Заробітчанські (строкарські)

Нові соціальні умови, пов'язані з обезземеленням селян, що спричинили їх зубожіння, примушували шукати нових способів заробітку. Не маючи жодних засобів для існування, селяни покидали домівки і йшли найматися на роботу в промислові райони, де будівництво фабрик і заводів створювало нові робочі місця.

Заробітчанські пісні мають і свої особливості. Попри змалювання важких умов життя (праця з раннього ранку до пізньої ночі, напівголодне існування, ночівля у холодних бараках та ін.) з'являється тема виробничого каліцтва.

Бідно я жив

Бідно жив я в ріднім краю, горе моє, горе!

Пішов щастя я глядати за широке море.

Приїхав я до Канади, став думку гадати,

Листок пишу до родини в далекі Карпати.

Ой Канадо, Канадочко, бодай ти пропала!

І молодість, і здоров’я від мене забрала.

Ой ходжу я по Канаді та тяжко зітхаю,

Тоту панську Канадочку кляну-проклинаю.

Добрі є то тим невістам в краю

Добрі є то тим невістам в краю,

Хтори мужів в Америці мают.

Мужі робят, претяжко працуют,

А пінязі до краю шикуют.

Шикує їй, як вірній ґаздині,

Жеби она купила осмини.

Але она на осмини не дбат,

Лем кед она все нови чижми мат.

Нови чижми она мати мусит,

А так она свого мужа лупит.

Як заграє во сполку музика,

Она перша, як хоц хтора дівка.

Стане собі до шору од краю,

А так на ню парібці джмуркают:

— Подьте, хлопці, бо буде гостина,

Під пазухой хліб і солонина.

А ви, діти, ідте до суседа,

Бо ту по вас ніт жадна потреба,

Бо ту придут дівки з парібками,

Преночуйте у сусіда самі!

А як діти рано повставали,

А хто же їм фриштечок наварит?

Матка лежит, бо ю болит глава,

Бо цілу ніч в сполку танцювала.

— А ви, тату, в тим далекім світі,

Не знаєте, як нам тяжко жити,

Придьте, тату, та нам фриштех дате

Увидите, яку жену мате.

Чумацькі

Неповторним колоритом відзначаються чумацькі пісні. Своїм походженням, як і козацькі, вони сягають у далекі часи. Чумацький промисел відомий здавна, чумаки торгували переважно рибою та сіллю, по які їздили на волах до берегів Чорного та Азовського морів і на Дон. На південь переправляли вони на своїх мажах хліб, солонину, шкіру, мед, віск, тютюн та інші товари. Пізніше чумаками стали називати і візників, що наймалися перевозити на далекі відстані товари. Чумакуванням займалися різні верстви населення, але найбільше воно було поширене серед козаків та селян.

Чумаче, чумаче, чого зажурився

«Чумаче, чумаче, чого зажурився,

Чи воли пристали, чи з дороги збився?» (Двічі)

«Воли не пристали, ні з дороги збився,

Того зажурився — без долі вродився. (Двічі)

Весь вік у дорозі марно літа трачу,

Ні жінки, ні діток ніколи не бачу. (Двічі)

Темна моя хата, чорне моє поле,

А діти без батька голодні та голі. (Двічі)

Як в будень, так в свято одно тільки знаю:

Ярма нариваю, воли запрягаю,

В далеку дорогу вічно поспішаю».

Чумак, чумак дочумакувався

Чумак, чумак дочумакувався,

Штанів нема, очкур обірвався.

Серце чумаче, голубче,

Чого ж ти не робиш, як лучче?

Серце чумаче, голубче,

Чого ж ти не робиш, як лучче?

Та й продала чумачиха сани,

Та купила чумакові штани.

Штани за сани купила,

Бо чумака вірно любила.

Штани за сани купила,

Бо чумака вірно любила.

Та й продала чумачиха сутану,

Та й купила чумакові тютюну.

Тютюну до люльки купила,

Бо чумака вірно любила.

Тютюну до люльки купила,

Бо чумака вірно любила.