01JGMTLK

Самобутній новаторський твір Ліни Костенко утверджує реальність постаті легендарної піснетворки. Історія Марусі Чурай в романі поетеси, на відміну від численних попередніх романтичних її осмислень, розгортається як цілком реалістична оповідь. Марусю Чурай у потрактуванні Ліни Костенко можна вважати історичною особистістю в тому розумінні, яке надає цьому поняттю К.Ясперс: фізичне знищення людей видатних часто зустрічається в історії, але вони завжди повертаються, відлунюють у віках, завдяки їм рухається вперед суспільство⁷.

Ліна Костенко будує сюжет свого віршованого роману і змальовує характери, майстерно поєднуючи вигадку з історичними фактами. Історичні послання, наявні у документах, непрямих свідченнях, натяках, припущеннях, створюють широке тло української історії, охоплюють період від ХІ-ХІІ століть (оповідь дяка про ченців Печерської лаври і похід Кончака) до значно пізніших часів. Згадки про полеглих за волю відданих козацьких лицарів (Наливайка, Остряниці, Павлюка, Іскри, Гонти, Байди, Чурая тощо), безіменних героїв, “безстрашних і невпокорених”, та матерів, “посивілих од сліз”, приводить до усвідомлення трагічності української історії. Реальні історичні постаті, що вимальовуються в романі, – ланки генетичного ланцюга історичної пам’яті, який з’єднує давні й новітні естетичні ідеї.

Концепція історичної пам’яті у романах Ліни Костенко вибудовується на основі осмислення історичних подій та осіб, серед яких особливо виділяється постать Богдана Хмельницького. Якщо ж у “Марусі Чурай” поетеса лише кількома образними штрихами підкреслює історичну могутність та мудрість гетьмана, які підтверджуються універсалом про врятування життя Марусі, то у “Берестечку” драматична доля Богдана Хмельницького, його діяльність у центрі розповіді.

У літературі радянського періоду єдино можливим та історично правдивим вважалося зображення Богдана Хмельницького діячем, котрий втілив у життя мрію українського народу про довічне об’єднання з російським народом в єдиній державі. Ліна Костенко спростовує це твердження, а також знімає з образу гетьмана “традиційний глянець культурного героя з провіденціональними настановами на кшталт біблійного Мойсея”⁸, глибоко проникає у внутрішній світ Хмельницького, травмованого поразкою 1651 року під Берестечком очолюваного ним війська.

Поєднання домінуючих партій монологічного самовияву з активним сповідальним елементом робить образ Богдана рельєфним. Використання ретроспекції як одного з найскладніших аспектів художнього часу сприяє встановленню тісного зв’язку життя окремої людини, в даному випадку – гетьмана з історичним часом. Таким чином, розширена ретроспекція стає частиною не тільки особистого, а й загального соціально-історичного часу.

Жанрова своєрідність роману у віршах, притаманний Ліні Костенко неоромантичний стиль мислення допомогли наблизитися до розуміння людської суперечливості Богдана Хмельницького, показати його, з одного боку, як людину тонкого душевного складу, з іншого – людину вольову й віддану патріотичній меті.

Яскраво виписані окремі сюжетні колізії у романному просторі Ліни Костенко, стислі, але виразні характеристики історичних осіб і вигаданих персонажів, їхня мова, пересипана старослов’янізмами, полонізмами, побудована інколи на основі давнього синтаксису – все це сприяє відродженню історичної пам’яті, створює історичне тло України ХVІІ століття.

Таким чином, проблема історичної пам’яті знайшла в історичних романах у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” і “Берестечко” яскраве вираження і розвиток у двох сюжетних лініях: особистій – доля головних героїв та історичній – пов’язаній з боротьбою українського народу за своє визволення, які тісно переплітаються, композиційно утворюючи цілісність. З нею безпосередньо пов’язані й інші важливі соціальні та філософські проблеми: зрада, злочин і кара, кохання й сім’я, роль митця в суспільстві, які поступово розвиваються та поглиблюються.

У підрозділі 2.2 “Проблематика зв’язку часів та хронотопу дороги в романному просторі Ліни Костенко” основна увага акцентується на використанні в історичних романах у віршах Ліни Костенко можливостей, закладених у часопросторовому моделюванні. Проблема зв’язку часів, як і проблема часу взагалі, стала основою концепції історичної пам’яті в ліро-епічних творах поетеси. Зв’язок часів, який дає можливість побачити і висловити перспективу – важливий компонент історичного світогляду авторки. Найбагатшою в смисловому відношенні формою просторово-часової організації художнього часу в романному просторі Ліни Костенко, на нашу думку, є хронотоп дороги. Як важливий структурний елемент творів означений хронотоп фокусує увагу на проблемі історичної пам’яті через укрупнення певних сторін зображувальної дійсності, посилює етичні характеристики образів та естетичний вплив на читача.

Хронотоп дороги у романі “Маруся Чурай” тісно пов’язує долю Чураївни з історією України. Його використання дає змогу авторці провести читача разом з піснетворкою через усю тогочасну лівобережну Україну від Полтави до Києва. Закономірним є вплетення у мотив подорожі згадок про “військо Остряниці” та ворога Кончака, про Наливайка, якого “віддали на мученицьку смерть”. Трагічність хронотопу дороги посилюється зоровими і слуховими образами. Таким чином, дорога “до Києва з Лубен” асоціюється зі всією трагічною історією України. Війни, руїни, підневільне становище, пожари і голод – таким стражденним в історичному часоплині постає її буття. “Багатовимірність” історичного часу у творі втілена в образи, близькі до Марусі, – діда Галерника, який фізично є наслідком історії, образ-символ мандрівного дяка та історичну постать Богдана Хмельницького.

Зв’язок часів у історичному романі у віршах “Берестечко” Ліни Костенко майстерно втілений в спогади головного героя, який заново переживає те, що відбулося. Він одночасно – учасник подій і спостерігач за власною особою. Поєднання таких функцій персонажа створює нерозривний зв’язок між трьома часовими площинами (минулим, теперішнім та майбутнім) і трьома аспектами повістування (подієва сфера минулого, сфера оповіді від імені персонажа і сучасне сприйняття читачами описуваних подій). Цілісна особистість гетьмана Богдана Хмельницького вимальовується на основі логічного зв’язку минулого з теперішнім та майбутнім на тлі зображеної картини світу.

Розширенню часопросторових меж оповіді сприяє влучно використаний Ліною Костенко художній прийом вимушеної подорожі гетьмана по своїй землі, під час якої образ Богдана Хмельницького, як і у попередньому романі – Марусі Чурай переростає в образ українського народу. Хронотоп дороги у “Берестечку” активно включений у моделювання історичної пам’яті, з ним тісно пов’язаний мотив випробувань та необхідності вибору. У “Берестечку” Ліна Костенко знаходить нетрадиційне художнє вирішення хронотопу дороги – у творі з’являється образ України, яка після трагічної поразки під Берестечком “лежить зглузована ... , схрестивши руки всіх своїх шляхів”. Образ схрещених доріг несе глибоке символічне навантаження, символізує історичну знедоленість рідного народу в умовах загарбницької політики сусідніх держав, проте містить в собі перспективу воскресіння.

Розширенню часового об’єму повістування сприяє мотив зустрічі з переселенцями, які шукають “Україну в Україні”. Композиційні прийоми переліку метафоризованих географічних назв та козацьких прізвищ створюють ефект розімкненості романного простору. Часова організація художнього світу включає постійне бачення авторським зором минулого, теперішнього й майбутнього. На першому плані, в певний момент виступають ті події, які необхідні для цілісної авторської концепції, попри їхню можливу непослідовність у часі.

Спостережено, що важливим тематичним елементом романного простору Ліни Костенко є авторемінісценсія певних мотивів. Так, авторемінісценсія мотиву зникнення України в Україні, виникаючи в різних творах поетеси, має конкретну символіку, сприяє відтворенню масштабності народного горя, ритмізує мислення читача з певною семантичною домінантою.

У романах у віршах Ліна Костенко активно використовує художній прийом перекидання містка в майбутнє. Проте, якщо у “Марусі Чурай” це були авторські ремарки щодо долі конкретних, діючих у творі, історичних осіб, то у “Берестечку” зазирання у майбутнє має містичний характер – за допомогою ворожіння відьми дізнаємося про майбутню долю гетьмана й України. Такий художній прийом дозволив поетесі через масштабні часовопросторові перспективи панорамно висвітлити напружені колізії майбутнього.

Художній часопростір роману розширюють образи реальних історичних осіб. Серед талановитих полководців Запорозького війська Ліна Костенко особливо виділяє чернігівського полковника Мартина Небабу та вінницького – Івана Богуна. Перший – символ героїчного і водночас трагічного минулого, другий – вірний подвижник справи визволення України, зразок героїчного чину та активної дії у зображуваному теперішньому.

Спостережено, що у комплексі прийомів характеротворення важливу роль відіграють різні мовностилістичні засоби образності: метафори, порівняння, антитези та афористичні висловлювання. Ці художні засоби увиразнюють авторський задум і поглиблюють проблемно-тематичний зміст творів.

Здійснене дослідження проблематики романного простору Ліни Костенко дає змогу висновувати, що поетеса майстерно використала властивість художнього часу здійснювати прокурсивний і рекурсивний рух, тобто зазирати у минуле, змальовувати події в теперішньому або випереджати їх. Застосування цих прийомів найбільшою мірою сприяє розкриттю авторського задуму, спрямовує читацьку увагу на осмислення художньої ідеї.

Як в тематичному, так і в жанровому плані історичні романи у віршах Ліни Костенко внесли новий струмінь у розвиток цього жанру, укрупнюючи розуміння дня теперішнього як закономірної ланки у ланцюгу народної історії.

У третьому розділі – “Історичний часопростір у поемах Ліни Костенко “Скіфська одіссея” та “Дума про братів неазовських” досліджено особливості художнього трактування історичної пам’яті у поемах Ліни Костенко, які пропонують “модель” триєдності теперішнього, минулого і майбутнього в динаміці історичних зв’язків. Виявлено, що поняття історичної пам’яті у “Скіфській одіссеї” та “Думі про братів неазовських” багатозначне, воно включає в свою сферу взаємозв’язок людини та історії, проблему зв’язку часів, часової перспективи, категорій часу та простору, особи митця, який відтворює в художній свідомості забуті або маловідомі сторінки минулого.

У підрозділі 3.1 “Гіпотетична реконструкція протоукраїнської дійсності крізь призму скіфської минувшини” досліджено жанрову специфіку та змістове наповнення поеми-балади Ліни Костенко “Скіфська одіссея”, її художні особливості, а що найголовніше у контексті досліджуваної проблеми – своєрідність художнього відображення того праслов’янського минулого, яке вже ні археологія, ні історія не здатні відтворити.

Спостережено, що головні акценти “Скіфської одіссеї” Ліни Костенко проявилися вже у ранніх віршах поетеси (“Погасли кострища стоянок”, “Біля стоянки первісних людей”, “Пращур” тощо), які свідчать про стійке авторське зацікавлення маловідомим минулим. Поетеса намагається відновити ту загублену ланку в історичній пам’яті, яка необхідна для розуміння неперервності розвитку українського етносу.

Основою самобутніх історіософських поглядів Ліни Костенко стали історичні джерела, дослідження та результати археологічних розкопок. Поетеса осмислює одну з найбільших таємниць нашої історичної пам’яті – куди сягають українські корені, чи існує спорідненість рідного народу з далекими скіфами. Відштовхуючись від легенд про походження скіфів, творчо переосмислюючи їх, Ліна Костенко наголошує на тих, які схиляють до автохтонної версії походження українського етносу, прихильницею якої є сама поетеса.

Протестуючи проти прогалин у “історичній пам’яті століть”, Ліна Костенко заповнює їх поетичними гіпотезами про життя і побут скіфів, їхні звичаї й вірування, шукає в них характерні для українського народу особливості і переконується, що “люд був корінний тут, бо коріння в такому грунті глибоко сидить”, що це були не просто племена, а народ, “який не перевівся, і врешті-решт вони зробились нами”. Побачити таке перетворення дозволяє авторський прийом поєднання реалій давнини і сьогодення. “Скіфська одіссея” Ліни Костенко, як справедливо зауважив В.Брюховецький, стала своєрідною “реставрацією художніми засобами, цілого духовного шару праісторії українського народу”⁹.

Історіософські припущення поетеси щодо самобутності скіфської культури утверджують думку про те, що українці – споконвічний народ на своїх землях. Наскрізний образ ріки в поемі символізує вічно оновлюване життя, де поєдналося суто особисте й загальнолюдське. Спираючись на “язичницьку романтику” давніх уявлень та космогонічних поглядів Ліна Костенко доводить, що історичне минуле впливає на сучасників і є активним резервом духовного оновлення.

Поема-балада “Скіфська одіссея” Ліни Костенко ретроспективний твір. Її поетичний світ спроектований у віддалений план історичної пам’яті, характерні ознаки якої втілені насамперед в специфічних часопросторових відносинах. У творі відображений не реальний, а уявний простір, проте поданий в конкретних рамках історичного часу. Географічні назви, які фігурують у поемі-баладі, характерні деталі, згадки конкретних історичних подій дозволяють зробити висновок, що цей напівміфічний простір – праукраїнська земля, зі своїми складними зв’язками і давніми традиціями. В “Скіфській одіссеї” посилений романтичний струмінь, вона побудована як переплетення конкретно-історичного з напівлегендарним, міфологічнім.

У підрозділі 3.2 “Морально-етична переоцінка національної ментальності в драматичній поемі “Дума про братів неазовських” з’ясовуються особливості жанру драматичної поеми в образному відтворенні історичного буття українського народу. Зауважено, що в епічній концепції Ліни Костенко теперішнє не існує без минулого, без його морально-етичних національно-культурних традицій, які віками вироблялись попередніми поколіннями. Перспективу розвитку суспільства поетеса вбачає насамперед в усвідомленні історичної наступності та зумовленості певних явищ. Цим, на нашу думку, і пояснюється її звернення до різних часових координат у драматичній поемі “Дума про братів неазовських”. Етично-філософське спрямування твору пройняте невідступною думкою про український народ, яка обертається навколо таких буттєвих універсалій, як честь, гідність, вірність обов’язку, історична пам’ять, смерть і безсмертя тощо.

У “Думі про братів неазовських” розкриття яскравих історичних характерів поєдналися з глибокими роздумами про призначення людини в історичному часоплині. У драматичній поемі історичні моральні колізії виходять на простори філософського осягнення буття, визначають глибину духовних шукань героїв, які стають головними дійовими особами процесу самопізнання й самовираження українського народу, його ментальності. Тут виразно окреслюються ті національні константи особистості, котрі є водночас і домінантними рисами героя, і виховними ідеалами у гомокреативній поезії митця.

У поемі, яка стала філософською антитезою до народної “Думи про трьох братів, які тікали з города Азова”, Ліна Костенко акцентує увагу на вічних і скороминущих цінностях в історичному часоплині. Поетичне входження в структуру української ментальності відбувається через аналіз і осмислення трагічних історичних подій та морально-етичної позиції їх учасників, які є носіями рис загальноетнічної психології. Складне поєднання традиційного і новаторського поглядів на історичне буття українського народу, що відбулося в “Думі про братів неазовських” Ліни Костенко, посилює відчуття історичної значущості людського життя, сприяє поглибленню авторської концепції історичної пам’яті.

Визначальною рисою відтворення історичного часу в драматичній поемі є так звана “горизонтальність”, яка минуле й майбутнє вводить у сьогодення, робить його єдиним цілим. Час у поемі відкритий для проникнення минулого і майбутнього. Це пояснює авторську теорію цілісності історії в контексті зв’язку кожної людини з минулим своєї країни. Вічність у “Думі про братів неазовських” Ліни Костенко занурюється у часові процеси, здобуваючи яскраві людські окреслення. Індивідуальний час, за поетесою, є тим полем діяльності, на якому кожна людина може здобути історичне безсмертя, тобто подолати кінечність свого буття.

Таким чином, поеми Ліни Костенко позбавлені будь-якої часової чи просторової обмеженості, замкнутості. Використання прийому зміщення часових площин допомагає глибше розкрити характери героїв, порушити важливі етичні проблеми, що стосуються всіх часів.

У висновках підсумовано та узагальнено основні положення і результати дисертації. Зауважено, що дослідження еволюції проблеми історичної пам’яті проведено в різних жанрах творчості поетеси, вивчено закономірності та особливості художнього відтворення історичних подій і осіб у творчості Ліни Костенко. Художнє моделювання історичної пам’яті у творах поетеси здійснюється через звернення до різних історичних епох: від скіфської доби через героїчну і водночас трагічну сторінку козацьких національно-визвольних змагань до сучасності. Матеріалом для вирішення проблеми стає й безпосередній життєвий досвід поетеси та її покоління.

Проведене дослідження творчості Ліни Костенко крізь призму філософського поняття історичної пам’яті дозволило висновувати:

У поетичній концепції Ліни Костенко історична пам’ять виступає багатогранною філософсько-естетичною формою історичного буття, представленою часовою трьохвимірністю, яка у творчості поетеси діє безперервно і нероздільно. Час минулий, теперішній та майбутній, час історичний і час художній, існують паралельно – на всіх рівнях: жанровому, композиційному, образному і навіть мовному.

2) Основними джерелами формування історичної пам’яті у творчому доробку поетеси стали національна історія, згадки про воєнне дитинство, пошуки архетипних витоків рідного народу, переосмислення міфологічних мотивів та образів, завдяки яким витворилася в поезії Ліни Костенко особлива національно-культурна модель історичного буття.

3) Художнє трактування проблеми історичної пам’яті у ліричних та ліро-епічних творах Ліни Костенко відбувається в таких основних напрямках: а) узагальнено – через співвіднесення відчуття сучасності з відчуттям історії; б) через осмислення подій історичного минулого та фактів сучасності; в) через історичну і соціальну зумовленість авторського “я”, яке відображає естетичні й етичні ідеали епохи й утверджує історичність особистості.

4) Концепція історичної пам’яті у ліро-епічних творах Ліни Костенко вибудовується на основі своєрідного художньо-поетичного відтворення історичних подій та осіб, а також через активне використання можливостей, закладених в часопросторовому моделюванні художнього світу. Морально-етичне спрямування художнього світу поетеси пройняте невідступною думкою про свій народ, сприяє утвердженню моральних цінностей та ідеалів минулого, наближенню їх до сучасності естетичним шляхом.

5) Твори поетеси розвивають і збагачують важливу тему духовного буття людини в історичному часоплині, відшукуючи коріння і джерела, долаючи драматизм і трагедійність сучасного життя, проникаючи в майбутнє. Індивідуальна доля у творчості Ліни Костенко стає точкою перехрещення минулого, сучасного і майбутнього, виявляє зумовленність сьогодення близьким і більш віддаленим минулим, розкриває глибинні зв’язки особи з історією та суспільством. Художній світ Ліни Костенко сприяє великому процесові пізнання українським народом самого себе через історію.

6) Часово-просторову організацію поетичного світу Ліни Костенко визначає глибоко індивідуальне бачення і розуміння світу. У внутрішній структурі творів знайшла своє вираження авторська концепція часу і людини. Оскільки літературна реконструкція історичних подій обов’язково вимагає відображення людського історичного досвіду, проблема історичної пам’яті у творчості Ліни Костенко є своєрідною імплікацією проблеми особистості. Взаємодія часових пластів – провідний принцип побудови поетичних сюжетів.

7) У творчому доробку Ліни Костенко поступово здійснюється помітне морально-філософське поглиблення осмислення історичної пам’яті через поступове розширення історичних горизонтів художніх творів. Поетична концепція досліджуваної проблеми Ліни Костенко чітко окреслена витонченістю і ясністю поетичної мови, конкретністю образів, логічною стрункістю думки, афористичним, інтелектуально насиченим мовленням.

Образною довершеністю та ідейною вагомістю Ліна Костенко ставить українську літературу на рівень кращих зразків європейської художньої творчості.

Основні положення дисертації висвітлені в таких публікаціях автора:

1. Поетична Шевченкіана Ліни Костенко // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць, присвячених 185-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка. – К.: “Київський університет”, 1999. – С.156-161.

2. Історіософський часопростір у поемах Ліни Костенко // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип.4. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2000. – С.145-156.

3. Давноминулі події української історії в поезії Ліни Костенко // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – Випуск 10. – 2001. – С. 25-31.

4. Хронотоп дитинства та осмислення феномену війни в поезії Ліни Костенко // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип.4. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2001. – С.168 - 180.

5. Проблема історичної пам’яті у творчості Ліни Костенко // Матеріали Міжнародної славістичної конференції пам’яті професора Костянтина Трофимовича, 1-3 квітня 1998р.: У 2т. Т.2. – Л.: Літопис, 1998. – С.157-160

6. Поетична творчість як предмет наукового дослідження // Матеріали 4-ої Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання”. – Національний технічний університет України “КПІ”, 24-25 квітня 1997 року. – С.137-138.

7. Художні пошуки Ліни Костенко в жанрі історичного віршованого роману // Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. Наукові студії. – К.: “Київський університет”, 2000. – С.204-212.

АНОТАЦІЯ

Жуковська Г.М. Проблема історичної пам’яті у творчості Ліни Костенко. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.01 – українська література. – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – Київ, 2001.

У дисертації розкрито сутність і особливості художнього втілення проблеми історичної пам’яті у творчості Ліни Костенко на основі комплексного вивчення життєвого та творчого шляху поетеси. Значна увага приділяється дослідженню еволюції проблеми історичної пам’яті в різних жанрах творчості поетеси, здійснюється вивчення особливостей та закономірностей художнього відтворення історичних подій і осіб.

У дисертаційному дослідженні зроблена спроба довести, що аналізована проблема в творчому доробку Ліни Костенко є важливою частиною його художнього часопростору, що дає можливість здійснювати її вивчення на основі певних точок зіткнення і розбіжностей із власне філософією як наукою. Це дозволяє виявити історіософський аспект творчості Ліни Костенко, вибудувати її загальну типологію, окреслити проблемне коло в типологічно-загальному та індивідуально-поетичному вираженні; дослідити її поетику як змістовну форму, як систему специфічних виражальних засобів.

Вперше розглядається питання поетичного осмислення історичної пам’яті про події доби Хмельниччини в новому віршованому романі Ліни Костенко “Берестечко”. Простежується зв’язок давноминулих подій з сучасністю, майстерність авторки у художньому осмисленні історичних постатей та подій, досліджується внесок Ліни Костенко в демістифікацію легендаризованих постатей Хмельниччини.

Ключові слова: історіософія, історична пам’ять, часо-просторове моделювання, хронотоп, історизм, жанр, ретроспекція, образ.

АННОТАЦИЯ

Жуковская Галина Мироновна. Проблема исторической памяти в творчестве Лины Костенко. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. – украинская литература. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию проблемы исторической памяти в творчестве Лины Костенко. Впервые всесторонне раскрыто место и значение проблемы исторической памяти в поэтическом наследии выдающейся современной поэтессы как важной части ее художественного пространства-времени. Произведенный анализ новаторства и традиционности в изображении исторических личностей и событий дал возможность выполнить и решить конкретные задачи:

– раскрыть художественные принципы временнопространственного моделирования исторической памяти в лирическом мире Лины Костенко, выявить архетипную природу его художественных образов и мотивов;

– исследовать особенности художественного осмысления исторических лиц и событий в Украине средины ХVІІ века на основании анализа исторических романов в стихах Лины Костенко “Маруся Чурай” и ”Берестечко”;

– проследить проблематику связи времен и хронотопа дороги в художественной трактовке проблемы исторической памяти о событиях козацко-освободительного движения под предводительством Хмельницкого в романах поэтессы;

– рассмотреть особенности стиля и поэтики творчества Лины Костенко, предложить свои теоретические размышления и историко-литературные наблюдения относительно воссоздания в ее творчестве проблемы исторической памяти, определить значение поэзии Лины Костенко в современном литературном и историко-культурном процессах.

Установлено, что поэтическое моделирование исторической памяти в лирике Лины Костенко создает ощущение присутствия истории в современности. Художественное настановление на познание и осмысление существенных проблем времени и пространства приводит к пониманию исторической памяти как основы качественного человеческого бытия.

Художественное трактование проблемы исторической памяти в произведениях Лины Костенко происходит в таких основных направлениях: а) обобщенно – через соотнесение ощущения современности с ощущением истории; б) через осмысление событий исторического прошлого и фактов современности; в) через историческую и социальную обусловленность авторского “я”, которое отображает эстетичные и этические идеалы эпохи и закрепляет историческую концепцию личности.