- •Черкаси – 2026
- •Розділ 1 теоретико-методологічні засади економічної політики держави в контексті євроінтеграції
- •1.1 Концептуальні підходи до визначення економічної політики держави та її складових
- •1.2 Теоретичні основи євроінтеграційних процесів та їх вплив на національну економіку
- •1.3 Міжнародний досвід формування стратегічних напрямів економічної політики в умовах інтеграції до єс
- •Висновки до розділу і
- •Розділ іі аналіз стану та тенденцій економічної політики україни в умовах євроінтеграції
- •2.1 Макроекономічна динаміка України в контексті євроінтеграційного курсу
- •2.2 Торговельно-економічне співробітництво України з єс: структура та тенденції
- •2.3 Інституційні та структурні обмеження реалізації євроінтеграційної стратегії
- •Висновки до розділу іі
- •3.1 Пріоритети структурної трансформації економіки в умовах воєнного часу та повоєнного відновлення
- •3.2 Інституційні реформи як умова ефективної євроінтеграції
- •3.3 Стратегічна модель економічної політики України в контексті членства в єс
Розділ 1 теоретико-методологічні засади економічної політики держави в контексті євроінтеграції
1.1 Концептуальні підходи до визначення економічної політики держави та її складових
Економічна політика держави становить сукупність цілеспрямованих заходів та інструментів впливу на економічні процеси, спрямованих на забезпечення макроекономічної стабільності, раціонального використання ресурсів, структурного розвитку та підвищення суспільного добробуту. Її зміст визначається особливостями національної економічної системи, характером державного регулювання, рівнем розвитку ринкових інститутів і впливом зовнішньоекономічного середовища. В умовах посилення міжнародної економічної взаємозалежності державна політика дедалі більше орієнтується на поєднання внутрішніх пріоритетів із вимогами міжнародної конкуренції та інтеграційними зобов’язаннями.
Теоретичні підходи до визначення економічної політики формувалися під впливом різних поглядів на роль держави в господарському житті. У сучасних дослідженнях основна увага приділяється співвідношенню ринкового саморегулювання й державного втручання, інституційним умовам економічного розвитку та результативності застосування регуляторних інструментів.
Ю. М. Уманців та О. І. Міняйло розглядають економічну політику через взаємодію державних і ринкових механізмів в умовах глобальних трансформацій. Дослідники зазначають, що «питання меж та інтенсивності державного втручання є досить актуальним» [44, с. 38]. На їхню думку, зміни міжнародного економічного середовища потребують не лише коригування масштабів державного регулювання, а й удосконалення інституційних механізмів його реалізації. При цьому особливого значення набуває координація економічних інструментів, насамперед фіскальної та монетарної політики [44].
А. Ю. Холоднюк та співавтори визначають державну економічну політику через систему стратегій, програм, законодавчих актів і управлінських рішень, спрямованих на регулювання економічних процесів та досягнення суспільно значущих цілей. Автори пов’язують її ефективність із результатами економічного зростання, зайнятості, цінової стабільності та соціального розвитку [46]. Водночас оцінювання економічної політики виключно за макроекономічними показниками є недостатнім без урахування структурних змін, якості інституцій та довгострокових наслідків державних рішень.
Функціональний підхід представлено у дослідженні В. В. Вашковича, який систематизує основні напрями економічної політики за сферами державного впливу на господарську діяльність [2]. Стратегічний аспект проблематики розкривається у працях К. Ю. Величко та В. П. Залізнюк, де економічна політика розглядається у взаємозв’язку зі структурною трансформацією, міжнародною конкурентоспроможністю та євроінтеграційним розвитком України [3; 20].
Порівняння зазначених наукових позицій дозволяє систематизувати основні концептуальні підходи до визначення економічної політики держави (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 – Концептуальні підходи до визначення економічної політики держави
Підхід |
Представники |
Основний зміст |
Методологічне обмеження |
Функціональний |
В. В. Вашкович [2] |
Економічна політика як сукупність напрямів та інструментів державного регулювання |
Недостатньо розкриває механізми координації між окремими напрямами |
Інституційний |
Ю. М. Уманців, О. І. Міняйло [44] |
Економічна політика як система регуляторних механізмів та інститутів взаємодії держави й ринку |
Потребує доповнення кількісним оцінюванням результатів |
Системний |
Ю. М. Уманців, О. І. Міняйло [44] |
Взаємозалежність цілей, інструментів і суб’єктів економічного регулювання |
Ускладнює відокремлення ефектів окремих інструментів |
Результативно орієнтований |
А. Ю. Холоднюк та співавтори [46] |
Оцінювання економічної політики за досягненням економічних і соціальних цілей |
Необхідність урахування ресурсних витрат і довгострокових наслідків |
Стратегічний |
К. Ю. Величко, В. П. Залізнюк [3; 20] |
Орієнтація економічної політики на структурну модернізацію та довгострокову конкурентоспроможність |
Потребує конкретизації інструментів і критеріїв реалізації |
Джерело: систематизовано на основі [2; 3; 20; 44; 46].
У межах дослідження економічну політику держави доцільно визначати як інституційно забезпечену систему цілей, рішень та інструментів державного впливу на економічні процеси, спрямовану на підтримання макроекономічної стабільності, структурну модернізацію та підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки. Таке трактування поєднує регуляторний і стратегічний аспекти економічної політики та враховує необхідність узгодження її складових.
За функціональним призначенням основними складовими економічної політики виступають бюджетно-податкова, монетарна, структурна, інвестиційна, інноваційна, конкурентна та зовнішньоекономічна політика. Їхній взаємозв’язок визначається спільною спрямованістю на забезпечення економічної стабільності та створення передумов довгострокового розвитку.
Бюджетно-податкова політика охоплює формування доходів і видатків держави, перерозподіл фінансових ресурсів, управління державним боргом та застосування податкових інструментів. Монетарна політика спрямована на забезпечення цінової стабільності та належних монетарних умов функціонування економіки. Узгодженість цих напрямів має принципове значення, оскільки бюджетні рішення впливають на сукупний попит та інфляційні процеси, тоді як монетарні умови визначають вартість фінансування економічної діяльності. При цьому координація не повинна порушувати інституційну незалежність центрального банку [44].
Структурна політика передбачає зміну галузевих і технологічних пропорцій національного господарства, розвиток продуктивніших видів економічної діяльності та усунення диспропорцій. Її реалізація безпосередньо пов’язана з інвестиційною політикою, яка забезпечує умови для нагромадження капіталу, залучення фінансових ресурсів і модернізації виробничих потужностей. Результативність відповідних заходів визначається не лише обсягами інвестицій, а й їхнім впливом на продуктивність праці, технологічний рівень виробництва та створення доданої вартості.
Інноваційна політика спрямована на розвиток науково-технологічного потенціалу, впровадження нових технологій та підвищення інноваційної активності підприємств. І. Ю. Підоричева пов’язує перспективи технологічного розвитку України з удосконаленням дослідницької інфраструктури, міжнародною науковою співпрацею та інтеграцією до Європейського дослідницького простору [31; 32]. Відповідно, інноваційна складова економічної політики набуває стратегічного значення для підвищення технологічної конкурентоспроможності національної економіки.
Конкурентна політика забезпечує умови добросовісної конкуренції, обмеження монополістичних практик та недискримінаційного доступу суб’єктів господарювання до ринків. Зовнішньоекономічна політика охоплює регулювання міжнародної торгівлі, інвестиційних відносин і розвиток економічного співробітництва з іноземними партнерами. В умовах євроінтеграції її реалізація безпосередньо пов’язана з адаптацією національного регулювання до правил внутрішнього ринку ЄС, підвищенням якості експортної продукції та розширенням участі українських підприємств у міжнародних виробничих ланцюгах.
Особливістю формування економічної політики України є необхідність одночасного вирішення завдань воєнної економічної стійкості, відновлення виробничого потенціалу та інституційної адаптації до умов членства в ЄС. Це ускладнює вибір державних пріоритетів за обмеженості фінансових ресурсів і високих безпекових ризиків. Тому реалізація євроінтеграційних реформ повинна оцінюватися не лише за ступенем нормативного наближення до законодавства ЄС, а й за фактичними змінами інвестиційної активності, продуктивності, структури експорту та конкурентоспроможності економіки.
У розглянутих наукових працях достатньо повно висвітлено функції, інструменти та інституційні засади економічної політики. Проте для дослідження євроінтеграції України потребує подальшої конкретизації взаємозв’язок між реалізацією державних реформ, їхніми економічними результатами та довгостроковими структурними змінами. Особливо це стосується визначення пріоритетів економічної політики за умов воєнних обмежень, залежності від зовнішнього фінансування та необхідності виконання зобов’язань у межах європейської інтеграції.
Таким чином, економічна політика держави є взаємопов’язаною системою регуляторних, фінансових, структурних та інституційних інструментів, ефективність якої залежить від узгодженості поточних заходів із довгостроковими стратегічними цілями. Для України в контексті інтеграції до ЄС визначальним є поєднання макроекономічної стабілізації, модернізації виробничої структури та вдосконалення інституційного середовища. Це обґрунтовує необхідність комплексного підходу до формування стратегічних напрямів економічної політики, який враховує як внутрішні економічні потреби, так і вимоги поступового входження до європейського економічного простору.
