщо інше не передбачено законодавством. Отже, за загальним правилом, норми цивільного права не застосовуються до бюджетних, податкових відносин. Це розмежування є надзвичайно важливим, оскільки фінансові відносини також тісно пов’язані з майном. Однак можливі й винятки, коли ті чи інші положення цивільного законодавства застосовують у сфері фінансового регулювання.

Саме цивільне право регулює відносини, реалізація яких передбачає досягнення певних господарських результатів. Після одержання таких результатів починає діяти фінансове право, що визначає розміри й порядок сплати відповідних платежів, санкції за ухиляння від сплати податків, зборів тощо. Таким чином, фінансове право ніби підключається до відносин, що регулюються цивільним правом. Часто фінансове право прямо посилається на цивільно-правові інститути (власність, відкриття спадщини, дарування) і поняття (договір купівлі-продажу, передача права власності).

Ще тісніший зв’язок фінансового права в умовах ринкових перетворень з цивільним правом, оскільки до предмету останнього серед багатьох майнових відносин входять і грошові відносини. Крім того, деякі органи державного управління спеціальної компетенції, наприклад, Національний банк України, водночас є господарською організацією юридичною особою, що діє на комерційних засадах. Між цими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями і громадянами з другого, виникають відносини на основі договорів. Наприклад, на основі кредитної угоди.

Характерними для таких відносин є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного суб’єкта до іншого тощо і тому до предмету фінансово-правового регулювання не входять. Норми фінансового права в даному випадку встановлюють джерела фінансово-кредитних ресурсів, якими оперує Національний банк, порядок утворення і розподілу створюваних ним грошових фондів; порядок мобілізації НБУ грошових коштів в розпорядження держави; способи здійснення контролю за фінансовою діяльністю організації тощо.

У всіх цих випадках Національний банк виступає як орган виконавчої влади, що наділений владними повноваженнями. Взаємозв’язане фінансове право і з іншими галузями права з трудовим, кримінальним і т.д.