- •Черкаси – 2026
- •Розділ 1 теоретико-методологічні засади економічної політики держави в контексті євроінтеграції
- •1.1 Концептуальні підходи до визначення економічної політики держави та її складових
- •1.2 Теоретичні основи євроінтеграційних процесів та їх вплив на національну економіку
- •1.3 Міжнародний досвід формування стратегічних напрямів економічної політики в умовах інтеграції до єс
- •Висновки до розділу і
- •Розділ іі аналіз стану та тенденцій економічної політики україни в умовах євроінтеграції
- •2.1 Макроекономічна динаміка України в контексті євроінтеграційного курсу
- •2.2 Торговельно-економічне співробітництво України з єс: структура та тенденції
- •2.3 Інституційні та структурні обмеження реалізації євроінтеграційної стратегії
- •Висновки до розділу іі
- •3.1 Пріоритети структурної трансформації економіки в умовах воєнного часу та повоєнного відновлення
- •3.2 Інституційні реформи як умова ефективної євроінтеграції
- •3.3 Стратегічна модель економічної політики України в контексті членства в єс
2.3 Інституційні та структурні обмеження реалізації євроінтеграційної стратегії
Реалізація євроінтеграційної стратегії України залежить не лише від макроекономічної стабільності та розвитку зовнішньоторговельних відносин, а й від якості економічних інститутів, структури національного виробництва та спроможності держави забезпечувати виконання реформ. Незважаючи на поступове наближення законодавства до норм Європейського Союзу, зберігаються обмеження, пов'язані з корупційними ризиками, недостатньою ефективністю державного управління, технологічною відсталістю окремих секторів і наслідками повномасштабної війни.
У звіті Європейської комісії Ukraine 2025 Report готовність України до економічної інтеграції оцінюється за двома основними критеріями: наявністю функціонуючої ринкової економіки та спроможністю витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС. Застосування цих критеріїв дозволяє визначити, наскільки інституційні реформи супроводжуються фактичним поліпшенням умов господарювання та конкурентоспроможності підприємств [18].
Одним із ключових інституційних обмежень залишається корупція, яка підвищує невизначеність економічної діяльності, створює нерівні конкурентні умови та знижує довіру інвесторів до державних інститутів. Водночас наявність нормативної антикорупційної системи не є достатньою умовою зменшення відповідних ризиків. Визначальними залишаються незалежність уповноважених органів, ефективність правозастосування та невідворотність відповідальності.
Для оцінювання цього аспекту використано Індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI), який щорічно розраховується міжнародною організацією Transparency International. Індекс вимірюється за шкалою від 0 до 100 балів, де вищі значення відповідають нижчому сприйняттю корупції в державному секторі. Динаміку показника України у 2012–2025 роках наведено на рис. 2.5.
Рисунок 2.5 – Динаміка Індексу сприйняття корупції України у 2012–2025 роках, балів.
Джерело: Transparency International, Corruption Perceptions Index 2025 [58].
За результатами CPI 2025 Україна отримала 36 балів зі 100 можливих, посівши 104-те місце серед 182 країн. Порівняно з 2024 роком значення індексу зросло на один бал, однак залишилося на рівні результату 2023 року. Для порівняння, у 2025 році Польща отримала 53 бали, Румунія – 45 балів [58]. Це свідчить про збереження істотного розриву в оцінках сприйняття корупції між Україною та зазначеними державами ЄС.
Водночас динаміку CPI не можна ототожнювати з безпосередньою зміною кількості корупційних правопорушень, оскільки індекс базується на експертних і бізнесових оцінках. Його доцільно використовувати як індикатор стану інституційного середовища, що впливає на очікування економічних суб'єктів та інвестиційну привабливість країни.
У дослідженні OECD Economic Surveys: Ukraine 2025 зазначено, що корупційні ризики, недостатня передбачуваність регуляторного середовища та проблеми забезпечення верховенства права продовжують стримувати приватні інвестиції й підприємницьку активність. Особливого значення набувають прозорість управлінських рішень, ефективність судової системи та послідовність застосування економічного законодавства [57].
Іншим інституційним обмеженням є недостатня узгодженість регуляторних процедур і практики державного управління. Згідно з оцінкою Європейської комісії, у 2025 році Україна продовжувала реалізацію реформ податкового та митного адміністрування, дерегуляції й цифровізації державних послуг. Проте складність окремих адміністративних процедур, високі витрати на дотримання регуляторних вимог і недостатня спроможність відповідних інститутів продовжували обмежувати розвиток підприємництва [18].
Особливої уваги потребує реформування митного адміністрування, оскільки його ефективність безпосередньо впливає на торговельні витрати, швидкість перетину кордону та можливості інтеграції українських підприємств до європейських виробничих ланцюгів. За наявності формально гармонізованих правил недоліки їх практичного застосування можуть зберігати адміністративні бар'єри для зовнішньоекономічної діяльності.
Структурні обмеження євроінтеграції визначаються передусім особливостями виробничої спеціалізації України та недостатнім розвитком високопродуктивних секторів. Як встановлено в підрозділі 2.2, товарна структура експорту до ЄС характеризується значною роллю аграрної сировини та продукції початкової переробки. Така спеціалізація обмежує можливості збільшення внутрішньої доданої вартості та посилює залежність експорту від цінової кон'юнктури міжнародних ринків.
За оцінками OECD, продуктивність праці в Україні залишається низькою порівняно з економічно розвиненішими державами, а інвестиційна активність підприємств стримується недостатнім доступом до фінансування, високими ризиками та обмеженими можливостями технологічного оновлення. Серед додаткових проблем виокремлюються недостатня інтегрованість до глобальних ланцюгів створення вартості та низька складність експортної продукції [57].
Технологічне відставання посилюється недостатнім фінансуванням науково-дослідної діяльності. За даними, наведеними OECD, внутрішні витрати України на дослідження і розробки у 2022 році становили близько 0,3% ВВП. Обмеженість інвестицій в інновації ускладнює модернізацію виробництва та знижує можливості переходу до випуску продукції з вищою доданою вартістю [57].
Важливим структурно-інституційним чинником залишається значна присутність державних підприємств в окремих секторах економіки. У звіті Європейської комісії зазначено, що у 2024 році на державні підприємства, включно з державними банками, припадало близько 14% активів підприємницького сектору. Водночас недостатня ефективність корпоративного управління та нерівномірність конкурентних умов можуть стримувати приватні інвестиції [18].
Суттєвим структурним обмеженням економічного розвитку України є недостатня доступність довгострокового фінансування для підприємств. Високі воєнні ризики, обмеженість прийнятного забезпечення кредитів та значна невизначеність майбутніх доходів ускладнюють реалізацію інвестиційних проєктів. Особливо гостро ця проблема проявляється у переробній промисловості та технологічних секторах, де модернізація виробництва потребує значних капіталовкладень.
За даними Європейської комісії, у 2025 році співвідношення банківських кредитів до ВВП України становило лише близько 11% проти приблизно 80% у Європейському Союзі. Попри зростання обсягів кредитування у 2024 році, рівень фінансового посередництва залишався низьким. Додатковим обмеженням була значна частка непрацюючих кредитів, яка у березні 2025 року становила 30% кредитного портфеля банків [18].
Для оцінювання структурних диспропорцій банківської системи наведено порівняння частки непрацюючих кредитів за формою власності банків (табл. 2.5).
Таблиця 2.5 – Частка непрацюючих кредитів у банківській системі України станом на березень 2025 року, %
Категорія банків |
Частка непрацюючих кредитів, % |
Державні банки |
42,9 |
Приватні банки з українським капіталом |
12,6 |
Банки з іноземним капіталом |
10,9 |
Банківська система загалом |
30 |
Джерело: складено за даними European Commission, Ukraine 2025 Report [18].
Значна диференціація показників між банківськими групами свідчить про нерівномірність накопичених кредитних ризиків. Вищий рівень непрацюючих кредитів у державних банках частково пов'язаний зі структурою їхніх історичних портфелів, тому його не можна пояснювати виключно неефективністю поточного управління. Водночас збереження таких диспропорцій ускладнює розширення кредитування приватного сектору.
Для реалізації євроінтеграційної стратегії важливо забезпечити не лише стабільність банківської системи, а й її спроможність фінансувати технологічне оновлення підприємств. Це потребує розвитку механізмів розподілу кредитних ризиків, підвищення ефективності корпоративного управління державними банками та розширення доступу підприємств до довгострокових інвестиційних ресурсів. Відповідні заходи мають стати складовою інституційних реформ і структурної модернізації економіки України.
Зазначені обмеження мають взаємопов'язаний характер, оскільки недостатня якість економічних інститутів зменшує стимули до інвестування, а обмежені інвестиційні ресурси перешкоджають структурній модернізації. Для узагальнення основних проблем та їхнього впливу на реалізацію євроінтеграційної стратегії використано порівняльну характеристику, наведену в табл. 2.6.
Таблиця 2.6 – Основні інституційні та структурні обмеження євроінтеграції України
Напрям обмеження |
Показник або підтверджений прояв |
Економічні наслідки |
Корупційні ризики |
CPI України – 36 балів, 104-те місце серед 182 країн у 2025 р. |
Зниження передбачуваності господарювання та інвестиційної довіри |
Якість регуляторного середовища |
Складність податкового адміністрування, витрати на виконання регуляторних вимог |
Зростання адміністративних витрат підприємств, стримування інвестицій |
Структура виробництва та експорту |
Значна частка аграрно-сировинних товарів у постачанні до ЄС |
Залежність від товарної кон'юнктури, обмежене створення доданої вартості |
Інноваційна спроможність |
Витрати на дослідження та розробки – близько 0,3% ВВП у 2022 р. |
Недостатні передумови технологічного оновлення виробництва |
Управління державними активами |
Частка державних підприємств у підприємницьких активах – близько 14% у 2024 р. |
Ризики неефективного використання капіталу та обмеження конкуренції |
Воєнні руйнування |
Потреби у відновленні та реконструкції – близько 587,7 млрд дол. США на наступні десять років за оцінкою станом на кінець 2025 р. |
Дефіцит інвестиційних ресурсів, пошкодження інфраструктури, зростання витрат бізнесу |
Джерело: систематизовано на основі матеріалів Європейської комісії, OECD, Transparency International та спільної оцінки RDNA5 [18; 57; 58; 59].
Окрему групу обмежень формують наслідки повномасштабної війни. Пошкодження виробничих об'єктів, транспортної та енергетичної інфраструктури, скорочення трудових ресурсів і високі безпекові ризики істотно збільшують потреби в капіталовкладеннях. За результатами п'ятої спільної Швидкої оцінки завданої шкоди та потреб на відновлення (RDNA5), підготовленої Урядом України, Світовим банком, Європейською комісією та ООН, станом на 31 грудня 2025 року потреби України у відновленні та реконструкції протягом наступного десятиліття оцінювалися у 587,7 млрд дол. США [59].
Масштаб зазначених потреб перевищує можливості фінансування виключно за рахунок внутрішніх бюджетних ресурсів. Тому структурне відновлення економіки потребує залучення міжнародної допомоги, приватних інвестицій та вдосконалення механізмів державного інвестування. Водночас значні обсяги необхідного фінансування підвищують вимоги до прозорості відбору проєктів, контролю за використанням коштів та оцінювання їхньої економічної результативності.
Суттєвим обмеженням залишається також скорочення людського капіталу внаслідок вимушеної міграції, мобілізації та зміни структури зайнятості. Дефіцит кваліфікованих працівників ускладнює відновлення виробництва, реалізацію інвестиційних проєктів і технологічну модернізацію. За оцінками OECD, подальше економічне зростання України залежатиме, зокрема, від підвищення економічної активності населення, розвитку професійних компетентностей та створення умов для повернення вимушених мігрантів [57].
Додаткові вимоги до економічної трансформації виникають у процесі наближення до європейських екологічних і технічних стандартів. Для українських підприємств адаптація виробництва до відповідних норм пов'язана з необхідністю модернізації обладнання, підвищення енергоефективності та впровадження систем контролю якості. У короткостроковому періоді такі зміни збільшують потребу в інвестиціях, проте в довгостроковій перспективі можуть сприяти зниженню виробничих витрат і поліпшенню умов доступу до ринку ЄС.
У звіті Ukraine 2025 Report Європейська комісія відзначає подальше просування України у виконанні економічних та інституційних реформ, але водночас звертає увагу на затримки реалізації окремих заходів і необхідність посилення адміністративної спроможності. Це свідчить про розрив між нормативним закріпленням реформ та практичними результатами їх упровадження [18].
Для оцінювання реалізації євроінтеграційної стратегії принципово важливо розмежовувати виконання формальних зобов'язань і фактичні економічні наслідки реформ. Ухвалення нормативних актів, створення інституцій або виконання передбачених планами заходів характеризують перебіг інтеграційного процесу, проте не завжди підтверджують підвищення продуктивності, конкурентоспроможності чи інвестиційної активності. Тому оцінювання результативності реформ повинно поєднувати показники їх виконання з динамікою економічних та інституційних індикаторів.
Таким чином, реалізація євроінтеграційної стратегії України стримується комплексом взаємопов'язаних інституційних і структурних обмежень, серед яких найбільш суттєвими є корупційні ризики, недостатня ефективність регуляторного середовища, технологічна слабкість окремих секторів, обмеженість інвестицій та масштабні наслідки війни. Подолання цих проблем потребує не лише формальної адаптації національного законодавства до норм ЄС, а й підвищення якості державного управління, розвитку конкурентного середовища, модернізації виробничого потенціалу та зміцнення людського капіталу. Саме ці напрями визначають основні передумови вдосконалення економічної політики України, які розглядатимуться в третьому розділі роботи.
