20. Давньогрецька модель світу

Перші філософи неминуче повинні були зіткнутися з питанням про те, що слід вважати першоосновою, першопричиною всіх існуючих речей. Фалес (самий старший з милетских натурфілософів) і Анаксимен вважали, що первинною субстанцією, з якої все виникає і в яку, зрештою, все перетворюється, повинна бути одна з чотирьох основних стихій. Фалес при цьому віддавав перевагу воді, а Анаксимен - повітря. Проте далі за всіх інших по шляху абстрактно-теоретичного осмислення природних явищ просунувся Анаксимандр, безумовно найглибший з найдавніших грецьких філософів. Першопричиною і основою всього сущого він оголосив так званий "апейрон" - вічну і нескінченну субстанцію, якісно не зводиться ні до однієї з чотирьох стихій і разом з тим перебуває в безперервному русі, в процесі якого з апейрона виділяються протилежні початки: тепле і холодне, сухе і вологе і т.п. Вступаючи у взаємодію, ці пари протилежностей породжують усі доступні спостереженню явища природи, як живий, так і мертвою. Намальована Анаксимандром картина світу була абсолютно новою і незвичною для тієї епохи, коли вона виникла. Вона містила в собі ряд яскраво виражених елементів матеріалістичного і діалектичного характеру, в тому числі уявлення про всеосяжною, постійно змінює свою форму первинної субстанції, досить близьке сучасним уявленням про матерію, думка про боротьбу протилежностей і їх перехід один в одного як головному джерелі всього різноманіття світових процесів. У V ст. провідним напрямком залишилася натурфілософія, що склалася в Іонії в попередньому столітті. Найбільш яскраві представники стихійно-матеріалістичної натурфілософії цього часу - Геракліт Ефеський, Анаксагор і Емпедокл. Подібно натурфілософа минулого, філософи V ст. основну увагу приділяли пошуків первинного елемента. Геракліт, наприклад, бачив його у вогні. Відповідно до Анаксагору світ спочатку представляв собою нерухому суміш, що складалася з дрібних частинок ("насіння"), якою надав рух розум (нус). Анаксагорова концепція розуму означала радикальне протиставлення джерела руху інертної матерії, вона мала значний вплив на подальший розвиток філософської думки (ідеї "первинного поштовху" у філософії нового часу). Емпедокл бачив чотири первинних елемента (він їх називав "коренями усіх речей"): вогонь, повітря, землю і воду. Всі матеріальні речі, за Емпедоклу, складаються з цих чотирьох елементів, кількісно і якісно не змінних, з'єднаних в різних пропорціях. Рух матерії (як і в Анаксагора) визначається що знаходяться поза її розумом - організуючим принципом космосу, який подолав початковий хаос. Теорія чотирьох елементів завдяки її сприйняттю Аристотелем залишалася фундаментом європейської фізики до XVII ст. Аристотель вважав, що матеріальний світ первинний, а світ ідей вторинний, що форма і зміст невіддільні одне від одного як дві сторони одного явища. Вчення про природу постає в його трактатах перш за все як вчення про рух, і це одна з найбільш цікавих і сильних сторін системи Арістотеля.