74.Мислителі Давньої Греції, Риму та раннього християнства про культуру

Уже в античному суспільстві культура визначалася як сукупність навичок і вмінь, а також результатів діяльності людини була виділена як предмет осмислення. Відповідно до культурологічного міфу Протагора - давньогрецького філософа, виникненням матеріальної культури, а також упорядкованим розвитком громадського життя люди зобов'язані богам. На думку інших мислителів, серед яких перебував і Демокрит, творець культури - людина. Він створює культуру, підкоряючись своїм потребам і наслідувати природу. Давньогрецькі мислителі розрізняли природне й моральне як два конфронтуючих один одному почала й підкреслювали перевагу греків над дикими й невихованими варварами. Давньогрецька культура, зробивши людини мірою всіх речей, не страждала гигантоманією, уникала усього того, що не погоджувалося з людиною і його поняттями. Греки вперше дали ідеали демократії й гуманізму. Свій внесок у розуміння культури внесли й давньоримські мислителі. Так, Цицерон учив: «Як родюче поле без оброблення не дасть урожаю, так і душу. Оброблення душі - це і є філософія: вона висапує в душі пороки, готує душі до прийняття посіву й довіряє їй - сіяє, так сказати, - тільки ті насіння, які, визрівши, приносять урожай». У своїх творах римський оратор учив культивувати душу й розум, щоб не скотитися до варварства. Тільки Рим з його громадянами й державою, думав Цицерон, може бути зразком культури. Республіканський пристрій не виключає розходження інтересів суспільства й індивіда й одночасно дозволяє їх примирити. Заради вищої мети, процвітання республіки громадяни й суспільство повинні йти на самообмеження. Людина, що забула про інтереси суспільства, і правитель, що забув про інтереси громадян, - не римляни, а варвари. Протилежністю варварства є культура, і тому саме головне в Римській республіці те, що вона - держава культури. Культура для Цицерона не вичерпується освіченістю, розвитком наук і мистецтв, турботу про які він уважає скоріше більше характерної для Греції, чим для Рима. В епоху середньовіччя відбувається радикальне переосмислення основних принципів, що лежать в основі культури. Головною цінністю стає Бог. Всі найважливіші розділи середньовічної культури виражали цей фундаментальний принцип, реалізований у символі віри. «Вірую в єдиного Бога, Батька все власника, творця неба й землі, видимим же всім і невидимим; і в єдиного Добродії Ісуса Христа, сина Божого єдинородного... Сповідаю єдино хрещення в залишення гріхів, чаю воскресіння мертвих і життя майбутнього століття. Амінь».

75.Мистецтво Відродження

Відродження або Ренесамнс (фр.Renaissance — «Відродження») — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя— початкуНового часу, який заснований на ідеалахгуманізмутаантичності. За своєю основою Ренесанс антифеодальний^{[Джерело?]}, йому властивий гуманістичнийсвітогляд, звернення до культурної спадщиниантичності, її «відродження» (звідси і походження терміну). Його провісниками виступили поетДанте, художникДжоттота інші. Але родоначальниками Відродження вважаютьсяФранческо Петрарка(1304—1374), автор«Книги пісень» і Джованні Бокаччо(1313—1375), автор«Декамерону». В малярстві піонером була Флорентійська школа на чолі з Філліппо Брунеллескі(1377—1446),Донателло(1386—1466),Мазаччо(1401—бл.1428). Це період так званого«Раннього відродження». Новий поштовх для розвитку ідей гуманізму дає винахід друкарства у 15-му ст., яке дозволяє зробити літературні твори надбанням більш широких верств. Починається період «Високого відродження». Творчість діячів цього періоду переповнена вірою в безмежні можливості людини, її волі і розуму, запереченням схоластикийаскетизму. Це епоха нових географічних відкриттів, розвитку науки, в архітектурі створення великої кількості світських будівель, у живописі відображення всього багатства дійсності новими художніми засобами, зображення людського тіла, у тому числі й оголеного. Видатними представниками цього періоду булиЛеонардо да Вінчі,Мікеланджело,Рафаель,Джорджоне,Тіціан(Італія),Альбрехт Дюрер,Ульріх фон Гуттен, Г.Гольбайн (Німеччина), ФрансуаРабле(Франція),Шекспір,Томас Мор(Англія),Мігель Сервантес,Лопе де Вега(Іспанія),Еразм Роттердамський, П.Рубенс, Х.Рембрандт(Нідерланди, Фландрія) та багато інших. Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії. Відродження — це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст., в ході якого відбулося подолання духовної диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука; небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво. Характерними ознаками культури Ренесансу були такі:

1. Світський, нецерковний характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) сус­пільного життя загалом.

2. Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.

3. Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.

4. Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спря­мованість філософських вчень Відродження.

5. Широке використання теорії «подвійної істини» для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

6. Переміщення людини, як основної цінності, у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

Відродження виникло, по-перше, на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього серед­ньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV—XV ст. відбувало­ся швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему. Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження. Ренесансні впливи на культуру в Україні .У мистецтві Ренесанс — назва стилю, що прийшов на зміну готиці. В Україні на початку 16 — пол.17 ст., за доби розвитку міст і зростання міщанського стану. Пам'ятки Ренесансу характеристичні насамперед для західної області України, зокрема дляЛьвова, до якого приїздили кваліфіковані майстри з мистецьких центрів Італії (Кастіліо Петро,Італьчик Петро,Красовський Петро,Римлянин Павлой ін.) і Німеччини (Пфістер Йоганн,Горст Гайнріх,Шольц Ганушта ін.). Елементи Ренесансу помітні в перебудові (уКам'янці-Подільському,Меджибожі— 1545) і будові замків (Синявських уБережанах— 1534 — 55, С. Конецпольського уПідгірцяхта ін.).