Ігор Кузьмініч «Про чарівне підземне місто»
Величне і славне наше місто, але не тільки своїми людьми, замками, церквами і костелами, а ще й підземним містом.
Старі люди говорили, що підземне місто виникло ще до того, як сюди прийшли перші люди. Це дракони і вужі, які жили тут, та рили для себе ті ходи, що жили у них. І оскільки ці дракони і змії були не прості, а чарівні, то і їх підземні ходи – підземне місто, теж чарівне.
Так довго думали люди, але ось, звідки й справді взялось те підземне місто.
Колись давно, коли прийшли перші пращури на це місце – воно було тихим і спокійним. Тому мирно і добре жилось тут городненцям, коли зник вогненний дракон.
У суперечках і роботі проходило життя наших предків. Але прийшли нероби, які хотіли поживитися тим, що самі не створили. Все, що було в городненців, хотіли вони прибрати собі.
Як налетіли нападники – не бажали городенці напрацьоване своє віддавати. Тому билися з ворожою напастю. Не хотіли віддавати своє місто, і билися на смерть. І побачив це пущанський дух, який жив біля Городні… Побачив він, що вороги захоплюють місто. Не захотів Лісовик втрачати працьовитих і добрих городненців, які так добре доглядали за його пущею. Тоді, щоб врятувати хоча б декількох останніх і наймужніших городненців, Лісовик схопився за землю разом з лугом і лісом по лівому березі Німану, і потягнув на себе і вгору, здерши товстий шар землі разом із рослинами, і тією землею, як ковдрою, покрив Городню. Покрив. Земля на шпилях церков і костелів так і повисла. І вулиці, і дороги, і самі будинки збереглися цілими. Накрив лісовик місто землею, а вмісті все: і вулиці з будинками, і церкви, і башти замку і вали опинилися під покровом. Але земля їх не засипала, а тільки накрила, сховавши від злодіїв.
Піднялися лиходії на гору і бачать – немає не тільки людей, а навіть стін, будинків і мурів замку. Подумали тоді злодії, що зачароване це місто та й поживитися у ньому нічим – навколо тільки земля і ліс. Угледіли лиходії, що гори раптом стали великими, і залишили наше місто в спокої. А городненці, як тільки вороги пішли, вийшли на світ божий та й збудували копію старого міста. Це чарівне місто ховається під нашими ногами, коли ми ходимо його вулицями.
Колись люди знали, як пройти в зачароване підземне місто, але з часом воно почало ховатися і від городненців. Хоча багато різних історій можна почути про ходьбу через Німан, або на Ринок – колишні центри міста. Підземне місто відкриває свої ходи тільки тепер, коли городненцям загрожує велика небезпека.
Під час небезпечної навали варягів, хрестоносців, німців, шведів, французів чи ще якихось загарбників, городненці спускалися до підземного міста. У такі моменти воно само відкривається людям. І самі городненці користуються своїм підземним містом у такі часи, щоб вийти і набрати припасів, і для того, щоб нападати на ворогів. Від цього не могли вороги зрозуміти, як городненці з’являються раптово в лісі, далеко від стін міста, і так само швидко зникають. Не знають загарбники про підземне місто, і думають, що це чари, що місто зачароване. Думають собі так, що раз не скорившись перед такою силою і далі продовжуючи боротися за місто, то краще, вважають, кинути його, поки не сталося з ними зле, і більше до нього не повертатися.
А чари підземного міста полягають в тому,що ніхто, скільки б не шукав його, знайти не може, поки саме чарівне місто того не захоче. Багато таємниць, всю свою історію, всі свої скарби тримає Городня в тому підземному місті, але не довіряє нам мабуть, оскільки не показує, що має.
Підземне місто саме розкриється, якщо буде переконане, що то буде на користь, а не на шкоду городненцям і самій Городні.
Обравши до розгляду казку, написаною білоруською мовою, хотілося б відмітити, що білоруська мова – це одна із трьох східнослов’янських мов. Поширена вона, головним чином, в Білорусі. Вона (разом із російською) має право називати себе державною мовою Білорусі. Загальна кількість носії мови – близько 8-9 млн., нею розмовляють білоруси й деякі інші представники автохтонного населення Східної Європи.
Щодо особливостей, то вирізняють:
орфографічні;
фонетичні;
морфологічні;
лексичні особливості.