4. Поняття методу фінансово-правового регулювання

Разом із предметом метод (від грец. — спосіб пі­знання, дослідження явищ природи та суспільного життя) пра­вового регулювання є однією з ключових категорій, що слугу­ють підставою для виокремлення галузей права. Справедливим це твердження є і для фінансового права.

Метод фінансового права — це спосіб юридичного пізнан­ня, відтворення та організації юридичного знання щодо сфе­ри публічної фінансової діяльності.

Державна воля при виборі методу правового регулювання обумовлена змістом відносин, на регулювання яких спрямова­ний вплив правових приписів. Попри обумовленість методу правового регулювання предметом, вони утворюють внутрішню єдність та існують у такому нерозривному зв'язку як вихідна підстава для поділу права на галузі, а останні — на інститути. Причому такі ознаки мають характеризувати відповідні сукуп­ності правових норм (інститути, підгалузі, галузі) одночасно¹.

Метод фінансово-правового регулювання — це сукупність засобів впливу держави на учасників фінансово-правових відно­син. Якщо предмет правового регулювання демонструє, які від­носини регулюються правом, то метод підкреслює, як відбува­ється таке регулювання, яким чином, у якому співвідношенні застосовуються способи правового впливу на поведінку учасни­ків відносин і як унаслідок цього вона змінюється. Метод пра­вового регулювання визначає особливості поєднання правових засобів у рамках певної сукупності правових норм. Відповідно до нього закріплюються особливості правового статусу суб'єк­тів правовідносин, характеризуються підстави виникнення, зміс­ту їхніх прав та обов'язків, характер і підстави застосування за­ходів державного примусу.

Метод фінансового права завжди спрямований на підтри­мання стабільних відносин у сфері збирання, розподілу та вико­ристання публічних фондів коштів. Можна цілком підтримати твердження, що метод фінансового права — це розмаїтий за на­бором способів правового регулювання механізм, за яким ви­никають і рухаються фінансові правовідносини, визначаються особливості правового положення і способів захисту прав та ін­тересів їх учасників².

5. Основний метод фінансового права та його особливості

Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин із метою реалізації ними своїх функцій.

Метод владних приписів властивий публічним галузям права — конституційному, адміністративному, кримінальному. Однак у кожній він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з публічною фінансовою діяльністю, метод владних приписів становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, із якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус. їх суб'єктів, розподіл прав і обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.

З  огляду на специфічний зміст публічної фінансової діяльності метод владних приписів виявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. При цьому під владними приписами розуміють особливу форму організаційної діяльності; забезпечену законом вимогу уповноважених суб'єктів законодавчої або виконавчої влади до поведінки та дій у галузі фінансів, звернену до юридичних чи фізичних осіб— суб'єктів фінансових правовідносин. Водночас не всі суб'єкти у фінансових правовідносинах мають владні повноваження.

Владні приписи стосуються забезпечення публічної фінансової діяльності: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; установлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення міжбюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом

¹​Деякі автори, зокрема М. В. Карасьова, говорять про притаманність фінансовому праву імперативного методу правового регуювання (Карасе- ва М. В. Финаисовое право России в XXI веке: инме акценти / М. В. Карасе- ва // Правоведение. — 2002. — № 5 (244). — С. 12—16). Разом із тим у науковій дискусії зазначають, що імперативним є не метод правового регулювання, а власне державні фінанси. При цьому необхідно застерегти від загальносу спільного, а тим більше політичного, тлумачення змісту імперативності: вона обмежується лише співвідношенням публічного і приватного, щодо яких при імперативному регулюванні з'являються обов'язкові елементи. На відміну від цього, владність означає державні веління у тих сферах, де існують фінансові відносини, які виникають не під впливом держави, а в результаті об'єктивного розвитку відносин обміну. Скажімо, регулювання банківських відносин теж є владним, проте імперативними у ньому є лише ті елементи, які привнесені державою, але не виникли внаслідок розвитку банківських відносин (наприклад, це обов'язкове резервування коштів),

програмно-цільового або кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення державного боргу; грошово-кредитної ДІЯЛЬНОСТІ ТОЩО.

Державно-владним приписам у сфері публічної фінансової діяльності властиві такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. Пояснюється це насамперед значенням, якого держава надає фінансам для свого стабільного функціонування й забезпечення суверенітету. Будь-які приписи у сфері публічних фінансів мають переважно категоричний характер. Особливо це виявляється на стадії мобілізації фінансових ресурсів. Наприклад, несплата своєчасно податку спричинює у будь-якому разі обов'язок застосування санкцій із боку держави через уповноважений орган — державну податкову службу. Вчинення правопорушення автоматично призводить до застосування належних санкцій.

Відсутність оперативної самостійності також є визначальною рисою саме фінансового права. Податківець не має права обрати той чи той вид санкції за вчинене правопорушення у сфері податкових відносин — за кожне з них передбачається конкретна санкція, розмір якої або черговість застосування не можна змінювати.

Окрім того, саме на прикладі податкових відносин краще за все коментувати метод владних приписів, оскільки чинне законодавство містить можливість застосування санкції на санкцію, що загалом для юриспруденції не є характерним, логічним та виправданим. Згідно із ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» пеня нараховується па суму основного боргового зобов'язання та штрафів за вчинене правопорушення. Зрозуміло, що інший учасник фінансових відносин тим більше позбавлений права оперативної самостійності й зобов'язаний чітко дотримуватися приписів, установлених фінансово-правовими нормами. Розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати свої повноваження лише в межах виділених бюджетних ресурсів у терміни та на цілі, встановлені затвердженими фінансовими планами (актами про бюджет, лімітними довідками, бюджетними розписами, кошторисами установ тощо).