Висновки

Аналіз доступних джерел та опублікованої історичної літератури з проблем історії спартанської держави дозврляє зробити наступні висновки про державний і суспільний лад Спарти.

Спарта, була своєрідна країна – у розумінні як соціального ладу і побуту, так і державно – політичного устрою та права.

Своєрідністю свого соціального ладу і побуту Спарта в не­малій мірі завдячує природним умовам. Спарта знаходилася в області Лаконія на півдні півострова Пелопоннес, в долині річки Еврот. Місцевість Спарти родюча, багата на пасо­вища і зручна для посівів. Однак Ла­конська долина невелика своїми розмірами і не має зручних гаваней. Відрізаність від моря схиляла спартанців до замкнутості, з одного боку, і загарбницьких поривань щодо їх сусідів, особливо родючої західної долини Мессенії, — з другого.

Спарта за багатьма параметрами насправді досить сильно відріз­нялася від більшості грецьких полісів. Ці відмінності були настільки значними, що усвідомлювалися самими давніми греками, для багатьох з яких Спарта зі своїм спе­цифічним життєвим укладом стала предметом подиву і захоплення. Здивовували екстравагантні звичаї і порядки спартанців, захоплювала їхня політична стабільність і військова могутність:

– лише у Спарті аж до римського завоювання зберігалася патріархальна царська влада, причому у формі діархії;

– лише у Спарті держава вже на самих ранніх етапах своєї історії послідовно боро­лася з приватною власністю на землю і обмежувала життя своїх громадян так, щоб підкорити особисті інтереси суспільним. Для цього існувала досить ефек­тивна система виховання і пильний контроль над дорослими громадянами;

• упродовж століть Спарта володіла величезним військовим потенціалом, а її армія залишалася найсильнішою в Елладі[ 8;117].

Необхідно зазначити, що держава виникла в VIII–VII ст. до н.е. У державному ладі Спарти сполучилися елементи військової демократії й родоплемінного устрою. На чолі держави стояли два архагета, глави двох племен – дорійського й ахейського. Архагети мали спадкоємну владу, входили в раду старійшин, здійснювали судові повноваження по деяких справах. Однак надалі їхні повноваження були істотно обмежені, особливо військові.

Спартанський державний устрій носив яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Він грунтується на законодавстві легендарного царя Лікурга, який згуртував спартіатів в так звану «общину рівних» і забезпечив їх панування над поневоленим населенням.

Органами влади були апелла (Народні збори), герусія (Рада старійшин) і колегія з п'яти ефорів («Наглядачів»). Кожен з органів виконував свої функції.

Апелла приймала рішення з різних державних питань. Однак слід зазначити, що Народні збори було формальним органом влади, так як герусія мала право відхиляти рішення зборів.

Герусия або Рада старійшин складалася з 28 геронтів (осіб старше 60 років) і двох царів. Герусия володіла майже необмеженою компетенцією, могла засуджувати до смертної кари, вигнання з країни, позбавлення громадянських прав.

Колегія з п'яти ефорів обиралася Народним зборами на один рік. Вона слідкувала за тим, щоб спартанська олігархія не переросла в монархію.

Два спартанських царя володіли однаковою владою. Незважаючи на постійний контроль з боку ефоров, володіли значною владою: командували військами і керували релігійним культом.

Суспільство в Спарті поділялося на три чітко розділені групи: спартіати, періеки, ілоти.

Спартіати є рабовласницьким класом. Відмінною особливістю їх життя є життя в умовах воєнних дій. Так чоловіки весь день проводять у військовому таборі і тільки на ніч приходять до себе додому, що знаходиться на спеціальному відведеному ділянці - Клер. Основним завданням жінки є контроль над домашніми справами. Виховання дітей до семи років здійснюється нянями, а після спеціальними громадськими установами.

Періеки є проміжним класом між спартиатами і ілотами. Вони володіють великими правами, ніж ілоти, вони не працюють на спартиатов, але вони не мають права брати участь у політичному житті. Періеки займаються ремеслами і торгівлею. У власності у періеки перебувають земельні ділянки, за які вони платять податки.

Ілоти - це поневолене населення Мессенії і Лаконії. Проживаючи разом з родинами на земельних ділянках спартиатов, ілоти виконували всю роботу по господарству і виплачували натуральний оброк спартіатам, рівний приблизно половині врожаю. Ставлення спартиатов до ілотам було жорстоким. Щоб тримати їх у страху спартиатами проводилися крипті - масові вбивства найбільш сильних, молодих ілотів.

Основою економічного життя було землеробство, торгівлі та ремесел приділялося мало уваги. Виходячи з цього, державна казна була бідною і носила переважно натуральний характер.

Особлива роль в спартанському державі приділялася вихованню. Діти з семи років вчилися в школах-гімнасіях. Загони, в яких навчалися і виховувалися юні спартіати, називалися агелах. На чолі їх стояв чоловік, який відзначився мужністю - педоном. Заняття проводились Іреною - самим сильним і сміливим хлопчиком, що вийшли з дитячого віку. Умови виховання були дуже важкими: дітей супроводжували голод, холод, важкі фізичні навантаження. Перехід в іншу вікову групу відбувався після бичування. У школі діти знайомилися з усякого читання і письма, але велика увага приділялася хоровому співу і взагалі музики.

Дівчата навчалися разом із хлопчиками. Вони бігали, метали диск, кидали спис, співали в хорі. Фізичні навантаження повинні були загартувати організм з метою народження здорового потомства.

У школах-гімнасіях спартіати вчилися до двадцятирічного віку. Після чого вони відразу зараховувалися до лав війська, яке було наймогутнішим в Греції. Весь свій час спартіат повинен був проводити у військовому таборі. Удома вони тільки ночували.

У другій половині V ст. до н.е. Спарта, спираючись на свою військову міць, поставила собі за мету стати гегемоном в Елладі. У Пелопоннесской війні (431–404 рр. до н. е.) правителі Спарти оголосили, що спартанці ведуть війну нібито за звільнення греків від влади Афін. Переможені Афіни прийняли всі умови, продиктовані Спартою, в тому числі скасували свій режим демократії і організували держава за образом Спарти - олігархію. Ставши переможцем, Спарта отримала велику контрибуцію. Але результати перемоги в Пелопоннеській війні погіршили її становище. Багато спартанців загинуло. Країна опинилася виснаженою. Зарозумілість, грубість спартанських правителів і воєначальників викликали невдоволення, ненависть населення підвладних полісів.

Для Спарти перемога в Пелопоннеській війні означала кінець самоізоляції, почалося втягування в загальногрецькі товарно–грошові відносини. Знову з'явилися золоті й срібні монети. За словами Плутарха, в цей період усі спартанці «були охоплені прагненням до збагачення, ніби потягом до чогось почесного і великого». Особливо збагачувалися воєначальники.

Спартанська «община рівних» рухалася до занепаду, її політична й суспільна структура не витримала натиску товарно–грошових відносин. Більшість спартанців загинуло, їхні наділи стали об'єктом купівлі й продажу. Спарта втратила свою самостійність, підпала під владу персів, потім македонців, а з 146 р. до н. е. - Рима.

Такі основні риси державного та соціально-економічного ладу спартанського поліса, могутності якого сприяли закони легендарного Лікурга. Завдяки ним Спарта існувала аж до II ст до н.е., до тих пір, поки спартанці дотримувалися законодавства Лікурга.