50.Конфуціансько-даосиський тип культури

Типологія на основі цивілізаційно-конфесіонального принципу: ·         Конфуціансько-даоський тип культури ·         Індо-буддійський тип культури ·         Ісламський тип культури ·         Християнський тип культури

51. Критерії культурного прогресу

Культурологічна наука в особі її провідних її представників вперше з усією ясністю показано, що культурно - історичний процес не можна трактувати як якесь односпрямоване рух з точки зору однієї цивілізації. Подібний підхід є грубим спрощенням. Існують різні культурні світи, які народжуються, розвиваються і гинуть отже всесвітня історія є багатство і різноманітність цих культурних світів. Визнавши існування самостійних, хоча і взаємопов'язаних культурних світів культурологічна наука постала перед проблемою тіпологізма. Вебер виділив 3 типи: Традиційний, харизматичний, раціональний. Традиційний Грунтується на священність панівних форм традиції. Йому відповідає патріархальна спільність на чолі якої стоїть пан, має сакральний статус. Харизматичний. Представляє собою владу особистості, що володіє особливими ворожими, інтелектуальними і психологічними якостями. Ці якості дозволяють даної особистості захоплювати людей, підкоряти їх, вести за собою. Дана особистість сприймається, як володіє особливими властивостями, які у інших відсутні. З точки зору харизматичного типу культури така особистість є критерієм абсолютної істини. Раціональний. Заперечує як традиційний так і харизматичний типи культури, вважає їх застарілими, архаістіческімі, насильницькими. Раціональному типу відповідає правовій тип держави, який за Вебером характеризується підпорядкуванням винятково законом. Іоган Якоб Бахофен і Лео Фробеніус поділяли всі культури на матріархальні і патріархальні. Це розділення здійснювалося за принципом домінації чоловічого або жіночого начала. Обидва дослідника якісним більш високим представляли матріархальний тип, а абсолютної домінації патріархального початку вбачали явну загрозу як для існуючих окремих цивілізацій, так і для існуючої культури взагалі. Культурологічесая наука під час свого розвитку виробила такі універсальності критерії типологізації: а) Єдність культурного простору географічного середовища. б) єдність духовної традиції в) спорідненість етнасов г) єдність способів господарської діяльності.

52.Культура – атрибут цивілізації

Поняття культури і цивілізації часто не розрізняються і сприймаються як тотожні. Вони дійсно мають багато спільного, але разом з тим, між ними існують і помітні відмінності. За часом термін "цивілізація" виник набагато пізніше терміну "культура" - лише в XVIII столітті. Його автором, за однією версією, вважається шотландський філософ А. Ферпоссон, який розділив історію людства на епохи дикості, варварства і цивілізації, маючи на увазі під останньою вищий щабель суспільного розвитку. Згідно з іншою версією, термін "цивілізація" був придуманий французькими філософами-просвітителями і використовувався ними у двох сенсах-широкому і вузькому. Перший з них перегукувався з тим, який вкладав у нього Ферпоссон, і означав високорозвинене обществo, засноване на засадах розуму, справедливості та релігійної терпимості. Другий сенс тісно перепліталася з понятому "культура" і означав сукупність певних якостей людини - неабиякого розуму, освіченості, вишуканості манер, ввічливості і т. д., володіння якими відкривало шлях в елітарні паризькі салони XVIII століття. Все різноманіття точок зору на співвідношення культури і цивілізації в кінцевому рахунку можна сісти до трьох основних. У першому випадку поняття цивілізації і культури виступають як синоніми, між ними відсутні скільки-небудь істотні відмінності. В якості прикладу можна вказати на концепцію авторитетного англійського історика А. Тойнбі, спірний розглядав цивілізацію як певної фази культури, роблячи акцент на її духовному аспекті і вважаючи релігію головним і визначальним елементом. У другому випадку між культурою і цивілізацією виявляються як подібності, так і важливі відмінності. Такого погляду, зокрема, дотримувався французький історик Ф. Бродель, у якого цивілізація складає базу культури, виступаючи в якості одного з елементів, що утворюють сукупність насамперед духовних явищ. Нарешті, прибічники третього походу різко протиставляють культуру і цивілізацію. Найбільш яскравим прикладом у цьому плані може служити теорія німецького культуролога О. Шпенглера, викладена ним у книзі "Захід Європи" (1918 - 1922), згідно з якою цивілізація є вмираючої, гине і розпадається культурою. Цивілізація йде за культурою, пише Шпенглер "як стало за становленням, як смерть за життям, як нерухомість за розвитком, як розумова старість і скам'янілий світове місто за селом і задушевним дитинством". Культура, на його думку, є живий і зростаючий організм, вона дає простір мистецтва і літератури, для творчого розквіту неповторної особистості та індивідуальності. У цивілізації немає місця для художньої творчості, в ній панує техніка і бездушний інтелект, вона нівелює людей, перетворюючи їх на безликі істоти. Книга Шпенглера мала величезний успіх, у ній яскраво показано багато характерні риси культури і цивілізації. Проте сама концепція, заснована на повній протилежності та несумісності культури і цивілізації, викликала цілком обгрунтовані і переконливі заперечення і критику. Більш прийнятними видаються перші два підходу до розуміння співвідношення культури і цивілізації. Між цими явищами дійсно є багато спільного, вони нерозривно пов'язані між собою, взаємно переплітаються і переходять один в одного. Одними з перших на це звернули увагу німецькі романтики, які відзначали, що культура "проростає" цивілізацією, а цивілізація переходить в культуру. Тому цілком зрозуміло, що в повсякденному житті ми не дуже розрізняємо їх. Цивілізованість з необхідністю передбачає наявність певного рівня культури, яка в свою чергу включає в себе цивілізованість. Деякі вчені як би розчиняють культуру в цивілізації, інші ж роблять протилежне, надаючи останньої гранично широке значення.