38.Внутрішнє опромінення.

У середньому 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина отримує від природних джерел радіації, надходять від радіоактивних речовин, що потрапили до організму з їжею, водою та повітрям.

Незначна частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи типу вуглецю-14 і тритію, які утворюються під впливом космічної радіації. Решта надходить від джерел земного походження.

В середньому людина отримує близько 180 мЗв/рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом з нерадіоактивними ізотопами калію.

Значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина отримує від нуклідів радіоактивного ряду урану-238 і меншою мірою – від радіоактивного ряду торію-232.

Деякі з них, наприклад, нукліди свинцю-210 і полонію-210 надходять до організму з їжею. Вони в значній кількості концентруються в рибі і молюсках.

Відносно нещодавно вчені зрозуміли, що найвагомішим з усіх природних джерел радіації є газ радон.

Він у 7,5 рази важчий за повітря, не має запаху і смаку. Згідно з оцінками НКДАР ООН, радон разом зі своїми дочірніми продуктами радіоактивного розпаду відповідальний за ¾ річної індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення, яку населення отримує від земних джерел радіації.

Радон вивільняється із земної кори повсюди, але його концентрація в зовнішньому повітрі істотно розрізняється для різних точок земної кулі. Основну частину дози опромінення від радону людина отримує, знаходячись у закритому приміщенні, яке не провітрюється. В зонах з помірним кліматом концентрація радону в закритих приміщеннях у середньому у 8 разів вища, ніж назовні.

Водночас варто мати на увазі, що поява і розвиток життя на Землі відбувався в умовах постійного впливу іонізуючої радіації. Тому біологічна дія малих доз радіації викликає особливий інтерес. Дія іонізуючого випромінювання на рівні окремих іонізуючих частинок (квантів) при взаємодії з ДНК (ДНК в даному випадку є біологічною мішенню) може призвести до незворотного пошкодження гену (до мутації). Зміна генетичної інформації може привести до загибелі клітини.

Таким чином, іонізуюча радіація – це єдиний, відомий людству, фізичний агент, який не має порогу ефекту. Оскільки навіть за найменшого впливу (одна іонізуюча частинка) можуть виникнути серйозні біологічні наслідки (звісно, що з дуже низькою ймовірністю).

Головний висновок з усього цього полягає в тому, що будь-яке додаткове опромінення до існуючого (природного) радіаційного фону є шкідливим та небезпечним.

Вірогідний характер дії радіації здійснюється тільки на ті біологічні процеси, які безпосередньо пов'язані з функціонуванням генетичного апарату клітини. Такі ефекти розвиваються за принципом «все або нічого» (іонізуюча частинка або попала, або не попала в «мішень»). Зі збільшенням дози радіації збільшується кількість таких елементарних подій, а не їх величина (тягар).

Усі інші біологічні ефекти опромінення залежать від величини отриманої дози – зі збільшенням дози опромінення збільшується виразність ефекту. Так, зі збільшенням дози опромінення збільшується тривалість затримки поділу кожної окремої клітини, а також сукупності клітин.

Більш того, за малих доз опромінення, рівні яких межують з природним фоном, вдається зареєструвати навіть стимулюючу дію радіації. Така дія проявляється у збільшені частоти клітинних поділів, прискоренні проростання та покращенні схожості насіння, та навіть в підвищенні врожайності сільськогосподарських культур. Збільшується виведення курчат (зменшується їх смертність при вилуплюванні з яєць). Курчата швидше набирають вагу, а у курей зростає яйценосність. Збільшується стійкість тварин до бактеріальних та вірусних інфекцій. Таким чином, не тільки у рослин, а і в тварин (навіть у радіочутливих видів ссавців) виділяють діапазон доз, які знаходяться в межах 1–10–25 рад, які викликають стимуляцію життєдіяльності.

Цей ефект учені називають гормезисом.

Гормезис (від грец. Hórmēsis швидкий рух, прагнення) - стимуляція будь якій системи організму зовнішнім чинником, що має силу, недостатню для прояву шкідливих ефектів.