96. Роль Великих географічних відкриттів у пізнанні Заходом сходу

Величезну роль у цьому прориві зіграли Великі географічні відкриття. Головні з них: У 1456 році португальські кораблі досягли Зеленого мису, а в 1486 р. експедиція Б. Діаша обігнула Африканський континент з півдня, минувши мис Доброї Надії. Освоюючи узбережжя Африки, португальці одночасно посилали кораблі у відкритий океан, на захід і південний захід. У результаті на картах з'явилися невідомі раніше Азорські острови й острови Мадейра. У 1492 р. здійснилася велика подія - Х. Колумб, італієць, що переїхав в Іспанію, у пошуках шляху в Індію перетнув Атлантичний океан і відкрив новий континент - Америку. У 1498 р. іспанський мандрівник Васко і Гама, обігнув Африку, успішно провів свої кораблі до берегів Індії. З XVI ст. європейці проникають у Китай і Японію, країни про які раніше в Європі мали дуже туманне уявлення. З 1510 р. починається завоювання Америки. У XVII ст. була відкрита Австралія. Змінилося уявлення про форму землі: кругосвітня подорож португальця Ф. Магеллана (1519-1522) підтвердила догадку про те, що вона має форму кулі. Межі світу ніби розсунулися. Торгові шляхи тепер пролягли через океани, связуючи між собою континенти. Так завдяки Великим географічним відкриттям почалася перша фаза створення глобальної цивілізації.

97. Самобутність давньоіндійської культури

Індійська культура посідає одне з почесних місць в історії світової культури. Вона відзначено грандіозними досягненнями протягом більш ніж трьохтисячолітньої розвитку. Поряд з довговічністю, їй властиво творче сприйняття достоїнств іноземних культур, не на шкоду своїм власним фундаментальним цінностям. Перші центри культури в Індії існували вже в III і II тисячоліттях до н.е. - Це Хараппа (нині у західному Пакистані) і Мохенд-жо-Даро біля р.. Інд. Високого рівня розвитку досягли ремесла, образотворче мистецтво (пам'ятники його й сьогодні нас вражають своєю вишуканістю), з'явилася писемність, досі не розшифрована. У цілому ця культура не відрізнялася особливими художніми досягненнями. Безсумнівно, вона мала літературою, релігійними епічними поемами, на кшталт шумерських і вавилонських, але вони назавжди для нас втрачені. Архітектура носила суворо утилітарний характер, ніде при розкопках не знайдено слідів монументальної скульптури і живопису. Проте високого досконалості досягло мистецтво у сфері малих форм - гравюри на печатках, статуетки. У II тисячолітті до н.е. до Індії прийшли племена індоаріїв, жерці яких створили велике зібрання гімнів - "Ригведу", теоретично до цих пір почитающуюся самим священним з багатьох текстів індуїзму. В епоху, коли створювалися найдавніші з ведичних гімнів, арії досягли вже передодня цивілізації. Їх військова техніка знаходилася на більш високому рівні, ніж у народів Близького Сходу, їх жрецькі школи довели племінної ритуал до ступеня мистецтва, його поетичне творчість приймало складніші форми і підпорядковувалося суворим канонам, але, з іншого боку, арії не створили міської культури. Це був народ войовничих скотарів, організованих швидше в племена, ніж у царства. Протягом епохи "Рігведи" викристалізувалися й у певною мірою збереглися до наших днів чотири стану - жерці (брахмани), воїни (кшатрії), хлібороби (вайш'ї), залежні, слуги (шудри). Їх санскритське найменування "варна" (неточно перекладається "каста", а що означає "колір") вказує на те, що сталися в результаті контакту розвиненою станової культури з людьми чужої культури, які мали шкіру іншого кольору (темного). Індійську культуру не можна зрозуміти і без урахування такого суто індійського феномена, як станово-кастова система. Адже індійський суспільство складається з ряду каст, кожна з яких регламентована чітко сформульованими нормами соціального поведінки і міжкастові взаємин. Швидше за все, спочатку касти були географічно локалізовано і пов'язані один з одним ієрархічними відносинами станової системи. У давньоіндійському суспільстві виділялися чотири стану - варни, кожна з яких складався з кількох каст. Відносини між станами і кастами в епоху пізнього індуїзму визначалися правилами ендогамії (вважався законним лише шлюб у межах єдиної групи), сотрапезничества (їжу можна було починати з членів тієї самих або вищої групи і є в присутності таких же) та нормативно визначеного роду занять (кожна людина зобов'язаний був добувати засоби до існування, як це прийнято для членів його групи, і не мав права займатися нічим іншим). Оптимізм індуїзму символізує трійця: Брахма, Вішну, Шива, що представляють собою космічні сили творіння, збереження і знищення. Брахма як творець змальовується з квіткою лотоса у чотирьох руках, зазвичай разом зі своєю дружиною Сарасваті, богинею мистецтва. Вішну - це лад і гармонія природи, його представляють сплячим на змія вічності, його дружина Шрі - богиня любові. Вішну з'являється у багатьох втіленнях: одне з них - Рама, герой однойменного епосу, інше - Кришна, зазвичай є дитиною чи юнаків. Шива, відомий під ім'ям великого бога, його зображують як йога чи аскета, зануреного в медитацію. З його шиї звисає гірлянда черепів, в руці він тримає тризубець, Ганг тече в його ніг. Його дружина Парваті часто має страшний вигляд: її честь вимагає жертв. Многорукость танцюючого Шиви символізує сили Всесвіту, танець висловлює її пульсацію.Следует підкреслити, що саме визначення індуїзму є дуже складним завданням, вирішити яку не можуть досвідчені вчені. До цієї релігії необхідно підходити як до конгломерату цінностей і вірувань, об'єднаних у межах спеціального порядку, має специфічну структуру. Витоки індуїзму всього лише кількох таких давньоіндійських текстах, як "Упанішади", "Бхага-вад-Гіта" і "Веданта Сутра".