35. Зародження гуманізму в епоху Ренесансу

Ідеї гуманізму - духовна основа розквіту мистецтва епохи Відродження. Мистецтво Відродження перейнято ідеаламі гуманізму, воно створи образ прекрасної, гармонійно розвінутої людини. Італійські гуманісті Вимагаю свободи для людини. "Але свобода в розумінні Ренесансу, - писав Його знавець А. Е. Джівелегов, - мала на увазі окрему Особистість. Гуманізм доказував, Що людина у своїх почуття, у своїх думках, у своїх віруваннях НЕ підлягає ніякій опіці, Що над нею не повинно буті сили, Що мішає її відчуваті І думати Як хочеться ". У сучасній науці Немає однозначної розуміння характеру, структур і хронологічніх рамок ренесанського гуманізму. Альо безумовно, гуманізм Варто розглядаті Як головний ідейній Зміст культури Відродження, невіддільної від Усього ходу історічного розвитку ЄВРОПИ в епоху Розкладання феодальних І Зародження капіталістічніх відносін. Гуманізм БУВ прогресивних ідейнім рухом, Що сприян ствердженню Нової культури, Спираючись насамперед на античну спадщину. Гуманізм переживши ряд етапів: становлення в XIV сторіччі, яскравий розквіт слідуючого сторіччя, внутрішню перебудова І поступовій занепад в XVI сторіччі. Еволюція Відродження булу тісно пов'язана з розвитком філософії, політічної ідеології, науки, інших форм суспільної свідомості і, який у свою Черга, зроби потужній Вплив на художня культуру Ренесансу. Термін "гуманізм", приписуваний Л. Бруні, вживався в ті часи (кінець XIV - початок XV ст.) Не зовсім в тому сенсі, в якому ми говоримо про гуманізм, гуманності сьогодні. Для італійських гуманістів у центрі світобудови стояв не людина як боже творіння, але швидше людина природний, у всьому різноманітті його почуттів, помислів, бажань і пристрастей. Пізніше, відзначаючи цю обмеженість ренесансного розуміння гуманізму, Ф. Ніцше зітхне і скаже своє знамените: "Людське, занадто людське". Епоха культивувала і виховувала, з одного боку, людини освіченої, чемного, витонченого цінителя краси і всього витонченого, вільно думають і мислячого неординарно, але одночасно саме такої людини конституювала як "ідеального придворного" (Б. Кастільоне). У приватному житті взагалі тріумфував аморальність - втім, як і в суспільному. Причини цього були природні і прості: середньовічна класична християнська мораль оскаржувалася або просто відкидалася, а нові норми ще не були затверджені як загальнообов'язкові, Крім того, зникало з процесом змішування станів і поняття станової моралі, станових чеснот. Крайній аморалізм поєднувався з досвідченим практицизмом і цинізмом (ідеал політика по Маккіавеллі - помісь шакала і лисиці і т.д.). Індивідуальність затверджувалася через індивідуалізм. Гуманізм обрачівался антигуманність. Але в той же час багато в чому ця неповторна, властива саме епохи Ренесансу многосложность складових у системі цінностей породжувала небачений зліт талантів, титанів, осмілилися змагатися з Богом і в науках, і в ремеслах, і в літературі, і в художній творчості.