118. Цивілізаційно-інноваційним метод дослідження історії культури

Застосування цивілізаційного підходу до вивчення культур ускладнено, оскільки різні дослідники по-різному тлумачать саму дефініцію “цивілізація”. Не виявлено досліджень, де була б здійснена грунтовна спроба розмежування еволюційних концепцій розвитку культури та цивілізації. Найчастіше поняття “культура” і “цивілізація” вживаються як синоніми або як протилежний профанований негатив. У зв'язку з цим дисертант пропонує структуру культури, що складається з “трикутника взаємодій” – технології та економіки (економічний спосіб виробництва) духовної культури людини та суспільної свідомості (духовна сфера) культурних норм і соціально-політичнихвідносин –заглибленого в етногенез і культурогенез. Усупереч твердженням про кризу історичного знання та методології дослідження культурно-історичних процесів розроблено нові концептуальні підходи до аналізу траєкторій розвитку культури різних соціумів, визначено закономірності еволюції культур і цивілізації, їх місце в історичному процесі. З метою багатовимірного історико-культурологічного пізнання цілісного світу, аналізу взаємовпливів та циклічного розвитку елементів системи “людина суспільство природа космос” досліджені і запропоновані цивілізаційно-інноваційні цикли, пов'язані з безпосередньою діяльністю людини, виявлено їхній вплив як на розвиток окремих культур, так і на геопростір. Вивчення цивілізаційно-інноваційних циклів всесвітньої історії культури показало, що образ світу постає як сукупність нелінійних процесів. Усвідомлення ж нелінійності історичного процесу приводить до філософії нестабільності, теорії дисипативних структур і, врешті-решт, до концепції синергетики. Комплекс синергетичних моделей самоорганізації в науках про людину і суспільство дав змогу по-новому осмислити традиційні проблеми антропології, історії, культурології, соціальної та історичної психології, етики тощо, розкрити маловивчені причинні залежності. Цивілізаційно-циклічний підхід до вивчення історико-культурологічних параметрів етногенезу свідчить, що культура етносу проходить циклічні фази від пасіонарного поштовху до гомеостазу. Етногенез нерозривно пов'язаний із культурогенезом як одним із видів соціальної та історичної динаміки культури. Це, зокрема, проявляється в породженні нових культурних форм, їх інтеграції в існуючі культурні системи та у формуванні нових культурних систем і конфігурацій. Основною причиною культурогенезу – з позицій теорії циклів – є необхідність в адаптації людських спільнот до мінливих умов їх існування через вироблення нових форм діяльності та соціальної взаємодії. Істотну роль у культурогенезі відіграє також індивідуальний творчий пошук в інтелектуальній, технічній, художній та інших сферах. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. разом зі створенням глобальної системи формувалася і планетарна макроцивілізація, яка трансформується із індустріальної, або техногенної, в постіндустріальну, або інформаційну. Різні ж рівні розвитку регіонів, їх особливості віддзеркалюються у суперкультурах. За історико-географічними, культурно-ментальними критеріями та культурологічними парадигмами в дисертації запропоновано новий порядок таких семи суперкультур: 1) євро-американська (Західна та Центральна Європа, Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія); 2) латиноамериканська (Південна та Центральна Америка); 3) євразійська (Східна Європа, Північна Азія); 4) китайсько-японська (Південна і Східна Азія); 5) індуїстська (Південна Азія); 6) ісламська (Північна Африка, Західна і Центральна Азія); 8) африканська (Центральна та Південна Африка). Разом з тим усвідомлення нелінійності розвитку історичного процесу свідчить про те, що XXI ст. – це точка біфуркації нового світового порядку, при якому на світ впливають п'ять чинниківу співіснуванні суперкультур: зверхність сили, глобалізація світової економіки, хаос, пошук самоідентифікації, чинник нерівності. Системи культурних специфічних особливостей, характерних для деяких соціальних груп, породжують субкультури. Сьогодні можна виділити: молодіжну, субкультури окремих фахових груп, міста і села, масову, елітарну та ін. Ці субкультури визначають стадійні, регіональні та національні типи культур. Самобутність окремих субкультур збагачує культурне життя всього суспільства. У сучасному соціумі передує масова культура, яка є породженням техногенних інформаційно-віртуальних тиражувань іманентно вторинної культури, попит на яку культивується і розповсюджується у сфері послуг у добу глобалізму. Масова культура посідає проміжне місце між повсякденною культурою, опанування якою потребує людина в процесі загальної соціалізації в середовищі проживання (насамперед, у процесах виховання і загальної освіти), та спеціалізованою культурою, засвоєння якої потребує спеціальної (професійної) освіти. Через культуру людина реалізується як особистість, проходить формування самосвідомості, освіченості, духовності та інтелігентності. До того ж простір цінностей, цілей і змістів життєдіяльності людини перебуває під впливом інтеграції та відсторонення, які формують особливу базову напруженість у людини. Вона визріває і формується між полюсами: гедонізм - альтруїзм, любов - влада, творення – самообожнювання тощо, які не тільки задають простір цілей і змістів життєдіяльності носіїв даної культури, а й виступають одним з основних орієнтирів для самовизначення та самопізнання людини. В історії євро-американської культури в контексті цивілізаційно-інноваційного та синергетичного підходів можна виділити чотири цикли, які правомірно розглядати як глобальні революції, що змінили наукову картину світу. Першою з них була революція XVII ст. Вона ознаменувала собою становлення класичного природознавства. Наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. відбулася друга наукова революція, яка визначила перехід до нового стану природознавства – дисциплінарно організованої науки. Зародження глобальної цивілізації та поняття: “цивілізація – це континуум культур”також стосується цього періоду. Від кінця XIX до середини XX ст. мала місце третя цивілізаційно-інноваційна хвиля, пов'язана з перетворенням стилю мислення класичної науки і становленням нового, некласичного природознавства. У 80-х рр. ХХ ст. виникла всесвітня інформаційна мережа Інтернет, яка започаткувала єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство, світову історію